— Постійно молимося Богу, щоб була гарна погода, — каже про фестиваль "Країна мрій" організатор 49-річний Олег Скрипка. Музикант у чорній сорочці в етно-стилі ховається від спеки на тінистій веранді свого нещодавно відкритого ресторану на столичному Андріївському узвозі. Спілкуємося за кілька днів до заходу. 2013-го фестиваль відзначить 10-річчя.
Що запам'яталося за ці роки?
— Якось у мене на "Країні мрій" брали автограф мама, тато і син. Чоловік і жінка на цьому фестивалі зустрілися, потім одружилися й народили дитину. Для мене "Країна мрій" лишається проектом у голові. Придумую її, але я не насолоджуюся нею. Пробував ходити, слухати сцени, танцювати. Та все це одразу перетворюється на потужну фотосесію. Тому для мене головне, що придумав і чи пішов дощ.
Нам часто пишуть відгуки: "Хочемо такі колективи, які були на минулих "Країнах мрій". Не розуміють, що цих артистів вони там вперше й побачили. Це і є наша фішка. А якщо організувати "междусобойчик", то фестиваль просто заглохне.
Як виникла ідея "Країни мрій"?
— Ідея про правильний фестиваль давно склалася в голові. Просто виникла можливість, і ми її втілили. Був 2004 рік, я жив на Подолі. Спілкувалися якось на лавочці із сусідом, паном Миколою Пересуньком. Він каже: "Мені дали Співоче поле і треба там щось зробити цікаве". А він був начальником, адміністрував якраз ту територію. Я ж зіграв уже на Співочому полі кілька рок-концертів. Але вони там не пасують взагалі. І ось я приїхав туди, подивився і собі намалював майже всі ті майданчики, що існують досі. Перший рік усе відбувалося на емоційному підйомі, купа людей прийшли в вишиванках. 2004 рік взагалі для України — вирішальний і принциповий. Тоді зрозуміли, що можемо робити щось гарне, нове, інакше. Зараз ми тільки починаємо отримувати перший урожай, за 10 років він вражатиме.
Наскільки складно зорганізувати фестиваль?
— Найскладніше — бюрократична складова. Стало легше, коли ми почали співпрацювати з київською владою. Зараз робимо утричі менше від того, що раніше. Підготувати програму, привезти артистів, нагодувати, поселити, апаратура — це третина чи чверть роботи. А решта — рутина — папірці, дозволи, пожежники, "Зеленбуд", міліція, коридори, кабінети і зовсім нетворчі речі. Плюс ходіння по спонсорах. Більшість часу та енергії йде на них. Фестивалі окуповують себе за рахунок спонсорів. "Рок-н-Січ" мала міський бюджет. Тому це був відкритий захід для всіх. "Країна мрій" має спонсорів, але ми все одно змушені продавати квитки. Бо спонсорського бюджету не вистачає.
2 
1
Коментарі