— Я проти того, щоб у нашому літпроцесі були три автори, яким пощастило видати книжку, і решта, яким не пощастило, — каже засновниця і кураторка літературного конкурсу "Новела по-українськи" Олена Павлова, 32 роки, на церемонії нагородження в київській книгарні "Смолоскип". — Хочемо відкривати талановитих авторів, які пишуть сильні тексти на сучасні теми.
Літературний конкурс "Новела по-українськи" існує з 2013-го. Цього разу тема творів була вільною, але мала символічне гасло — "Безвіз". Тобто, дія у новелах повинна стосуватися безвізового режиму між Україною та Європейським Союзом, відбуватися в країнах ЄС або бути з ними пов'язаною.
— Цей рік був дуже вдалий. Текстів — найменше за всю історію конкурсу, але всі різні. Мене надихають люди, які надсилають нам свої твори. Коли пишуть на сьогоднішні теми сьогодні ж — це оперування по живому. Свіжі образи й факти. Час біжить, і література має реагувати та осмислювати його швидше, ніж будь-коли.
На конкурс надіслали 71 творчу роботу. Перемогла новела "Слід" 36-річної письменниці Юлії Ілюхи з Харкова. Отримала нагороду 5 тис. грн.
— Я щойно зайшла у "Пузату хату", поряд присиділи дві бабульки років під 70, — розповідає Юлія Ілюха. — Спершу обговорювали, як вивантажити фотографії з "Фейсбуку". Потім почали спілкуватися про безвіз. Про те, що можна поїхати кудись. "От якби в мене діти жили за кордоном, я би частіше каталася", — каже одна. Тобто тема безвізового режиму справді актуальна для багатьох українців. "Кров завжди змінює плани, неважливо — твоя вона власна чи чужа", — думає героїня моєї новели "Слід", йдучи до хати дорогою, якою тягнеться тонка червона цівочка. Дівчина володіє особливим даром — може бачити лиховісну пляму крові навколо її близьких людей. Про цю здібність їй ще доведеться згадати за 20 років, в особливий день — коли виходитиме заміж утретє за значно старшого італійця Вінченцо.
— Коли побачила тему "безвіз", одразу зрозуміла, що писатиму про Крим, — каже авторка новели "Чужі рідні люди" Олена Бурлака, 45 років. — Я зростала там. Головна трагедія для мене — це те, що 2014 року після анексії півострова Росією найближчі люди стали чужими. Ми продовжуємо спілкуватися, але перестали розуміти одне одного. Говоримо про погоду, дітей, лікування. Стараємося не зачіпати серйозних тем. Відбувся ментальний розрив. Та ми маємо знайти порозуміння. Не через політиків, а через близьких. Треба робити все, щоб відновити справедливість і віру в людство.
Твір Олени Бурлаки отримав спеціальну відзнаку від громадської організації "Європа без бар'єрів" — "За яскраве й емоційне художнє осмислення ситуації в Україні крізь призму свободи пересування".
3 
1
Коментарі