"Концерт могли слухати всі радіолюбителі міста Харкова, що мали приймачі. Музику, співи й розмови було чути напрочуд чітко. Здавалося, що артисти, які виконують номери, присутні поруч", – писала газета "Пролетарий" про радіоефір, який організували в Харкові 16 листопада 1924-го.
За чотири роки до того в місті запустили приймальну станцію, що дала змогу отримувати радіотелеграми з країн Європи. Слідом за нею з'явилася іскрова передавальна станція. Цей комплекс називали Харківською потужною радіостанцією міжнародних зносин, а згодом – Радіотелеграфним агентством України (РАТАУ).
На основі радіотелеграфних повідомлень у Харкові видавали газету, яку 1924-го перейменували на "Вечірнє радіо". Видання на чотирьох шпальтах було популярне. Із нього оперативно дізнавалися про події у світі.
На вулицях міста також з'явилися гучномовці, які транслювали радіоконцерти з Берліна. До них збиралися охочі почути виступи закордонних артистів.
У липні 1924 року радянська влада дозволила приватні радіоприймачі. Власники мали зареєструвати прилади й щомісяця платити за підключення до радіоефірів. Тих, хто цього не робив, називали радіозайцями.
"Радіозаєць – це не звір, а людина, що не має совісті. Вона, свідомо враховуючи свою нелегальність, одягнувши трубки, слухає радіопередачу", – писала газета "Новости радио".
Вартість радіоприймачів дорівнювала середній місячній зарплаті робітників. Були зацікавлені, хто самостійно робив прилади для прослуховування радіо. Таких зобов'язували здавати розробки на експертизу й отримувати дозвіл.
Радіоаматори об'єдналися в Товариство друзів радіо, яке очолив Леонід Жиронкін. Члени цього об'єднання пропагували розвиток радіо, виготовляли приймачі, продавали комплектуючі, отримували закордонні періодичні видання та видавали свої.
Саме це товариство організувало історичну трансляцію 16 листопада 1924 року. Того дня, о 19:00, власники радіоприймачів почули Жиронкіна: "Алло, алло, алло! Говорить Харків! Всім, всім, всім! Працює перша в Україні радіотелефонна станція".
Радіостудію облаштували в кімнаті Центрального партійного клубу на вул. Римарській у Харкові – нині філармонія. Після звертання Жиронкіна почався виступ струнного квартету ім. Війома.
У залі клубу встановили гучномовці, й півтори тисячі слухачів прийшло на радіоконцерт. Хто не вмістився всередині, слухав ефір на вулиці, де також працювали гучномовці.
Щоб глядачі в залі оцінили якість звуку, на сцену вийшов актор і зачитав невелике оповідання. Потім він пішов у студію і зробив те саме перед мікрофоном. Відмінність між ефіром і живим виступом була мінімальна.
Такі концерти почали проводити частіше. З січня 1925-го запустили першу регулярну передачу – радіожурнал "Полум'я". Його ефіри передбачали виступи музикантів та співаків, читання фейлетонів, оповідань і віршів. На прослуховування до приймачів збиралися цілими організаціями й будинками. Після першого випуску до радіотовариства надійшло понад тисячу заявок на підключення до ефіру.
"Програма велика – майже 2 години. Ідуть номер за номером: співи змінюються скрипкою, комічний дует – віолончеллю, читання – роялем. У проміжках між виступами читаються свіжі вісті", – писала газета "Пролетарий".
Протягом кількох років радіостанції з'явилися в Києві, Дніпрі, Донецьку, Луганську, Одесі, Миколаєві та Сімферополі. Згодом влада заборонила діяльність Товариства друзів радіо й підпорядкувала цю сферу державним органам.
56 студентів навчалися в Харківському університеті протягом першого року роботи вузу. Навчальний заклад заснували 17 листопада 1804-го. Із цих перших студентів 33 здобували освіту за державний кошт, решта оплачувала навчання самостійно. Ректором обрали філософа й мовознавця, 48-річного Івана Рижського. Викладали переважно іноземці, які послуговувалися латиною. Це було перешкодою для більшості випускників народних училищ. Тому набрали таку малу кількість охочих. Із перших студентів Харківського університету до випуску 1808-го довчилося 26 осіб
12 листопада 1970-го тропічний руйнівний циклон Бхола накрив територію Східного Пакистану – нині Бангладеш. Він приніс сильні дощі, вітер зі швидкістю до 230 км/год. та морські хвилі заввишки до 10 м. Загинуло від 300 до 500 тис. осіб, без житла залишилося майже 3,6 млн. Шторм знищив 9 тис. рибальських човнів та 280 тис. голів худоби. Місцеві критикувати владу Пакистану через кволе відновлення регіону. Почалася війна, яка у грудні 1971-го завершилася відокремленням Східного Пакистану та проголошенням на його теренах незалежної держави Бангладеш.
13 листопада 1002 року англійський король Етельред II (966–1016) наказав убити всіх данців, які жили на території його держави. Протягом 997–1001 років військові загони Данії здійснювали набіги на Південь Англії і спалили багато містечок. Щоб зупинити напади, англійці почали платити данину. З'явилися чутки, що переселенці з Данії збираються вбити Етельреда II і захопити Англію. Тому король вдався до розправ над їхніми громадами, найбільші з яких були в Оксфорді, Лондоні, Брістолі та Глостері. Це не убезпечило його від втрати влади. 1013-го англійський трон перейшов до короля Данії Свена Вилобородого (963–1014).
14 листопада 1152 року до н. е. в Долині Царів у Єгипті відбувся перший в історії задокументований страйк робітників. Ремісники відмовилися працювати на будівництві гробниці для фараона Рамзеса ІІІ. Вони посідали всередині царського храму на знак протесту проти затримки їхньої платні. Частина ремісників пішла до палацу фараона з вимогою розрахуватися з ними. Страйк тривав протягом кількох місяців. Після того правителі Єгипту почали будувати скромніші гробниці.
4 
1
Коментарі