— Уперше вийшла на сцену 7-річною, разом із батьком, — розповідає співачка 39-річна Ірина Шинкарук, донька житомирського барда і поета Володимира Шинкарука. — Коли нас перший раз запросили на телебачення, виконували пісню "Що на містку". Побудована у формі діалогу: тато ніби запитує, а я відповідаю. На третьому куплеті я раптом перестаю співати. Перервали зйомку. На другому дублі знову замовкаю на тому ж місці. Батько і вмовляв морозивом, і погрожував паском — аби лише заспівала. Тільки коли поверталися додому, він зрозумів, що я соромилася. У пісні був рядок: "Що під тихою вербою? А під тихою вербою ти цілуєшся зі мною".
17–19 серпня в Житомирі вчетверте відбудеться музичний фестиваль "Пісенний Спас". Його проводять щороку на честь Володимира Шинкарука. Помер 60-річним у грудні 2014-го.
— Пісню "А він іде — на нім калоші" вважають народною, але її написав мій батько, — продовжує Ірина. — На свій день народження завжди влаштовував творчий вечір, співав свої пісні. Приїжджали друзі, колеги зі всієї України. Коли його не стало, продовжили традицію. Народився на свято яблучного Спаса. Обіграли це в нагороді фестивалю — статуетці у формі скрипкового ключа з серцевиною яблука. Проводимо конкурс для молодих артистів. Визначаємо найкращих виконавців естрадної, авторської пісні, конферансьє. Цю номінацію ввели, бо батько не лише співав, а й був надзвичайним ведучим.
"Пісенний Спас" — міжнародний фестиваль. З яких країн приїдуть виконавці?
— Коли відкрили цьогорічний прийом заявок, перша надійшла з Канади, а не з України. Ми здивувалися. Співачку звати Ірина Герус, має українське походження. Хотіла взяти участь торік, але не змогла. Чекала рік. Будуть виконавці з Білорусі, Італії, Грузії. Є інтерес з боку Китаю, але для них дорогий переліт. Серед умов конкурсу — заспівати одну пісню Володимира Шинкарука. Іноземні учасники вчаться співати українською, дехто перекладає текст рідною мовою.
Отримали заявку від дівчини з Криму. Співає українською, на материкову Україну не переїхала. "Бережу тут український вогник", — написала в листі. Чи приїде на фестиваль — під питанням.
Чому влаштовуєте конкурс саме для молодих виконавців — від 14 до 35 років?
— Це символічно, бо батько багато часу проводив із молоддю. Викладав українську літературу в Житомирському університеті імені Івана Франка. На його пари сходилися навіть ті студенти, які в нього не вчилися. Заняття перетворював на справжнє театралізоване дійство. 1995-го я закінчувала школу екстернатом. Не встигала прочитати всі твори, які були в програмі. Тато читав мені лекцію за творчістю кількох письменників, коли поверталися з фестивалю імені Володимира Івасюка в Чернівцях. Їхали потягом в одному купе з актрисою Наталією Сумською. Слухала з відкритим ротом, а потім сказала, що заздрить його студентам. Батько "підтягував" мене й під час навчання в університеті. Якось розповідав про Володимира Маяковського. Після того перечитала всі його твори, навіть листи і щоденники. Тато навчив мене відчувати слово — почала віршувати й сама.
Коли ви написали свою першу пісню?
— У 14 років. До того виконувала твори, які для мене писав батько. Якось у дорозі сказала йому: "Ти знаєш, я маю крила, але рідко відпускаю свою душу політати. Боюся, щоб вона не розбилась". А він відповів: "Якщо ти ще раз щось таке ляпнеш, то запиши".
Як зараз проходить ваше творче життя?
— Чекаю виходу своєї збірки поезії "Сильніша на одне життя". Туди увійшли вірші за різні роки. Останні дописувала перед пологами. Два місяці тому втретє стала мамою. Частина віршів присвячена батьку. Після його смерті довгий час не могла писати. Усі слова здавалися банальними. Займалася впорядкуванням батькової творчості. Видала чотири томи його творів. Друзі казали, що не можна про себе забувати. Зараз перебуваю у творчому пошуку. Більшість моїх пісень драматичні, але в душі я хуліганка. Уже 25 років на сцені.
Після смерті батька ви випустили спільний альбом "Купе на двох". Як працювали над ним?
— Це була татова ідея, та зробити цього не встиг. У нас було багато спільних виступів, але в студії ми щось записували рідко. Якось знайшла записи, де був лише батьковий голос. Почала підспівувати і зрозуміла, що навіть вдихаю в такт із ним. В альбомі вийшов віртуальний дует. Мій голос накладали зверху. На 40-й день після смерті тата влаштували творчий вечір. Хотіла, щоб був ефект його присутності. Знайшла записи концертів, які він проводив, вирізали звукову доріжку. Артистів, які виходили на сцену, оголошували його голосом.
— Дехто каже, що проводити фестивалі недоцільно, поки в країні йде війна. Чи згодні з цим?
— Вважаю, що життя має тривати. Це не бенкет під час чуми. Зациклюватися на руйнації небезпечно. Запрошуємо на фестиваль сім'ї загиблих бійців. Їм треба знайти якусь точку опори. Є можливість поспілкуватися, очиститися через мистецтво.
Як ви ставитеся до того, що деякі виконавці виступають у Росії?
— Хтось може вкрасти, а хтось — ні. Так само я сприймаю і ситуацію з виступами. Це залежить від переконань людини.
Чи потрібно вирішувати це питання законодавчо? Наприклад, віце-прем'єр-міністр В'ячеслав Кириленко пропонував створити реєстр виконавців, які гастролюють у РФ, маркувати їхні виступи, відеокліпи.
— Не думаю, що це — найбільш нагальне питання, яким має займатися влада. Законодавчо треба насамперед дбати про економіку країни і припинення війни. Політики зачіпають культурні, мовні теми, бо знають, що суспільство буде це обговорювати. І поки триватимуть суперечки, ніхто не звертатиме увагу, що вони насправді роблять.
11 
1
Коментарі