Цю тему я довго обходив стороною, бо в ній надто явно сходяться ті нитки, з яких сплетено нашу історію, й від них нікуди не подінешся, якби й хотів.
У мене є давній знайомий — Юрко. З його матір'ю ми колись жили на одному кутку й ходили до школи. Коли той Юрко учився в сьомому класі, мати привела його до мене, бо він сказав, що хоче бути "як дядько Віталій". Вимагалося його наставити. Ну, якщо коротко, він став журналістом, потім подався в бізнес і ми розійшлися. Та не зовсім, бо нас-таки єднало дещо. Хоча б те, що його дід Микола колись сидів на Колимі з моїм батьком, а в дитинстві любив лазити на той в'яз, що й досі є в нас коло воріт і на який я теж любив лазити. Ми з Юрком роками не бачились і зустрілися аж цього літа на похороні його матері. Її не стало враз. Так умерла не одна з тих, чий син пішов на війну — не витримало серце. Юрка відпустили з фронту на похорон, біля могили ми мовчки обнялися, камуфляж на його спині був гарячий од сонця.
Потім вже балакали по телефону на віддалі — його батарея стоїть на першій лінії на Донбасі. Отут і починають зв'язуватися нитки, згадані на початку. Річ у тім, що його дід, той, що любив лазити на в'яз, наприкінці війни з німцями, ще молодим хлопцем був мобілізований на відбудову Донбасу. Звідти він утік, бо батько загинув на фронті, а мати вдома сама з малими дітьми, хто їй поможе? Така втеча прирівнювалась до дезертирства, й він отримав строк на Колимі. Серед батьків моїх однокласників таких було багато — настільки, що вважалось: ця відсидка — "не щитаєцця". А хто не втік, зостались на Донбасі. І те, що Юрко опинився там, мені здається невипадковим, бо певна нитка історії десь отут мусила б розумно завершитися.
Ця думка надто книжна, щоб її обговорювати. Й ми говоримо про інше — про Юркових двох малих дітей, для яких усе це згодом ще матиме значення.
2 
1
Комментарии
8Хм…З ким не розмовляєш,то його батько-дідо-прадід,як не репресований,то заморений голодом;як не розкуркулений,то ''розбандерений''…Але ж звідки ж тоді береться у нас ''оппо''-електорат?..
А який відсоток людей, на Вашу думку, під час голосування (та й взагалі, у буденному житті) керується згадками про сімейні історії?
Гм…Гарне запитання.Зі свого досвіду можу стверджувати:там,де люди разом живуть сотнями років,там нема ''безпам'ятства'',там кожен знає свій родовід.Певно,вплив совєтської окупації дався взнаки.Але з ''аборигенами'' набагато легше працювати.Навіть ''заблудша душа'',навіть та приходить на Навський Великдень і ставить свічки на могилах своїх дідів,прадідів...Їм вдається ''повернути пам'ять'' без титанічних зусиль.Тому західноукраїнські(і не лише західноукраїнські) села,де у відсотковому вимірі мізерна частка приїжджих,за невеликим винятком завжди голосують одностайно.Бо в них є ''колективна'' пам'ять.
І майже безнадійно це виглядає там,де мешкають вихідці з різних регіонів,навіть не СССР – лише України!,які відірвані від своєї ''малої батьківщини''.Переважно,це люди ''нєпомнящіє своєво родства''.Вони втратили отой невидимий зв'язок з предками,вони – перекотиполе!В моїй практиці були випадки,коли мені в очі пирскали ''бандера!'' люди,діди яких були засуджені до 10-25 років ГУЛАГу,а бабці з їхніми ж (тоді малолітніми) мамами,чи татами були примусово виселені із Заходу на Південь України.Як правило,у таких спрацьовує лише власна,''шлункова пам'ять''…
Далі не буду розвивати тему,бо варто лише подивитися на Донбас…
От Ви й відповіли на своє запитання: "Звідки в нас "оппо-електорат"?")) Єдине, що я додав би: людей, які втратили "колективну пам`ять" і "зв`язок із предками", в Україні, нажаль, більшість. І не лише на Сході й Півдні.
До речі, я теж такий. Пам`ять моєї родини (з обох боків) обмежується лише радянським досвідом і навіть у його межах добряче цензурована.
Шкода, бо тема цікава, й її варто було б розвивати. Але коли забути декілька факторів, які були викреслені з психології людини, яка без них стала радянською, то дійсно вже нетреба більше її розвивати, бо вона ніяк вже не вкладеться в розуміння сучасними нащадками того продукту.
Звідти, звідки й Тарасик Чорновол взявся.
Ну,Тарас не зовсім втрачений для України – поблудив трохи і,здається,намагається повернутися на ''дорогу''
Чомусь покійного Кузьму всі ''простили''(маю на увазі його агітацію за Януковича 2004-го),а сина Чорновола – ні!..Може,саме тому,що він СИН того,кого народ майже ''обожествив''?
