На початку тижня встановилася така погода, що подумалось: невже цієї зими більше не буде? І якось наче твоя вина в тому є — не надивився на неї, не встеріг, не прожив її уважно. Ще ввечері першого числа йшов густий лапатий сніг, схожий на вальс, і не підозрювалося, що він, може, останній, а ось тобі вже й дощик, зовсім весняний, такий, що гіркувато пахне живим корінням трави, хоч її самої ще не видно. А зима де? Почуваєшся так, немов ти був при ній пастухом — і загубив її, і тепер соромно.
Це відчуття таке обтяжливе, що його б краще якось обійти, оминути. Одначе, ніколи до цього не готовий, і ніколи не знаєш, де воно тебе підстереже, і розпізнаєш його вже аж тоді, коли попадешся, коли вже пізно. І ти панікуєш, берешся щось надолужити, нажитися втраченим, озираючись назад, хоч правильно було б якраз не озиратися.
Цьому тебе ніхто не научить, хіба що сам, і то не остаточно, гарантій тут нема, бо це завжди пограниччя, таке місце, де закінчується щось важливе для тебе, де ти бачиш його востаннє — якщо встигаєш.
Раз було, що, здається, встиг. Мене проводжали в армію весною, і я в той багатолюдний вечір хотів надивитися на одну дівчину, на яку дивився всю зиму перед тим. На проводах не пив ні краплі, щоб бачити її якнайточніше, мовчки й при ясній пам'яті. Тоді це вдалося, як вдається подвиг. Одначе, як усякий подвиг, це не стало моїм досвідом, рятівним чи хоч би для чогось придатним. Бо все одно й досі не вмію ані повторити щось отаке, ані хоча б бути готовим до нього — як оце тепер, коли загубив зиму.
Мабуть, отакі ситуації нагадують тобі, що ти нічого не можеш забрати з собою — тоді, коли підеш із цього світу.
2 
1
Комментарии
1славік лисуватий звичайно
Мальовничо так і дуже життєво...Дякую!
І де такі матері знаходяться? Сама що невіскою не була?
Как и следовало ожидать, покорного сыночка прибрала к рукам женщина, которая является точной копией мамочки, чему он безусловно рад - так проще жить, за тебя все решают, думают и иногда кормят. Про мамаш еще Гоголь писал, что ближе всего к алтарю стоят ведьмы
Свічки, церква, проскурки...
А якщо свекруха депутат ВР або директор заводу то розуму більше? Вся проблема, що у Славка не було батька, а у Віри Павлівни чоловіка.
Без питань! Проте... Йшлося, здебiльше, про примарнiсть "щастя", про життя, як безперервну низку розчарувань, тощо. Тобто, про речi що ними краще не перейматися - бо страшенно депресує!
Так. Тільки ви тлумачите так, а інші ось так.
В Олі вже спочатку сказано "...Любить розтлумачувати сусідам, що є гріх, а що — дрібний гріх.".
Нікого не нагадує?
Вiдверто кажучи, це може нагадувати про багато що. Уточнiть, будь ласка, про що саме в вас йдеться! (Бо знаєте, є така категорiя людей, що вони можуть часами повчати свох сусiдiв як тi мають жити, тощо. Тож на мою (суто особистy!) думку "розтлумачення сусiдам"
було лише важливою деталлю, що пiдсилює загальний тон замiтки. Головна ж ?? iдея - в сарказмi останнього речення).
...Про складний "свiтогляд" мiльйонiв...
Якийсь слабенький цей Славік – загальновідомо, якщо хочеш створити сім'ю – шукай власне житло, і вчись на власних помилках. Хоча хто я такий, щоб його судити.