вівторок, 06 серпня 2019 15:20

Сусід пройшов дві ротації. Пару годин не міг виговоритися

Завершилися зйомки воєнної комедії про добровольців на Донбасі "Наші котики, або Як ми полюбили лопати в умовах тимчасової антитерористичної операції з елементами воєнного стану". Про стрічку розповідає її режисер Володимир ТИХИЙ, 49 років

Для розвитку суспільства драматичні події сьогодення потребують художнього осмислення. Сміх – найефективніша практика подолання соціальних травм. Звільняє від стереотипів.

Автор: Фото надане прес-службою фільма ”наші котики”
  Кадр із фільму ”Наші котики” – воєнної комедії режисера Володимира Тихого. Стрічка розповідає про українських добровольців на Донбасі
Кадр із фільму ”Наші котики” – воєнної комедії режисера Володимира Тихого. Стрічка розповідає про українських добровольців на Донбасі

"Наші котики" – не зовсім традиційне кіно про АТО. На пострадянському просторі комедії про війну – рідкість. Та багато учасників бойових дій говорять про неї з гумором.

2014-го з усією країною мало статися те, що і з Кримом. Небоєздатна армія, деморалізована міліція. Супротивник не передбачав опору. Добровольчі батальйони взяли ініціативу у свої руки. Агресору дали по зубах.

Звістки з фронту почали надходити навесні 2014-го. Мій сусід Євген був одним із перших "чорних чоловічків" (загін озброєних націоналістів, став основою батальйону "Азов". – Країна). Вони на Донбасі працювали як диверсійні групи. Пройшов дві ротації. Приїхав і мав потребу поділитися своїм досвідом. Пару годин не міг виговоритися. Ніхто з його рідних не уявляв, чим він займається. Коли з ним поспілкувався, зрозумів, що там відбуваються цікаві, з точки зору драматургії, речі.

У мережі почала з'являтися велика кількість відео й усних розповідей бійців, що просилася на екран. Береш декорації бліндажа – і знімаєш.

"Чорні чоловічки" знищували колони кілометрів за 30 від позицій сєпарів – у глибокому тилу. Ішли по 100–120 осіб, бо будь-який транспорт фіксували технічні засоби росіян. Була домовленість, що відхід прикриватиме артилерія. Бо ворог за півгодини починав контр­наступ. Вони дочекалися колони, що рухалась у бік Маріуполя. Грохнули її та почали відходити. А прикриття немає. Командир зв'язується з артилеристами, а ті: "Ми стріляти не будемо, заборонили". Тоді командир повідомив про це товаришу з цього ж добробату. Той приїхав до артилеристів і каже: "Я зараз вас тут усіх порішу. Там зараз пацанів грохнуть, а ви стріляти не хочете". За пару хвилин запрацювала артилерія.

У фільмі є цей епізод. Ми обіграли історію в контексті підписання перших Мінських угод. Командир дзвонить і каже: "Хто заборонив стріляти? Хто підписав мир?" Йому відповідають: "Кучма". А він: "Ти шо, чувак, в якому ми році живемо?" (Леонід Кучма – другий президент України у 1994–2005 роках, 23 червня 2014-го ввійшов у Тристоронню контактну групу з мирного врегулювання ситуації на Донбасі і представляв Україну на переговорах із ДНР та ЛНР за участі представників Росії та ОБСЄ. У жовтні 2018-го залишив контактну групу. А в червні цьогоріч – повернувся до роботи у цій структурі. – Країна).

2015 року в інтернеті ми випустили міні-серіал "Бліндаж" із трьох серій по 2–6 хвилин. Це новели про пригоди трьох воїнів АТО під час бойових чергувань. Проект мав величезну кількість переглядів. Флешки з цими історіями гуляли на передовій. Була ідея цим не обмежуватися. Намагалися знайти партнерів на телебаченні. Нам сказали: "Нє, давайте почекаємо".

Та було зрозуміло, що з цього може вийти потужне кіно. Купа ідей, персонажів, характерів. Ці історії треба було знімати для великого екрана. Половину сценарію фактично мали. Зв'язали новели у загальний сюжет і розширили.

Чи доречний гумор, коли йдеться про війну? Передова – це постійний стрес. Єдиний спосіб боротися з ним – іронічно ставитися до ситуації. Це можливість звільнитись від комплексів.

"95-й квартал" експлуатує багаж радянських стереотипів про українців. Для мене ж гумор – козаки, які сміються смерті в обличчя.

Наше суспільство було виховане на соцреалістичних шаблонах. Про війну розказували так: що більше "мрамору", то правильніше. Здебільшого показували неправду. Епічність полотен була репресивною щодо людей, які воювали у Другій світовій.

