Надія на "Реал"

7 березня 2007 року я вдосталь кепкував із нього. Щойно закінчилися по­вторні матчі 1/8 фіналу Ліги чемпіонів. "Мілан", за який уболіваю я, пройшов далі. А його "Реал" поступився "Баварії" й вилетів із турніру. Далі "Мілан" показав, як треба обігрувати найсильнішу німецьку команду, й у підсумку виграв турнір. Усьоме в історії. У "Реала" на той момент було дев'ять перемог. Тож я мав сподівання, що найближчим часом італійський клуб перевершить іспанський і стане найкращим в історії.

Через 18 років глузувати можна вже з мене. Бо "Мілан" почав настільки стрімке падіння, що вісім років навіть не грав у турнірі. Обставини склалися так, що позаторік поталанило вийти до півфіналу, де на очах Андрія Шевченка програли "Інтеру" – найпринциповішому супернику. А щодо "Реалу", то таке враження, ніби за цей час він тільки те й робив, що перемагав – і тричі поспіль, і двічі за останні три сезони. Тож із того, чим мені залишалося тішитися в розмовах із ним, – лише торішня перемога в особистій зустрічі в юнацькій Лізі чемпіонів і сенсаційний виграш на полі суперника 5 листопада торік.

Частково я ще тішив себе тим, що останні перемоги мадридський клуб здобув під керівництвом Карло Анчелотті – "історичного" тренера "Мілана". Та, зрозуміло, відмовився від "ідеї" наздогнати найвеличніший клуб Європи – тут би другого загального місця не втратити.

Все одно вболівав проти "Реала" і за звичкою, і тому, що його тріумфи набридли – у спорті немає нічого гіршого, ніж постійні чемпіони. Тож утішився, коли "Арсенал" став на шляху Королівського клубу до чергового найвищого титулу.

А за кілька днів сильно пошкодував про це. Бо прийшла трагічна звістка – він, який пішов добровольцем у ЗСУ, загинув, захищаючи Україну.

Є надія, що наступного року "Реал" відсалютує перемогу своєму відданому вболівальнику. І справжньому ­чоловікові.

×