Художниця Олександра Екстер використовувала мотиви сільських гончарів
"Такої весни, як у Києві, не було ніде. Одного разу з Плєхановим, Руднєвою, Мостовою і Григорович, яка потім вийшла за Екстера, вирушили до Видубицького монастиря. Пішли в передмістя Києва Звіринець. Цвіли вишні та яблуні. Весь пагорб був вкритий садками й хатами в них. Ми блукали вуличками. Де-не-де сідали й малювали", – згадував художник Вадим Філієв про навчання в Київському художньому училищі 1902 року.
Про писання етюдів на світанку на Трухановому острові в Києві через багато десятиліть згадувала його однокурсниця й подруга Олександра Екстер. Вона захопилася малюванням у гімназії. Одразу після неї подала документи до рисувальної школи Миколи Мурашка. За рік заклад закрили, але створили художнє училище. Серед перших студентів була й Олександра.
Тоді ж із Парижа до Києва прибув художник Сергій Ястребцов. Мав виконати волю покійного батька – закінчити юридичний факультет. Відвідував і заняття в художньому училищі. Робив це зверхньо, бо поважав нове французьке мистецтво. Дружив тільки з Олександрою Григорович. Відкрив для неї тодішніх французьких поетів і художників. Познайомив із чиновником Київського окружного суду Миколою Екстером. Наприкінці 1905-го пара вінчається.
Завдяки чоловіку Олександра Екстер потрапляє в коло впливових дворянських родин Києва. Зближується з Наталією Давидовою з роду Гудим-Левковичів, яка захоплюється народним мистецтвом. Утримує в маєтку Давидових у Вербівці біля Черкас майстерню вишивальниць. Олександра багато часу проводить там. Долучається до збирання старовинних зразків вишивки і ткацтва по околицях. На основі знахідок розробляють варіації та поєднують із сучасними формами. Використовують для оздоблення подушок, сумок і поясів.
Місцеві візерунки витісняються, їх замінюють орнаменти з дешевих журналів
Давидова й Екстер беруть участь в організації виставки народних промислів у Києві. Працюють над розділом "Вишивка". На підготовку витрачають майже рік.
"Місцеві візерунки витісняються. В багатьох місцях їх замінили орнаменти, запозичені з друкованих альбомів, додатків до дешевих журналів, премій до мила, – йшлося у вказівках музейників. – Нас цікавлять лише старі, самобутні вишивки на сорочках, рушниках, хустках – їх ще можна знайти у скринях у старих людей. Збирати такі зразки неважко: за невелику поштучну плату або в обмін на цукерки і пряники селянські діти, а то й дорослі, зберуть їх скільки завгодно".
Для заходу Екстер просять відтворити інтер'єр хати заможного українця XVIII століття. Його визнають реалістичним – мисники, зброя, меблі, посуд. На стіні виставляє килими, писанки й вишивки.
Тоді ж Олександра захоплюється керамікою майстрів із села Дибинці – тепер Обухівський район на Київщині. Мотиви гончарів використовує у своїх творах. Виробами користується потім у Києві та Парижі.
Після виставки створюють Київське кустарне товариство. До нього входить і Олександра Екстер, Наталя Давидова очолює. Підтримують створення центрів виробництва й допомагають збувати продукцію по містах Російської імперії, в Європі та США.
Допомагають збувати продукцію по містах Російської імперії, в Європі та США
"Її чоловік був відомим київським адвокатом, жили на широку ногу. Щоправда, друзі Екстер – футуристи, які часто в неї гостювали, вносили різкий дисонанс у світський тон їхнього будинку. Та господар, поступаючись богемним звичкам дружини, в її життя не втручався й нічому не перечив", – писала акторка Аліна Коонен у "Сторінках життя" про Олександру Екстер.
Молодята живуть у будинку чоловікового батька Євгена Екстера – почесного громадянина Києва. Дім стоїть навпроти Володимирського собору, на вул. Гімназійній, 1 – нині Богдана Хмельницького, 27/1.
У страхових документах зберігся опис квартири на другому поверсі, де жили Микола й Олександра: "10 кімнат із двома передніми, коридором і ватерклозетом. Із них дев'ять кімнат – оббиті французькими шпалерами, решту пофарбовано клейовою фарбою. Підлога в семи кімнатах – паркетна, а в решті – дощата фарбована".
