Віточка з "Холостяка" чесно відповіла, чому прийшла на проєкт і якого чоловіка бачить поряд

10

Насправді очікувань у мене було небагато, адже це новий, зовсім невідомий для мене досвід, до якого неможливо підготуватись завчасно. Єдине невиправдане очікування - я сподівалася, що моя участь у проєкті затримається на трішки довше за два епізоди. Хоча і за одну вечірку встигла наробити стільки галасу, що, здається, мене запамʼятали надовго.

 

Я дивлюся проєкт "Холостяк" майже з моменту його появи в Україні, і мені завжди було цікаво, що відбувається по той бік екрана. Потрапити на реаліті та побачити все зсередини було моєю давньою мрією. Мої підписники теж постійно писали, що я ідеально вписалася б у цей формат: я часто коментувала випуски у сторіс, робила розбори епізодів, навіть знімала відео для просування зборів для військових у стилі "Холостячки".

Проте раніше обставини складалися так, що участь у проєкті була неможливою. Цього ж року всі пазли нарешті склалися - і я зрозуміла, що хочу спробувати. Мотивів було кілька: мені справді цікаво було познайомитись із Тарасом Цимбалюком, адже він мені імпонував ще після того, як я вперше побачила фільм "Чорний Ворон", тож хотілося побачити, яка це людина поза ролями.

Також я вбачала в "Холостяку" платформу, де можна показати, що українська культура - це не минуле, а стиль життя.

 

Перше враження було приємне, думаю це відчувалося навіть через екран. Я не очікувала, що він одразу настільки жваво підтримуватиме діалог та проявить якусь зацікавленість.

Наше знайомство тривало майже стільки, скільки бачив глядач, лише кілька моментів не потрапили в ефір. Тож скласти глибоке враження про людину за 15 хвилин знайомства, чесно кажучи, мені складно.

Звісно, мені не дуже сподобалася його реакція, коли я поділилася власним непростим досвідом, пов'язаним із хворобою. Я очікувала на більшу емпатію у відповідь. Також я зовсім не згодна з його думкою про те, що я нібито позбавлена романтики. Я фліртувала, щиро розповідала про себе та проявляла зацікавленість.

Можливо, якби я прийшла у яскраво-червоній сукні з розрізами до пупка, мене би помітили швидше. Проте це не про мою особистість, я більше про змісти. Можливо, Тарасу це не відгукнулося. Тож ми навряд чи підійшли б одне одному.

 

Я багато про це думала, особливо після хвилі негативу, що накрила мене після першого випуску. Але минув тиждень відтоді, як я покинула проєкт, і я зрозуміла: мій, місцями, гіперболізований образ на екрані навіть зіграв мені на користь. Мене активно обговорювали, цитували, робили меми.

З багатьох жартів я й сама щиро сміялася, тож рада, що змогла подарувати людям емоції й запамʼятатися надовго. Можливо, варто було би менш агресивно вестися на провокації, проте не люблю займатися "якбитологією" думати : "а що якби?". Роблю висновки, йду далі.

 

Кожна з дівчат по-своєму унікальна та заслуговує пройти до фінішної прямої цього проєкту, якщо, звісно, сама забажає. Проте ти ніколи не знаєш, що відбувається у чоловіка в голові. Тож людина, яку ти вважала конкуренткою, може дуже швидко покинути проєкт, а людина, на яку ти взагалі не ставила ставок, може опинитися у фіналі. А взагалі оця історія з конкуруванням дуже напружує, хотілося б не зосереджуватись на цьому.

За моїми відчуттями більше було хейту. Скажу відверто, важко з цим справлятися. Проте я розумію, що зараз у всіх складне життя, й іноді людям легше сфокусуватися на чужій людині, про яку вони судять по п'яти хвилинним вирізкам телевізійного шоу, ніж на власному житті та випустити пар, написавши якусь бридоту в інтернеті. Мені треба навчитися фокусуватись на позитиві та менше залазити у коментарі.

