Влада Коза продає дім у Карпатах і летить на Сицилію, щоб жити з донькою й допомагати в догляді за онуком. Але її візиту не раді. Героїню українсько-італійської комедії "Коза Ностра. Мама їде" зіграла Ірма Вітовська, 47 років.
За сюжетом, після сварки з рідними Влада випадково опиняється на віллі колись могутнього мафіозі, вдівця дона Фредо. Він нещодавно повернувся з тюрми, втратив контроль над бізнесом і конфліктує з дітьми. Найстарший син мріє продовжити батькову справу, проте йому бракує здібностей. Молодший вивчився на програміста й не хоче бути пов'язаним із криміналом. А донька намагається ігнорувати родинне минуле. Українка влаштовується хатньою робітницею і допомагає навести лад у занедбаному домі, врятувати чужу родину.
Зйомки проходили 2020-го в розпал першої хвилі пандемії у Верховині на Івано-Франківщині та Італії на острові Сицилія, в околицях Риму.
— Проєкт зацікавив італійців, тому що ми для них — звичне явище, — каже Ірма Вітовська. — Вже розуміють, що українці різні. Одні ще приїжджають туди на заробітки, а в інших там усе склалося. Є багато змішаних родин. Наших жінок відрізняють — за психотипом, ментальністю, іншими рисами. Але не розуміють наших проблем із росіянами, бо ми тривалий час не презентували себе як окрему країну.
Мене найперше привабила цікава героїня — сильна й самодостатня українка.
Просите не називати її заробітчанкою.
— Влада Коза їде не за кращим життям, а просто жити. Не працювати, а до родини — її донька вийшла заміж за італійця. Але через непередбачувані події потрапляє в іншу сім'ю — місцевого кримінальника. Головне, що не від нещасного життя опиняється за кордоном. У 1990-х і 2000-х люди їхали через неможливість знайти роботу на батьківщині. Цю соціальну проблему показали у прекрасному фільмі "Гніздо горлиці" з Риммою Зюбіною. А в нас світла комедія із закрученим сюжетом про людину, яка через обставини починає виконувати нову для себе роль.
Можна сказати, що розвінчуєте стереотипи про українок за кордоном.
— Так. Я в Італії знаю українські родини, які володіють мережею аптек, фармацевтичними закладами. Багато наших медиків там зробили бізнес. Ще будівельники, реставратори. Трудова міграція наявна в кожній країні, але вже не є для нас проблемою. Щоправда, російська агресія спричинила нову: українці не мають, де жити, й мігрують, тікаючи від війни.
Ваша героїня спонукає глядачів пишатися тим, що вони українці?
— Довший час ми змальовували себе на екрані придурками — з жартами про кумів і сало. Влада Коза не така. Вона наївна, не закінчувала університету. Але щира, чесна, має смак. Не лише може дати собі раду в господарстві, а й веде активне суспільне життя. Таке, що навіть рідне селище радіє нагоді відпочити від неї. Чоловіка не має. Але живе непогано — і будинок, і земля є. Продає їх, бо хоче присвятити себе онуку. От вирішила, і так має бути.
Моя героїня нагадує Мері Поппінс. Жінка, яка входить у сім'ю, піклується про них, стає клеєм їхніх стосунків. І всіх вчить, як правильно вчиняти. Сила Влади в надзвичайному оптимізмі й умінні швидко орієнтуватися. У неї багато рішень на кожен виклик. Думаю, могла б стати активним волонтером. Бо, навіть коли дізнається, що перебуває в осередку мафіозного клану, Влада не боїться протистояти злу.
Які головні теми фільму?
— Кіно про прості вічні цінності: що таке сім'я й діти, та чому треба розумітися й триматися разом. Про те, що ми близькі з італійцями в ставленні до родини. А також про те, яка важлива можливість почати життя з нової сторінки. У будь-якому віці може відбутися світлий поворот. Це ніби така історія про Попелюшку 40+.
Прокат відсунувся через пандемію та повномасштабне вторгнення Росії. Чи доречно показувати зараз це кіно?
— В Італії стрічка вийшла у травні, а в нас лише тепер буде. Це перший випадок презентації української акторки в головній ролі в європейському комерційному кіно. Та судячи з відгуків і розмов, тамтешні глядачі задоволені, й мене там полюбили.
Під час зйомок ніхто й уявити не міг, що ця весела історія виходитиме в такий страшний час. Часто ловлю себе на думці, що не я в цій картині. Занадто далека від мене ця жінка вже за енергетикою. У неї інші очі, рухи. Ми вже незнайомці, бо між нами війна.
Досвід говорить, що такі твори працюють як терапія. Наші воїни теж просять показати їм, окрім патріотичного, щось веселе. Сміх — це ліки, зброя та ілюзія на 2 години повернутися в той час, де немає війни.
Фільм "Коза Ностра. Мама їде" показують у кінотеатрах із 1 грудня.
"Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"
2 
1
Коментарі