Кімнату, що виходить у внутрішній двір, перебудовують на майстерню для художниці. Стіни всіх приміщень завішують картинами. Прислугу господиня одягає в розроблені нею чорно-жовті жилети. Квартира швидко стає відома як центр нового мистецтва.
"Ми вирішили наблизити до провінції новітні художні течії, які завоювали заслужене місце у столицях. Хочемо заповнити прогалину в уявленні частини суспільства про художнє життя", – так пояснювали Олександра Екстер і письменниця Ольга Форш вихід нового київського журналу "В мире искусств". Перше число випустили в лютому 1907-го.
Художники-кияни – люди без смаку
Публікували поезію, щоденники, літературну, музичну й мистецьку критику, історію мистецтв, репортажі з виставок у Європі, репродукції картин. Виходив журнал раз на два тижні. Гроші на нього давали Давидови та Екстер.
Бажання змінити становище мистецтва в Києві видно з реакції Олександри Екстер на одну з виставок: "Художники-кияни – насамперед люди без смаку. Для них, судячи з їхніх творів, малюнки на коробках для цукерок представляють недосяжний ідеал".
Серед дописувачів "В мире искусств" – Анна Ахматова. Вважає, що "зі школи Олександри Екстер вийшли всі "ліві" художники Києва". Присвячує вірш, а пізніше позує їй для портрета.
"Ася Екстер, показуючи мені в Києві влітку 1914 року якісь "паризькі ганчірки", сказала: "Мода зайшла в глухий кут. Для розвитку щось має статися", – розповідала пізніше поетеса. – "Щось" не змусило запрошувати себе двічі. Через місяць загриміли гармати – й епоха закінчилася".
Олександра багато часу проводить у Парижі. Спілкується з Анрі Матіссом і Полем Сезаном. Приглядається до різних течій, але творить власний стиль.
Першою в Києві 1916-го розписує тіла актрис для театральних постановок. Наступного року долучається до ходи оголених. На учасниках лише стрічки з написом "Геть сором".
"Побачила вашого листа й зраділа. Тепер, коли отримуєш звістки про людей або бачиш їх після всіх подій, сприймаєш це за чудо, – писала із захопленого більшовиками Києва Олександра Екстер режисеру Олександру Таїрову в Москву 1918-го. Перед тим робила костюми й декорації для його вистав. – Живу без майбутнього – працюю мало, і це пригнічує. Для існування й харчування довелося відкрити Майстерню живопису. Про поїздку до Москви не думаю, надто вже важко живеться".
У березні 1918 року з Євгенією Прибильською відкриває майстерню. Набирають людей, які вміють малювати. Хочуть їх переконати творити в руслі сучасних європейських напрямків.
На стінах висять вперемішку кольорові репродукції Матісса й малюнки селян. Вони покликані зберегти й підтримати в роботах художників "український характер", допомогти відчути силу народної творчості. Майстерня стає найактивнішим центром нового мистецтва в Києві.
"Горе, що тебе немає зараз у Києві. Тут проходять практично й теоретично "великих французів", – писав у квітні 1918-го до друга Ісак Рабинович, який почав відвідувати майстерню Екстер. – Лише зараз, вивчаючи низку живописних дисциплін, розумієш свою безпорадність і дилетантизм. І все ж таки хочеться вірити, що ще не пізно та пройде переляк. Тоді стане можливою реалізація того, заповітного, скупим крихтам якого ми раділи".
Мода зайшла в глухий кут. Для розвитку щось має статися
Майстерня стає творчим клубом. У ній збираються не лише художники, заняття не обмежуються живописом. Влаштовують лекції митців із Петербурга й Парижа. Відкривають виробничий відділ, приймають замовлення на оформлення спектаклів, декорування приміщень і виготовлення плакатів.
Олександра Екстер бере участь у Всеукраїнському з'їзді художніх організацій, який влаштовує уряд гетьмана Павла Скоропадського. Учасникам роздають анкети. В них цікавляться, якими бачать завдання сучасного українського мистецтва. "Якомога більше вільної творчості та якомога менше провінціалізму", – відписує Екстер.
Та втілювати почате не вдається ні українській владі, ні майстерні художниці. До Києва наближаються більшовики. В лютому 1919-го Екстер їде до Одеси. За рік – до Москви, а потім емігрує в Париж, де проводить решту життя.
