Останнім часом у світі дуже часто говорять про перспективи переговорів щодо завершення російсько-української війни. Вона стала проблемою для цивілізованого світу: отримати політичні дивіденди на допомозі Україні його представникам стає все важче, Росія поводить себе дедалі нахабніше та тестує можливості законодавця моди на авторитарну поведінку глобального масштабу. Відтак розраховувати на швидке завершення найбільшої в сучасному світі війни можуть хіба що ті, хто впевнений, що всі війни завершуються переговорами (насправді ні).
Гойдалка Трампа
Дональд Трамп згадував про російсько-українську війну під час виборчої кампанії неодноразово, обіцяючи завершити її за 24 години після свого обрання. За півтора місяці після перемоги у президентській гонці та створення трифекти GOP (президент-республіканець та контроль Республіканської партії над обома палатами Конгресу) офіційного плану не з'явилося.
Звичайно, можна було б все списати на завершення каденції Джо Байдена, політичний похорон якого влаштувала, наприклад, The Wall Street Journal. Проте справа, як видається, не лише у цьому. Президент-електу, який 20 січня стане 47-м президентом США, потрібні яскраві та переконливі перемоги у відповідності з його власними уявленнями про сучасний світ. Які, схоже, далеко не завжди співпадають з баченням Путіна та Сі Цзіньпіна.
Какофонія заяв про перспективи припинення війни з оточення майбутнього лідера США цілком відповідає медіастратегії команди Трампа...
Какофонія заяв про перспективи припинення війни з оточення майбутнього лідера США цілком відповідає медіастратегії команди Трампа, яка зосередилася на забезпеченні постійної присутності у медійному полі, проте не поспішає відкривати карти. Тому реагувати на кожне "апчхи" з Trump Tower не варто.
Зауважу, що спеціальним представником з врегулювання російсько-української війни визначений 80-річний відставний генерал-лейтенант Кіт Келлог. Він планує відвідати Київ, низку столиць Європи та, можливо, Росію вже у січні 2025 року. Згадка про його вік не є проявом ейджизму, це лише припущення, що система цінностей Келлога сформувалася під час холодної війни і навряд чи відтоді зазнала змін. Його реакція на останній обстріл об'єктів української енергетики Росією підтверджує це припущення.
...тягар оборонних витрат гальмуватиме економічний розвиток Європейського Союзу, який залишається торговельним конкурентом США
Численні заяви про перспективи завершення війни між Росією та Україною не зможуть стати політичною реальністю раніше 20 січня 2025 року. До того ж, у Трампа чимало інших питань із внутрішнього порядку денного, відповіді на які для нього можуть виглядати куди більш важливими. Проте один цікавий факт заслуговує на згадку: раніше 45-й президент Дональд Трамп вимагав від європейських союзників по НАТО збільшення витрат на оборону до 2% ВВП. Зараз з його вуст звучить вимога про зростання до 5% ВВП, що навряд чи може сподобатися багатьом країнам Європи. Очевидно, що подібний тягар оборонних витрат гальмуватиме економічний розвиток Європейського Союзу, який залишається торговельним конкурентом США. Цей показник є викликом як для союзників Трампа, так і для його критиків.
Європейський дисбаланс
Поінформовані західні медіа повідомляють, що Трамп вже зараз здійснює тиск на європейських політиків з метою забезпечити збільшення підтримки України та зменшити участь США у цьому процесі. Щоправда, уявити, як політик з президентською системою управління країною здійснює відчайдушний тиск на європейців, де панують парламентські республіки та конституційні монархії, доволі складно. Вірогідно, обіцяє санкції та торговельні обмеження.
До речі, Еммануель Макрон (у Франції також президентська республіка) періодично опиняється у перших лавах прихильників посилення позицій України. Його зустріч із Дональдом Трампом та Володимиром Зеленським на полях церемонії повернення до життя після пожежі Notre Dame de Paris і розглядається багатьма аналітиками як обнадійливий сигнал. Щоправда, логічного продовження це рандеву на трьох поки не отримало.
Спостерігається доволі природнє розшарування європейських політичних акторів. Країни з потужною економікою на кшталт Німеччини чи Франції, навіть Італії, Велика Британія як комунікатор між США та ЄС, Польща як сусід України та головний хаб для задоволення українських потреб - у більшості питань намагаються скоординувати свої зусилля з допомоги нашій державі.
Щоправда, цим спробам об'єктивно заважає політична турбулентність, яка охопила Старий Світ. Францію політично лихоманить з літа минулого року, Німеччина стрімко наближається до виборів до Бундестагу у лютому 2025 року, президентські вибори пройдуть у першій половині 2025-го і в Польщі. У таких умовах сформулювати чітку позицію вкрай непросто, адже європейські (і американські) політики, на відміну від російських та китайських, залежать від позиції своїх виборців.
...у Європі стає дедалі помітнішою готовність до якнайшвидшого припинення російсько-української війни
Тим часом у Європі стає дедалі помітнішою готовність до якнайшвидшого припинення російсько-української війни. Падає рівень емпатії до українських біженців, не відчувається бажання збільшувати витрати на оборону. Заклики балтійських країн чи Польщі, які відчувають пряму та реальну загрозу з боку Росії, тонуть у прагненні забезпечити благоденство своїх громадян та траєкторію стійкого розвитку ЄС. Європа звикла жити після Другої світової війни під оборонними парасольками наддержав, і не хоче прощатися з цією звичкою.