  Володимир ТИХИЙ, режисер. Народився 25 лютого 1970 року в Червонограді на Львівщині. Навчався в місцевому гірничому технікумі. 1997‑го закінчив режисерський факультет Київського університету імені Івана Карпенка-Карого – майстерню Михайла Іллєнка. Під час навчання зняв короткометражні фільми ”Андеграунд”, ”Сокирра”, ”Русалонька”, ”Федір Достоєвський”, ”Дах” – були представлені у програмі українських і міжнародних фестивалів. Співавтор сценарію стрічки Михайла Іллєнка ”Сьомий маршрут” 1997 року. Працював на телестудіях ”1+1”, ”Данапріс-фільм”. Був режисером ”СВ-шоу” з Вєркою Сердючкою. Співавтор кіноальманахів-збірок короткометражок ”Мудаки. Арабески”, ”Україно, goodbye!” 2013-го став співзасновником неформального кінооб’єднання ”Вавилон’13”. Зняв психологічний трилер ”Зелена кофта”. 2017-го – містичну драму про Чорнобильську зону відчуження ”Брама” за п’єсою Павла Ар’є. Торік за цикл історико-документальних фільмів про Революцію гідності став лауреатом Шевченківської премії. Дружина – режисерка 44-річна Юлія Шашкова. Мають доньку 23-річну Анну й сина Тимофія, 17 років
Володимир ТИХИЙ, режисер. Народився 25 лютого 1970 року в Червонограді на Львівщині. Навчався в місцевому гірничому технікумі. 1997‑го закінчив режисерський факультет Київського університету імені Івана Карпенка-Карого – майстерню Михайла Іллєнка. Під час навчання зняв короткометражні фільми ”Андеграунд”, ”Сокирра”, ”Русалонька”, ”Федір Достоєвський”, ”Дах” – були представлені у програмі українських і міжнародних фестивалів. Співавтор сценарію стрічки Михайла Іллєнка ”Сьомий маршрут” 1997 року. Працював на телестудіях ”1+1”, ”Данапріс-фільм”. Був режисером ”СВ-шоу” з Вєркою Сердючкою. Співавтор кіноальманахів-збірок короткометражок ”Мудаки. Арабески”, ”Україно, goodbye!” 2013-го став співзасновником неформального кінооб’єднання ”Вавилон’13”. Зняв психологічний трилер ”Зелена кофта”. 2017-го – містичну драму про Чорнобильську зону відчуження ”Брама” за п’єсою Павла Ар’є. Торік за цикл історико-документальних фільмів про Революцію гідності став лауреатом Шевченківської премії. Дружина – режисерка 44-річна Юлія Шашкова. Мають доньку 23-річну Анну й сина Тимофія, 17 років

Зараз суспільство оминає тему війни. Бо неприємна, депресивна, травматична. Ми ще так рік-два проживемо, і вже не буде нікого, хто захоче захищати цю країну.

Комедії залежать від соціально-культурного клімату в країні. Останні п'ять років збурили величезну частину суспільства. Кристалізувалися певні архетипи, образи героїв нашого часу. Будується інший культурний контекст. Але соціальний запит на художнє втілення – ще незадовільний.

Гумор працює на моментах, які зрозумілі великій кількості глядачів. Той же "95-й квартал" використовує радянські уявлення про нас, але живі – завдяки потужній російській інформаційній машині. Цей контекст дає "Кварталу" змогу бути зрозумілим більшості глядачів. Але він застарілий. Модерново жартувати – важко. Політики – чи не найголовніші об'єкти для гумору. Але це крихта того, що є в Україні.

Над сценарієм працювали з Валерієм Пузіком (художник, письменник, режисер. Брав участь у бойових діях на Донбасі у складі 5-го батальйону Добровольчого українського корпусу "Правий сектор". – Країна). Я спирався на практику зарубіжного військового гумору. В усьому світі про війну знімали багато сатиричних, іронічних робіт. "Польовий шпиталь" – американський фільм, а потім успішний серіал про медичний підрозділ армії США під час Корейської війни 1950–1953 років. Непоганий польський серіал "Чотири танкісти і пес" про екіпаж танка під час Другої світової. Квентін Тарантіно зняв "Безславні виродки" – про групу єврейських диверсантів в окупованій нацистами Франції.

Із 1943-го до 1945 року УПА видавала підпільний гумористичний часопис "Український перець". Висміював ворога – гітлерівсько-сталінських окупантів. Його завданням було підсилити оптимізм українців.

Кіно може впливати на свідомість і генерувати зміни. Наше завдання – не стояти осторонь. А глобальна ідея, що сміх – ознака переможців.

Сваряться з жінкою, яка перед бліндажем пасе корову

Дія фільму "Наші котики" відбувається восени 2014-го. Тоді добробати грали першу скрипку на передовій. Головні герої – актор, інженер, футбольний тренер і бізнесмен. Їх грають Дмитро Тубольцев, Петро Микитюк, Станіслав Бжезінський і Дмитро Хомяк.

Двоє пішли добровольцями після Майдану. Це "Професор" із Броварів – інженер офісних мереж. Він старший чоловік, має хворе серце. Та столичний актор "Літо", якому весь театр збирав на форму і бронік. Із ними "Грін" із Чернігова. Він із родини військових. Має дрібний бізнес – магазинчики з квітами. Хоче довести батькові, що не полишає сімейних традицій, щоб той переписав на нього будинок.

Їх привозять на передову, неподалік села Чорнухине. Сидять там понад три доби. Сваряться з жінкою, яка перед їхнім бліндажем пасе корову. Ображені, що їхали боронити країну, а їх не вважають за бійців. Виміщують один на одному своє обурення. Тим часом супротивник готує атаку. За його даними, Чорнухине – найслабше місце. Колону, що вирушила на прорив, герої зупиняють випадково.

Їхній ротний має позивний "Пенальті". Він – футболіст і тренер із Києва. Добре грав, але в основний склад брали якогось родича з федерації. Коли вже був тренером, йому кажуть: "Чуваче, ти не впораєшся". І знову наймають чийогось родича. Приїздить на передову з молодим капеланом, коли там починається атака. Утримує позицію разом із трійцею головних героїв.

Персонажі не мають прототипів. Це збірні образи. Лише 40-річний Дмитро Тубольцев зіграв актора на позивний "Літо" – фактично себе. Він працював у київському Молодому театрі. Був учасником Майдану, пішов добровольцем в АТО, брав участь у боях за Піски.

Зараз ви читаєте новину «Сусід пройшов дві ротації. Пару годин не міг виговоритися». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути