четвер, 02 лютого 2006 19:51

"У моїй трудовій книжці 55 записів"

Автор: фото: Андрій ЄЛОВІКОВ
  Олег Примогенов каже, що зранку повзав по підлозі з ковдрою на голові перед студентами
Олег Примогенов каже, що зранку повзав по підлозі з ковдрою на голові перед студентами

Що таке великий актор? Це велика неволя. Це раб успіху й вічної присутності на очах у публіки. Декотрі з великих акторів обирають інший шлях — не по дорозі зі славою.

У Києві є такий актор. Це Олег Примогенов. Його довго може не бути "на місці". Потім він повертається. Спитаєш, де був, і він серйозно розповідає, що був на Першому всесвітньому з"їзді акторів, які грали Леніна. Там, окрім наших, зібралися актори-негри й чукчі. Що там робив Примогенов, хтозна, але віриться!

Він міг би прикрасити собою будь-яку столичну академічну сцену, але грає рідко, і то — в маленьких театрах. Інколи думаєш: ну що він там робить?! А втім, ви підійдіть, скажімо, до театру "Колесо" увечері, коли на деревах на Андріївському узвозі вкладаються спати граки. І ви відчуєте затишок і спокій, якого нема в суєті великих театрів.

Грошей не було, крав булочки по три копійки

Ця бесіда відбувалася в столичному театрі "Колесо" за півгодини до вистави "Ґдє ві сохнітє бельйо?". Примогенов грає тут Гоп-Точила. Ми почали з його бурхливої молодості, з кінця 70-х–початку 80-х років.

— Я киянин, але замолоду за Київ не тримався. А що було за тих часів робити тут? Глухомань! А десь є Франківськ, Харків. Якось опинився, без нічого, в Мінську. Це чудовий стан — коли у тебе нічого нема. Грошей не було, гуляв, як у дитинстві, крав булочки по три копійки. У Мінську я вступив до цирку. Там не питали, хто ти, чи є паспорт, аби лиш працював шістнадцять годин на добу. І я працював — з кіньми, з клоунами. У вільний час ходив слухати Вагнера...

Потім приїхав до Києва. Це 1979 рік, саме Молодіжний театр створювали. Мене взяли. Правда, спершу не актором, а гардеробником. Чи вантажником. А мені не вперше, у мене в трудовій книжці було вже записів двадцять. А зараз їх там 55, за радянськими мірками я — літун. Директори фірм, куди наймався вантажником, читали мою трудову книжку отак: ага, артист, вантажник, артист, знову вантажник. "Что, брат, судьба не сложилась? Хреновый ты, значит, актер? Ну, ничего, тут выпендриваться не надо, тут — ящики тягать!" А чому, буває, йдеш у вантажники? Бо театр – це фіґлярство, це гріх, обман людей. Це набридає. Отож, усе кидаєш і йдеш у народ. А потім там набридає, і знову йдеш до театру.

У день відкриття клубу я випив 15 літрів пива

Молодіжний театр був цікавий. Я там створив пивний клуб. Тоді був "Струмок" на Хрещатику: кидаєш в автомат гривеник і одержуєш склянку пива. У день відкриття клубу я випив на спір шістдесят склянок пива. Тобто п"ятнадцять літрів. І відтоді став головою пивного клубу. Це накладало на мене певні зобов"язання, я серйозно готувався до засідань. Відкриваючи чергове засідання, скажімо, на тему "Пиво і Моцарт" чи "Пиво і Бетховен", я казав, що Дев"ята симфонія Бетховена — як пиво, бо не несе в собі агресії. Якщо п"єш горілку, то це не Бетховен, а вино — це більше має стосунок до Гайдна, а от пиво — це "Об"єднайтесь, мільйони!". Отакі промови я проголошував для членів клубу й усіх, хто був у "Струмку".

Після того, як покинув Молодіжний, ти ніде більше не працював постійно. Таке існування дає свободу. Але при цьому ти позбавляєш себе можливості бути надто відомим. Як колись казали, пора вже й Леніна грати, а ти?