1 737 558 доларів заплатив невідомий на аукціоні Sotheby's 1 грудня 2009-го за картину Олександри Екстер "Венеція". Написала 1925 року. Стала найдорожчою роботою художниці. Протягом 2000-х більш ніж за 1 млн доларів на аукціонах продали ще картини Екстер "Пікнік на пляжі", "Жінка з птахами", "Пуританська композиція"
"По більшості полотен видно, що авторці тісно в рамках. Вона наділена даром конструювати у просторі. Я не міг нехтувати нею й добивався співпраці", –
Олександр ТАЇРОВ (1885–1950), театральний режисер
Поховала двох чоловіків
1882, 18 січня – в сім'ї чиновника Олександра Григоровича в місті Білостоку на північному сході Польщі народилася донька Олександра. Батько походив із білоруських євреїв, мати – грекиня.
1886 – Григоровичі переїхали до Києва. Олександра закінчила гімназію Святої Ольги. В 1901–1903 роках навчалася в Київському художньому училищі. Працювала в комісії з підготовки Виставки прикладного мистецтва й кустарних виробів.
1905 – одружується з юристом Миколою Екстером. Під час весільної подорожі відвідують Німеччину, Швейцарію, Францію. В Києві стає членкинею кустарного товариства й вільною слухачкою художнього училища.
1907 – займається в паризькій Академії де ла Гранд Шом'єр. Знайомиться з прихильником нового мистецтва поетом Гійомом Аполлінером та художником Пабло Пікассо. Регулярно виставляє свої роботи в Парижі, Ризі, Одесі, Києві, Москві та Петербурзі.
1911 – стає членкинею товариства художників "Бубновий валет". До нього входять Казимир Малевич, Володимир і Давид Бурлюки, Василь Кандинський. Заперечують традиції академізму й реалізму. Схиляються до постімпресіонізму, фовізму й кубізму. Олександра розробляє костюми та декорації для спектаклів "Фаміра Кіфаред" і "Саломея", які ставить у Камерному театрі в Москві Олександр Таїров.
1918 – у Києві відкриває Майстерню живопису й декоративного мистецтва. Стає членкинею Товариства діячів мистецтв, читає лекції в Народному інституті вивчення мистецтв. Ховає чоловіка Миколу Екстера. Оформлює балетні номери для трупи Михайла Мордкіна, розробляє костюми й декорації для спектаклів "Ромео і Джульєтта", "Аріана і Синя борода".
1919 – тікає від більшовиків із Києва в Одесу. Читає лекції про сучасне мистецтво, розробляє костюми для танцівниці Ельзи Крюгер, викладає в Центральній студії скульптури й живопису. В жовтні відкриває Майстерню живопису. За пів року повертається в Київ.
1922 – у Москві створює майстерню МЕП (Мухіна – Екстер – Попова), викладає у Вищих художньо-технічних майстернях, співпрацює з Майстернею сучасного костюма. Одружується з актором Георгієм Некрасовим. Бере участь в оформленні сільськогосподарської та художньо-промислової виставок. Розробляє вбрання для вистав і фільмів.
"Була надзвичайно гостинна. В її будинку, так само як у ній самій, кидалося у вічі цікаве поєднання європейської культури та українського побуту, – згадувала акторка Аліна Коонен. – На стінах серед малюнків Пікассо можна було побачити українські вишивки. Підлога застелена плетеним українським килимом. До столу подавалися глиняні горщики з грибами й баклажанною ікрою, яскраві майолікові тарілки з фаршированими помідорами. Всі ці закуски, як і незрівнянні вареники, готувала знаменита Ганнуся, найвідданіша супутниця життя Олександри".
1924 – із чоловіком переїжджає в Париж. Отримує золоту медаль на Всесвітній виставці декоративного мистецтва. Викладає в Академії сучасного мистецтва. Розробляє костюми для вистав і кінофільмів. Розписує кераміку в кубістичному стилі з використанням українських мотивів. Створює маріонетки та рукописні книжки.
1933 – створює декоративне панно й оформлює вітрини паризького універмагу "Гранд Лафаєт". Бере участь у Міжнародній виставці театрального мистецтва в Нью-Йорку. Пізніше її роботи використовують в експозиції "Кубізм і абстрактне мистецтво" в тамтешньому Музеї сучасного мистецтва.
1945 – ховає чоловіка Георгія Некрасова.
1949, 17 березня – помирає у своєму будинку в передмісті Парижа Фонтене-о-Роз. Ховають на місцевому кладовищі. За заповітом, роботи дістаються уродженцю Києва художнику Семену Лиссиму. Частину він передає музеям у США, решту зберігає в себе.
Коментарі