"Ще рік тому на околиці Лас-Вегаса висів білборд із написом: "Не торгуйте марихуаною!" У Неваді: "За зберігання – 20 років, за продаж – довічне ув'язнення!" Тож я почувався ніяково, їздячи суботнього вечора по місту у тачці, напакованій травою, і обдовбаний кислотою", – пише Гантер Стоктон Томпсон (1937–2005) у романі "Страх і відраза в Лас-Вегасі: Несамовита поїздка у серце Американської Мрії". Вперше його опублікували 11 листопада 1971 року в журналі Rolling Stone.
Після школи Томпсон потрапляє до армії. Звільняється достроково. "Талановитий, але не бажає підкорятися правилам", – йдеться в рапорті. Намагається влаштуватися журналістом у кількох нью-йоркських виданнях. Не тримається на одному місці довше року. З редакції газети Middletown Daile Recors його виганяють за те, що поламав автомат із продажу шоколаду й влаштував бійку з ресторатором-рекламодавцем.
Водночас Гантер повністю передруковує на машинці "Великого Гетсбі" Френсіса Фіцджеральда та "Прощавай, зброє" Ернеста Гемінґвея. Так хоче зрозуміти їхній письменницький стиль. На сніданок випиває пару коктейлів "Маргарита", кілька банок пива й пляшку віскі. Багато курить і вживає наркотики.
– Єдина речовина, яка не дає мені працювати, – це марихуана, – розповідає. – Можу писати навіть під кислотою. Єдина відмінність між розумним і божевільним – розумний має владу тримати божевільного під замком. Або ти дієш, або – ні. Якщо платять за те, що ти божевільний, або за те, що виходиш з-під контролю і пишеш про це, то це – розумно.
Влітку 1970 року їде в Луїсвілл готувати репортаж про кінні перегони для спортивного журналу Scanlan's Monthly. Змагання нецікаві. Тому Томпсон майже не згадує про них у тексті. Натомість описує п'яний натовп, який прийшов подивитися на перегони. Статтю "Дербі в Кентуккі – нікчемне і розпусне" хвалять. Ніхто раніше не писав нічого подібного. Редактор журналу The Boston Globe Sunday Magazin Білл Кардозо придумує назву для нового жанру – "ґонзо". Тобто "схиблений", "пришелепкуватий".
Роман "Страх і відраза у Лас-Вегасі" написаний подібним чином. Томпсон розповідає, як їздив із товаришем-адвокатом на перегони мотоциклістів у Лас-Вегас. Герої мають вигадані імена – Рауль Дюк і Доктор Ґонзо. Замість збирати матеріал для репортажу, вживають наркотики та пиячать.
"Багажник нашої машини нагадував пересувну поліцейську нарколабораторію, – йдеться у першому розділі. – У нас було два пакети трави, 75 пігулок мескаліну, п'ять марок потужної кислоти, півсільнички кокаїну і купа всіляких різнокольорових барбітуратів різної сили дії. А ще кварта текіли, кварта рому, ящик "Бадвайзеру", пінта чистого ефіру і дві дюжини емілів. Усе це ми зібрали попередньої ночі. Не скажу, що все це було нам потрібно для подорожі. Але коли ти ненароком почав колекціонувати наркотики, намагаєшся зібрати їх по максимуму".
1998-го режисер Террі Гілліам зняв фільм "Страх і ненависть у Лас-Вегасі". Дюка зіграв Джонні Депп – товариш Томпсона. Головного героя зробили подібним на автора роману. Гантер особисто поголив голову Деппа перед зйомками. Фільм провалився у прокаті. Проте став культовим серед шанувальників ґонзо-журналістики.
"Серед водіїв автобусів не було негрів. Деякі поводилися ввічливо. Проте більшість дозволяли собі образи та лайки щодо темношкірих: "Чорні корови", "Нігери", "Чорні мавпи". Негр платив за проїзд біля входу і виходив, щоб зайти в салон із заднього майданчика. Часто траплялося, що автобус рушав раніше, ніж той доходив до дверей. Навіть якщо в салоні не було білих, а негрів набивалося багато, їм не дозволяли сідати на перші чотири місця – вони "тільки для білих". Якщо всі призначені для білих місця виявлялися зайнятими, а до автобуса заходили нові пасажири, чорні повинні були встати й поступитися місцем. Негрів, які відмовлялися це зробити, арештовували", –
описує прояви расової сегрегації у місті Монгоммері, штат Алабама, лідер руху за громадянські права темношкірих Мартін Лютер Кінґ
(1929–1968). Верховний суд США скасував закон про розділення місць в автобусах для чорних і білих 13 листопада 1956 року. До цього майже рік тривав організований Кінґом бойкот
У ніч проти 8 листопада 1889 року чотири ув'язнені жіночої тюрми на річці Кара в Комі, Росія, випили смертельну дозу опіуму. Так протестували проти нових правил адміністрації, що дозволяли побиття за порушення дисципліни. Загиблі – Надія Смирницька, Марія Ковалевська, Марія Калюжна та Надія Сигида – відбували каторгу за політичні погляди. Наступного року Карійську тюрму закрили. В'язнів перевели в Акатуй у Забайкалля.
11 листопада 1789-го купець П'єр Луї Бланкар завіз із Китаю до французького Марселя хризантеми. Було три сорти – білі, фіолетові та пурпурні. Прижилися тільки останні. Наступного року квіти почали вирощувати в Ботанічних садах К'ю в Лондоні.
13 листопада 1805 року м'ясник із Відня Йоганн Ланер винайшов сосиски. У страві вперше поєднав свинину та яловичину, додав спецій. Готував за технологією холодного копчення. Робив сосиски завтовшки з палець – щоб фарш зготувався рівномірно. Подавав із гірчицею й солодовими булочками. У Відні сосиски називали "франкфуртськими", бо Ланер був родом із Франкфурта. В решті міст закріпилася назва "віденські".
20 секунд протримався в повітрі французький механік Поль Корню (1881–1944) 13 листопада 1907 року. Разом із братом Жаком випробовував саморобний апарат, який пізніше назвуть вертольотом. Спершу піднялися на 30 см, з другої спроби – на 1,5 м
4 
1
Коментарі