– В армії маю користуватися повагою, – кажу колезі. – Не тому, що маю хист до військової справи. Якраз навпаки. Просто в цивільному житті працював спортивним журналістом. Трохи знаюся на футболі. І побратими, напевне, цікавитимуться моєю думкою. Зокрема, щодо того, як зіграла збірна України.
Дмитро погоджується. Я тішусь і згадую літо 2006-го. Тоді національна футбольна команда під керівництвом тренера Олега Блохіна вперше грала у фінальній частині Кубка світу. Усю увагу було звернуто на мене як на спортивного редактора. Літучки шеф починав з теми футболу. Запропонував тоталізатор. З кухні в основний зал винесли величезний телевізор – і всі охочі могли долучитися до перегляду матчів збірної. Працювати довелося в поті чола. Наша команда, хоч і не показувала феєричної гри, зате їй поталанило дійти до чвертьфіналу.
Коли збірну взяв Шевченко-тренер, йому теж усміхнулася доля. Вона прихильна до видатних гравців. На Євро-2020/21 команда вийшла з групи тільки завдяки перемозі шведів над поляками. Потім ми цих шведів перемогли у 1/8, хоча гру вели скандинави.
З часом Шевченко зрозумів: тренерство – не його. Зосередився на менеджерській роботі. А команду доручили його колишньому партнеру Сергієві Реброву.
Тому пофортунило пройти Боснію. Програвали в один м'яч, коли Яремчук і Довбик на останніх хвилинах забили двічі. Але видатним гравцем нинішній наш тренер не був. Тож доля вирішила, що цього досить. І Судаков на фініші поєдинку проти Бельгії вдарив у воротаря. Тож Україна не пройшла у плейоф фінальної частини Євро-2024.
Тоді вболівальників спіткало перше розчарування. Збірну називали найсильнішою за всі часи, а тут така халепа. Суцільним воно стало після виступу в Лізі націй – напередодні останнього туру могли вилетіти до нижчого дивізіону. Добре, обіграли Албанію на виїзді й тепер боротимемося за вихід до групи найсильніших.
Погано інше: інтерес до команди втрачено. І побратими мене не розпитують про збірну.
2 
1
Коментарі