Я не пам'ятаю точного визначення завдання, яке поставив перед нами викладач. Що точно, так це те, що я та майбутній кум – першокурсники журфаку університету імені Шевченка, а за вікном – жовтень 1996-го. Уже відомо, що з нового року київське "Динамо", яке провалило євросезон, очолить Валерій Лобановський.
І на семінарі я та Євген вирішили валити великого тренера. Ну як вирішили – обидва щиро переконані: нічого хорошого з того не вийде.
Визнаємо: фахівець досяг безперечних успіхів. Але вони – результат якісної роботи за командно-адміністративної системи за покровительства всесильного Володимира Щербицького – партійного боса, чий наказ міг і перевести в "Динамо" будь-якого українського футболіста, і забезпечити потрібний результат у матчах з іншими командами тодішньої УРСР. А нині часи змінилися. Добре – нехай в українському футболі панують власники "Динамо" Суркіси. Тож виграти чемпіонат не проблема. Але що робити в Європі? Там, де конкуренція зростає, а кияни не те що з барселонами та реалами грати не здатні – вони від рапідів та ксамаксів вилітають.
За рік "Динамо" Лобановського знищило "Барселону" – 7:0 за підсумком двох матчів. За два з половиною – позбавило "Реал" титулу переможця Ліги чемпіонів і пройшло до півфіналу турніру.
Однокурсники з нас кепкували. Парирувати не було чим. Живий Лобановський відповів на всі закиди.
Нині "Динамо" здобуло 30-й титул в історії. Лобановського немає на цьому світі 23 роки. Преса продовжує його шпиняти. Бо може – мертві відповісти не здатні.
1 
1
Коментарі