Нинішня війна Росії проти України є безпосереднім продовженням геноциду, розпочатого 1933 року через штучний голод. Голодомор також був війною проти України, тільки в іншій формі. А взагалі це ланка з ланцюжка антиукраїнської політики, що тягнеться не одне сторіччя. Приклади геноциду українців можна наводити і з XVII, і з XVIII, але особливо багато прикладів було у ХХ столітті. Завдання не змінилося, сучасна війна його продовжує – це знищення української нації. Російська імперія не може існувати без України. Назва "Російська Федерація" – формальна, по суті Росія лишилася імперією – як за формою, так і за диктатурою. Вона прагне встановити контроль над геополітичним становищем українських земель, захопити наші ресурси – як природні, так і людські. Імперія не може існувати без екстенсивного розширення.
Через війну з Україною Росія розв'язує питання: бути їй чи не бути. Вона змогла стати імперією, коли приєднала до себе Лівобережну Україну. Через це значно розширила свій вплив, заволоділа безцінними українськими ресурсами, зокрема й інтелектуальними, і продовжила експансію на Кавказ і в західному напрямку. Це саме вона робить тепер. Мета в неї була незмінна – захопити Україну як плацдарм для подальшого наступу на Західну Європу. Зондування такої можливості ми бачимо й нині – дрони на території західних країн, нарощування сил на кордонах. Україна нині рятує не тільки себе, а й західний світ.
Росія найперше прагне захопити східноукраїнські землі, що свого часу найбільше постраждали від Голодомору. Після винищення українців туди масово заселяли росіян, тож Москва вважає ці території своїми і прагне відновити там свій "русский мир".
Для українців історичний досвід та історична пам'ять мають колосальне значення – це досвід виживання. Добре, що тривають дослідження Голодомору, що є розуміння цих подій і причин. Вони стали одним із факторів консолідації української нації, показали: якщо ми нині не вистоїмо – з нами буде те саме, що було у 1932–1933 роках.
Тривалий час тема Голодомору була фактично забороненою для дослідження. Казали, що був голод, спричинений посухою, був саботаж проти вступу в колгоспи. Але вже з кінця 1980-х, особливо у 1989–1990 роках починається дослідження теми Голодомору. Велика пошана краєзнавцям, що почали вивчати цю тему – збирали матеріали, спогади, брали інтерв'ю в тих, хто пережив Голодомор. Потім почалися глибші дослідження. Римська імперія вже не існує більш як півтори тисячі років, але її дослідники постійно відкривають щось нове. А таку колосальну трагічну подію, як Голодомор, досліджуватиме ще багато поколінь істориків. Роботи ще повно, але вже немало зроблено, відтоді як Україна стала незалежною. Це дає нам можливість побачити масштаби того, що відбувалося, хоча уявити це тяжко.
Треба віддати належне українській діаспорі. За кордоном виходили видання зі спогадами очевидців Голодомору. Іноземні дослідники, як-от Роберт Конквест і Джеймс Мейс, а також учені з діаспори висвітлювали цю проблему. 1985 року в Конгресі США розглядали питання Голодомору, вийшов документальний фільм "Жнива розпачу". Поступово матеріал накопичувався. Дослідник Рафал Лемкін, який запровадив термін "геноцид", вів наполегливу працю, результатом якої стало ухвалення 1948 року в ООН декларації про масові злочини та запобігання їм, де були чітко прописані ознаки геноциду. На початку 1950-х Лемкін під час виступу в Нью-Йорку перед кількома тисячами представників української діаспори заявив, що Голодомор є класичним прикладом геноциду. В Україні, що проголосила незалежність, був ґрунт для досліджень, але бракувало праці на місцях – опитування свідків, створення наукової бази, інституцій, що вивчали б Голодомор. Свою роль відіграла політична воля нашого керівництва – найперше треба віддати належне президенту Вікторові Ющенку, який домігся того, що 2006 року Голодомор визнали геноцидом, створили Музей Голодомору. На міжнародному рівні все більше країн почало визнавати його геноцидом. Цей процес особливо прискорився під час повномасштабного вторгнення 2022-го. Воно прикувало увагу до подій в Україні й, відповідно, пробудило інтерес до її історії. Війна в Центрі Європи в таких масштабах, яких не було з часів Другої світової війни, створює алюзії на те, що Росія робила з Україною 1933 року – геноцид, знищення, голод.
Інформаційна політика держави щодо подій Голодомору має посилитися, зокрема на дипломатичному рівні. На жаль, комісія з Голодомору, створена з істориків при Міністерстві закордонних справ, виявилася надзвичайно кволою. Нині тема Голодомору є одним із фундаментальних фактів доведення того, що Україна – жертва й веде справедливу війну проти Росії. Тут потрібна колосальна праця дослідників і дипломатів, зокрема на культурницькому рівні. Візьмімо Голокост – масштабну трагедію. Було зроблено все, щоб інформація про неї стала максимально поширеною. Ми дивимося європейський чи американський фільм про Другу світову війну – там обов'язково присутня тема знищення євреїв. Скільки в нас знято справді сильних художніх фільмів, які описували б Голодомор? Можна написати блискучу наукову статтю, видати монографію, але її читатиме обмежене коло фахівців. До популяризації теми Голодомору мають бути залучені митці, кінематограф, художня література. Усі мають працювати з цією темою, бо вона для нас життєво важлива.
Голодомор засвідчує не лише трагедію України, а й те, що ми вижили. Це показник того, що з нами буде, якщо ми програємо в цій війні, і водночас величезний фактор нашої консолідації, розуміння необхідності перемоги. З іншого боку, це тисячолітня українська традиція – згадувати предків і вчитися в них. Запалювання свічок – це не просто ритуал, а показник того, що ми вистоїмо, виживемо. Голодомор іще тоді, у 1930-х, запустив єднання. 1933 року член Організації українських націоналістів Микола Лемик убив у Львові радянського дипломата та офіцера НКВС Олексія Майлова – в помсту за Голодомор. Створення Української повстанської армії – теж спричинене Голодомором: люди на заході розуміли, що коли не візьмуться за зброю, то з ними станеться те саме, що й у Великій Україні. У 1946–1947 роках був новий голод, від якого загинув майже мільйон українців, але в Західній Україні голоду не було, бо там діяла УПА. Упівці не дозволяли як німцям вивозити збіжжя, так і радянській владі проводити колективізацію. Трагедія Голодомору ще тоді стимулювала українців боротися, а тепер стимулює ще більше. Пам'ять про цю трагедію – це також фактор впливу на Росію.
Національна свідомість не падає з неба – над нею треба працювати.
5 
1
Коментарі