— Зараз відбувається повернення російських акторів в українські серіали, — каже актриса й авторка телепрограми про кіно Яніна Соколова, 34 роки.
— Останні чотири роки вважалося, що ніяких росіян у жодній українській стрічці бути не повинно. Це минуло.
Розповідає про стан вітчизняного кіновиробництва.
— Перебуваю в списку трибуналу ДНР. Через свої проукраїнські погляди — маю від сепаратистів клеймо "фашистка". Мене та В'ячеслава Довженка, виконавця головної ролі у фільмі "Кіборги", запросила на проби одна наша кінокомпанія. Виявилося, що картину знімають для ОРТ (головний телеканал Росії. — ГПУ). Наступного дня дзвонить мій агент. Кажу йому, що сценарій крутий. Він: "Розслабтеся, на ваші ролі взяли росіян".
І таких експортерів кіно в РФ з'явилося немало. Знімаєшся, а потім виявляється, що прем'єра стрічки на каналі "Россия 1".
Держава фінансуватиме половину вартості серіалів. Це може врятувати ситуацію. Виробники телекіно окрім грошей ще й матимуть певний цензор. На законодавчому рівні теж існує рішення — зробити податок.
Коли я знімалася у Франції у фільмі "Жінка", платила податок як іноземка. 40 відсотків суми гонорару. Якщо в нас з'явився би такий закон, кіновиробникам вигідно було б працювати лише зі своїми артистами.
2016 року держава дала гроші на 35 українських фільмів. 2017-го зняли 27 картин. У бюджеті на весь рік заклали понад мільярд гривень на розвиток українського кінематографа. Чи помітили ви якісні зміни?
— Добре, що виділяють гроші на кіно. Але я не в захваті від формату конкурсної комісії, яка визначає, кому їх давати. Більшість членів комісії заангажовані. Там сидять восьмеро дружбанів, які проводять вихідні разом на шашликах. А серед них дев'ятий, який подається на отримання грошей. Якщо вже в цьому питанні такий сильний людський фактор, то треба запросити фахівців із різних сфер культури. Держфінансування мають визначати незалежні експерти, а не члени одного клубу.
Як продюсер зняла українсько-французький фільм "Ми солдати". Це — документалка про ветеранів війни на Донбасі. В ній не звучать слова терористи, Путін, автомати. В стрічці чоловіки без кінцівок читають книжки, катаються на скутерах, зустрічаються з жінками, співають, грають на барабанах. За місяць ми покажемо його на фестивалях в США й Італії. Й так рік возитимемо стрічку по світу, а далі дамо в український прокат. Грошей на її виробництво ми не отримали. Один із членів комісії сказав причину — "Яніна, цей фільм був останній у конкурсі. Ми так стомилися і не звернули уваги". Сама знайшла кошти за кордоном.
Кожного тижня у вас виходить програма про новий український фільм. Який із них вразив найбільше?
— Один не визначу. Було кілька стрічок, очікування від перегляду яких перевершили саму стрічку. А були фільми, про які я думала, що нічого особливого, але мене вразило до самого серця. Зараз в прокаті стрічка "П'ята терапія". Це біографічне кіно про одеського поета Стаса Домбровського. Йому 39 років. У минулому — наркоман, за ґратами провів понад 10 років. На волю вийшов через потрійний діагноз — туберкульоз, гепатит і ВІЛ. Правоохоронці й лікарі вважали, проживе не більш як тиждень.
Це оптимістична картина для тих, хто зіткнувся з такими страшними захворюваннями. Показує, що вихід завжди є. Все залежить від людини. У Стаса народилися двоє здорових дітей. Я б виділила документальну стрічку "Будинок "Слово" про митців Розстріляного відродження. Ми замислюємося, чому більшість українців розмовляють російською. Чому в нас так мало добрих письменників і режисерів. А тому, що все українське всі роки радянської влади втоптували в багнюку. Якщо наші таланти не знищували фізично, то виховували з них цинічних пристосуванців.
2 
1
Коментарі