Скоріше так, ніж ні. Просто була би вже більш загартована та краще розуміла, чого варто очікувати. Щиро кажучи, я дуже хвилювалася, адже це мої перші настільки масштабні зйомки, зараз би я хвилювалася менше.

 

Так, було таке. Наразі не хочу ніяк коментувати дану ситуацію, адже ми з Олександром домовились привідкрити "закулісся" нашого спілкування лише якщо на моїй банці на потреби військових бБпС 31 ОМБр назбирається 50 000 грн. Поки зібрано лише 1/5 від суми. Тож закликаю закинути будь-який посильний донат на цей збір усіх, кого ця тема теж цікавить.

Відповідальність - це найважливіша риса, яку я хочу бачити в своєму партнері. Без оцих "побачимо", "подивимось", "я постараюсь", "буде видно". Тобто не лише багато говорити, а й виконувати.

Також мені важливо, аби людина, яка буде зі мною поруч, вміла слухати, проявляти емпатію та турботу. Ну і куди ж без класного почуття гумору. Я обожнюю жартувати і люблю людей, які завжди вміють вдало, доречно та не образливо пожартувати. Для мене це показник гостроти розуму.

Насправді, періодично обстежуватись мені потрібно кожні півроку. Мій лікар каже, що через війну, стрес і стан, у якому ми зараз живемо - частота рецидивів у людей, які лікувались від раку щитоподібної залози, значно зросла.

Рівень стресу в моєму житті від початку зйомок значно виріс, тож маю бути уважнішою до свого здоровʼя. А всіх, хто зараз це читає, закликаю найближчим часом зробити чекап організму і обовʼязково зробити УЗД щитоподібної залози. Бережіть себе.

"Зовсім нещодавно", це про які терміни йде мова? Для когось "нещодавно" - це вчора, а для когось і 15 років тому.

Багато хто справді закидає мені, що це сценаристи СТБ придумали мені образ і я намагаюся йому відповідати. Проте це не так. Якщо ви погортаєте мої соціальні мережі, то переконаєтесь у цьому. Моя зацікавленість до українського традиційного одягу почалася, коли ще була жива моя прабабуся, яка передала мені у спадок стрій своєї матері, моєї прапрабабусі. Вона співала мені українських пісень і розповідала про історію. Звісно, тоді я ще так сильно цим не загорілася, бо була підлітком, яку цікавило все на світі.

У 2021 я долучилася до громадської організації та допомагала знімати документальний фільм про каральну психіатрію радянського союзу. Тоді я також вкотре переконалася, наскільки важливо вивчати на популяризувати нашу історію та культуру та відмовлятись від всього російського.

І вже в 2022 році всі ці пазлики склалися до купи і я почала все це пропагувати ще більш активно, бо сумнівів вже не залишалося. Маємо плекати своє наперекір ворогам.

Цього року, до речі, здійснила свою мрію, яку обдумувала протягом кількох років і вступила до університету Шевченка на спеціальність "Етнологія", аби мати більше знань та кваліфікації.

 

Важливо розуміти, що я не завжди вдягаюся так, як ви бачили на екрані. Я можу і вбратися повністю в стрій, якщо маю настрій, можу стилізувати сучасне з традиційним (моє улюблене поєднання), а можу і просто вийти з дому у спортивному костюмі. Проте навіть у звичайному спортивному чи кежуал одязі в мене буде присутній якийсь елемент, який нагадує про мою ідентичність. Зазвичай це традиційні кульчики, підвіски чи намисто.

Загалом моє близьке оточення сприймає це абсолютно нормально, адже вони так само використовують елементи сучасного українського чи відтвореного традиційного одягу ледь не щодня. Для нас це не якась "диковинка", це стиль життя.

Продовжую розвивати свій маленький бренд етноаксесуарів, здобуваю фах етнологині в університеті, активно волонтерю та допомагаю військовим. Хочеться також більше знімати цікавого розважально-освітнього контенту на тему української культури та традицій. Важко на все знайти час та натхнення, але я старатимусь.