Складно сприймати просто антиукраїнські випади Віктора Орбана та Роберта Фіцо. Угорський та словацький прем'єри не просто демонструють готовність до діалогу з Кремлем, але і намагаються нав'язати свої погляди європейським колегам. Часом - з непропорційною власному політичному впливу в ЄС активністю. Показово, що обидва політики - далеко не новачки, і досвід оборудок з Росією у них наявний.
Активізація Фіцо останніми днями пов'язана з прагненням отримати російські енергоресурси на пільгових умовах, його до цього підштовхує, серед іншого, нестабільна ситуація всередині правлячої коаліції. Готовність провести у Братиславі зустріч Путіна та Трампа - козир з обмеженим терміном придатності. Додатковим фактором можна назвати замах, який пережив Фіцо у травні 2024го, адже у таких умовах підживлювати конспірологічними теоріями можна будь-кого. Орбан зараз відіграє роль граючого тренера з путінферштеїнгу, адже головування Угорщини у Європейській Раді добігає кінця, проте навряд чи його політична позиція суттєво зміниться.
Якщо хтось вважає, ніби відправлення в Україну європейських миротворців - справа вирішена, то це зовсім не так. Свого часу тему введення миротворців під егідою ООН обговорювали достатньо довго, проте однозначного рішення немає. Зауважу, що у "блакитних шоломах" ООН левову частку миротворців складають представники Глобального Півдня.
...не факт, що у Кремлі погодяться на розміщення на території України військових із країн НАТО
Зібрати кілька десятків тисяч військових з європейських країн для забезпечення розмежування російських та українських військ - завдання не з простих. Політики Старого Світу навряд чи з ентузіазмом сприймуть ідею відправити власних співгромадян туди, де ще вчора йшли запеклі бої. І далеко не факт, що у Кремлі погодяться на розміщення на території України військових із країн НАТО. Нагадаю, що російські посадовці твердять, ніби їхня армія воює з НАТОвцями на території України.
Матриця штучної величі
Росія не проти переговорів, ба більше - намагається продиктувати умови їхнього проведення. І Путін, і головний жеребець російського МЗС Лавров повторюють неначе мантру: потрібно шукати компроміси, враховуючи російські інтереси та "реалії на землі". Ці "реалії" - окупація чверті української території російськими військами, які не лише грабують та вбивають. На окупованих територіях України у березні було проведено фарс під назвою "Вибори президента Росії" або перепризначення Путіна на посаду. Проблема полягає в тому, що світова спільнота проковтнула це дійство, в результаті чого Кремль отримав додатковий аргумент, щоб називати "нові регіони" своїми територіями.
...Путін не має жодних намірів сідати за стіл переговорів з Україною, незалежно від того, хто може виступити посередником
Маємо чітко розуміти: Путін не має жодних намірів сідати за стіл переговорів з Україною, незалежно від того, хто може виступити посередником. Мета господаря Кремля - переговори з Трампом, які мають завершитися big deal, в основі якої лежатиме визнання за РФ права хазяйнувати у всьому пострадянському просторі, а якщо пощастить - то у всьому Балто-Чорноморському регіоні.
Фактично Путіну потрібна нова Мюнхенська угода, з тією лише різницею, що у 1938 році Велика Британія та Франція віддали на поталу Гітлерові Чехословаччину з потужними укріпленнями та армією, яка не мала практичного бойового досвіду. Україна ж вже понад 1000 днів чинить опір російській агресії, чим створює небезпечні для Кремля прецеденти
Між геополітичними крапельками
Маємо визнати, що і Саміт миру, і План перемоги, і навіть План стійкості, які були проведені та напрацьовані офісом Володимира Зеленського, не вплинули позитивно на світову спільноту та українське суспільство. Ці заходи та документи не продемонстрували наявності у України стратегічного бачення щодо перспектив завершення війни. Складно на нього розраховувати, коли у першій половині року офіційні представники України говорили про вихід на кордони 1991 року, а ближче до його завершення почали розмірковувати про сценарій відновлення статус-кво станом на 23 лютого 2022 року. Подібні зміни позиції можна пояснити в етері телемарафону "Єдині новини", однак наші партнери та вороги бачать в них ознаку слабкості.
Володимиру Зеленському варто пам'ятати, що у світовій політиці ще до його обрання президентом України склалася практика вирішення конфліктів за рахунок слабшої сторони. У цьому немає нічого, спрямованого проти України, але цинізму цій практиці не позичати. Тому не варто покладатися на запевнення наших старших політичних партнерів або очікувати інавгурації Дональда Трампа як манни небесної.
Україна має зовсім трохи часу для оптимізації системи державного управління та розширення соціальної бази влади, організації діалогу з громадянами про параметри завершення війни і наслідки цього процесу для України. Нам буде непросто проскочити між геополітичними крапельками, проте якщо нічого не робити, результат буде ще гіршим.
Україна залишається для Росії ключем для подальшої територіальної експансії, і усвідомлення цього факту повинне стати мобілізуючим фактором для українського суспільства
Урочистого підписання мирного договору між Росією та Україною чекати не варто, ми сьогодні можемо розраховувати хіба на припинення вогню хоча б на кілька років. Україна залишається для Росії ключем для подальшої територіальної експансії, і усвідомлення цього факту повинне стати мобілізуючим фактором для українського суспільства. Наша країна перетворилася на останнього лицаря Європи, і поширення цього образу може сприяти досягненню успіху, параметри якого українське суспільство повинне визначити саме.
Коментарі