"Установить, начиная с 1 сентября 1941 года, выдачу водки 40 градусов в количестве
100 грамм в день на красноармейца и начальствующему составу войск передовой линии действующей армии", – таку постанову підписав Йосип Сталін 22 серпня 1941 року.
Ідея регулярно видавати алкоголь солдатам належала наркому оборони Клименту Ворошилову. Ще під час Фінської війни 1940-го він запропонував норму – 100 г горілки та 50 г сала щодня.
– "Старики" знали, що від горілки добра не буде, – згадує режисер-фронтовик Петро Тодоровський. – А молоді й необстріляні пили. Вони й гинули перші.
Горілку розвозили по фронтах у залізничних цистернах. На місцях її переливали в бочки або молочні бідони, після чого відправляли в частини та підрозділи. Наступного року Сталін тричі змінював норми. Їх то збільшували до 200 г для найуспішніших вояків, то наказували видавати лише на революційні й особливо урочисті свята – як-от Новий рік і День фізкультурника. На Закавказькому фронті замість горілки розливали портвейн і сухе вино.
– Уранці привозили горілки, умовно, на 100 бійців, а ввечері їх залишалося тільки 80, – згадує артилерист Микола Камишин. – І так мало не щодня. Як наслідок – замість призначених 100 грамів пили і по 400, і по 500.
У грудні 1942 року найбільший за чисельністю Західний фронт випив 980 тис. л 40-градусної, Донський – 544 тис., Сталінградський – 407 тис., а Закавказький – 1,2 млн л столового вина.
Традиція "наркомівських 100 грамів" для військових залишилася і після закінчення війни. Майор Микола Кондратьєв, який освоював Сахалін після розгрому Японії, оповідає:
– Для особового складу 100 грамів було недостатньо. Встановили неофіційне чергування: одні приходять на роботу тверезі, інші вживають подвійну норму. Наступного дня мінялися. З часом у батальйоні виникла група, якій і 200 грамів було мало. Я разом із комбатом довго мучився й підбирав слова, коли складав листа в "інстанцію" з проханням скасувати "наркомівські". Очевидно, такі прохання надходили і з інших частин. Згодом горілку перестали подавати до столу в будні, а пізніше – і на свята.
23 серпня 1935 року Політбюро СРСР розпорядилося встановити на п'яти вежах московського Кремля п'ятикутні зірки. До цього там були розташовані символи Російської імперії – двоголові орли. Зірки виготовили з нержавіючої сталі й червоної міді, вкрили золотом і прикрасили коштовним камінням з Уралу. Вага кожної – близько тонни, діаметр – від 3,5 до 4,5 м. Ескізи затверджував Йосип Сталін. Символи встановили у жовтні того ж року. За два роки їх замінили на менші, з рубіновим склом усередині.
23 серпня 1975 року в Харкові запрацював метрополітен – шостий у СРСР і другий в Україні. Перша черга – вісім станцій, нині їх 29 на трьох лініях. Мали типові для того часу назви: "Площа Повстання", "Тракторний завод", "Радянської армії", "Московський проспект".
У перший день роботи новим транспортом скористалися
413 тис. пасажирів – майже кожен третій житель міста.
23 серпня 1979-го артист балету московського Большого театру 29-річний Олександр Годунов попросив політичного притулку у США. Трупа в цей
час перебувала на гастролях
у Нью-Йорку. Його дружину та напарницю Людмилу Власову терміново відправили додому. Пару називали "Ромео і Джульєттою холодної війни". Протягом року Олександр вимагав, аби дружині дозволили повернутися. Зрештою погодився на розлучення. Годунов помер 1995-го від гепатиту, до якого призвів хронічний алкоголізм. Людмила досі живе в Москві.
601кілометр становить відстань між Вільнюсом і Таллінном. 23 серпня 1989 року близько 2 млн осіб взялися за руки й утворили живий ланцюг між цими містами. Шлях пролягав через територію Латвії, Литви та Естонії. Так відзначили 50-річчя пакту Молотова-Ріббентропа, згідно з яким Прибалтику поділили між собою СРСР і Німеччина. За два роки всі три держави проголосять незалежність
"Никто в Советском Союзе не чувствует себя в безопасности. Никто, ложась спать, не знает, удастся ли ему избежать ночного ареста, никому нет пощады. Правый и виноватый, герой Октября и враг революции, старый большевик и беспартийный, колхозный крестьянин и полпред, народный комиссар и рабочий, интеллигент и маршал Советского Союза – все в равной мере подвержены ударам вашего бича, все кружатся в дьявольской кровавой карусели", –
звертався у відкритому листі до Йосипа Сталіна дипломат Федір Раскольніков. Завершив роботу над ним 17 серпня 1939-го. За півтора року до цього відмовився повертатися в СРСР після роботи в Болгарії. А ще через місяць Раскольніков помер. Офіційна версія – від пневмонії. Лист опублікувала емігрантська газета "Новая Россия" 1 жовтня.
4 
1
Коментарі