— Знаєш, я сьогодні зранку повзав по підлозі з ковдрою на голові, показуючи студентам уривок із п"єси Метерлінка. При цьому я приїхав до інституту з дитиною в колясці, з моїм сином Андрієм — його не було на кого залишити. Але мені цікаво з ними працювати й не думати при цьому про гроші. А якби я раптом став мільйонером, то витратив би ці гроші на те, щоб ходити до інституту й спілкуватися зі студентами!

А ще мені цікаві всякі нові постановки. Ось я граю виставу "Холідей!" у Театральному центрі Могилянки. А там збираються ставити ще п"єсу Подерв"янського, і мене нібито хочуть узяти. А десь у солідному репертуарному театрі я ще довго чекав би черги на роль.

Мрію поставити "На мілині часів" за "Макбетом" Шекспіра. Я зробив таку композицію, для себе й однієї актриси з театру "Колесо". Але не почну роботу, поки не знайду грошей — на реквізит, на те, щоб заплатити актрисі. Не будеш же ангажувати людей на простому ентузіазмі. Але на це треба знайти тисячі три доларів.

А з композитором Ігорем Миленком ми написали мюзикл "Мрійники" — про київський період життя Юзика Пілсудського. В юності він, як кожен соціаліст, грабував банки, а в Києві зустрів свою майбутню жінку. А там ще є молодий театральний критик Симон Петлюра. Вони втрьох мріють про великі гроші й про любов. Я написав віршовані арії й навіть кілька музичних мотивів. Класно, аж самому подобається.

Ти завершив зніматися в ролі Льови Задова, начальника махновської контррозвідки в серіалі про Махна...

— То якась комедія, мені здається. Бо на студії Довженка що не знімають, завжди комедія виходить!

Що таке твій Льова Задов?

— О, загадкова постать, артистичний чоловік: писав фейлетони, експропріював банки, вивчав китайську мову. Став агентом ГПУ. Потім торгував у Харкові морозивом на вокзалі з полюбовницею. А 1938 року його розстріляли. Раніше Льову грали оперетковим: "Я — Льова Задов, со мной шютіть не надо!". А наш режисер давав свободу імпровізувати, шукати цей образ. У мене Льова на вигляд такий собі "рубаха-парєнь", який не може без хохм, анекдотів. Я намагався в кожен епізод втелющити всякі примовки, пісні. Він у мене співає весь час, хоч цього в сценарії нема.

А що ти там співаєш?

— Та все, що згадувалося. Коли Льова зустрічає давнього друга, грецького анархіста, якого вважав убитим, то приспівує: "Подивіться, дівчаточка, який я удався, мого батька повісили, а я обірвався!" Або мені кажуть, що Троцький махновців полюбив. А я кажу: "О, полегшало нашій матері — то не пила, а то вже й не п"є!" А ті кажуть: "Ну, да ето как муж і жена, оні ссорятся!" А я їм: "Хоть і стоя, хоть і раком, всьо равно законним браком!"

Мені важливо там було вставляти цей сленг, щоб живіше... Фільм вийде на екрани весною.

Ти не хотів би солідно осісти десь у театрі?

— Ну а зараз де ми оце сидимо?!

Олег Примогенов, 51 рік, актор. Працював у театрах Івано-Франківська, Харкова, Києва. У столичному театрі "Колесо" нині зайнятий у виставах "Емма", "Каспар", "Гдє ві сохнітє бельйо?". У виставі "Холідей!" Театрального центру Києво-Могилянської академії грає одночасно 12 ролей.
Знімається в кіно ("Дві Юлії", "Залізна сотня", "Мазепа", "Шум вітру", "Нестор Махно").
Викладає акторську майстерність на кінофакультеті Київського театрального університету, який колись закінчив і сам.
Дружина — режисер озвучування на кіностудії, синові Андрію вісім місяців.

Зараз ви читаєте новину «"У моїй трудовій книжці 55 записів"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути