Колись, іще як учився в школі, любив уявляти, що повертаюся додому з війни після кількох літ відсутності. У Греції тоді правила хунта, от ми її прогнали і я повертався: чорний берет морської піхоти, рання сивина і прострелена рука, нехай — ліва, її не так шкода. Я йшов по нашій вулиці до хати, де мене вже ніхто не ждав. Одначе дивно: всі інші, хто жив на цій вулиці, зосталися такими, як і були, бо це лиш для мене минуло кілька років, а для них — ні, й ці молоді дядьки, кожен зі свого двору, мовчки й гірко кивали мені, а їхні дочки ще ходили до школи, як і до війни, і от тепер вони дивилися на мене з вікон, квітників і сараїв із коровами, так дивились, що хіба це забудеш?
Згодом, коли в нашій хаті мене й справді вже ніхто не ждав, я не раз ходив цією дорогою додому, от тільки у дворах ставало все менше дядьків, а їхні дочки розійшлися заміж, і не було кому дивитися мені вслід. Через те старався йти не сюдою, а полем чи городами, так безпечніше для душі.
Недавно знову був там. Аж увечері навідався на ту вулицю. Коли темно, не бачиш, чого не хочеш, бо батьківщина вже не впізнає тебе, а ти її. Он світяться знайомі вікна, тільки не повертай голови, бо за тими вікнами вже зовсім незнайомі люди. Не дивись туди, і все буде майже так само, як колись. Це коротке диво, як сон наяву.
На перехресті мене зупинило одне вікно. Там уже років два нема кому світити світло, а світилося. Підійшов до воріт. Собаки у дворі казилися од гавкоту. Боявся тільки, що перестануть. Двері веранди одчинилися звично, з м'яким дерев'яним звуком. Хтось у темряві йшов до воріт і озвався, це був голос однієї з тих давніх дівчат, і я поцілував її в холодну щоку. І ми трохи постояли й поговорили про дітей та онуків — як воно буває між людьми після довгих літ відсутності.
Комментарии
Так жеж хочеться повірити вам, пане Віталію! Якщо таки станеться - стану до кулемета, й пригадуватиму вашу усмішку Хоча от пишу - й не уявляю, як стрілятиму, ніколи свідомо фізичної шкоди нікому не чинила.
Читаю, а по радіо звучить "Грузинская песня". Окуджава - хто він:батьки грузини, жив в Росії, рідної мови не знав, думав, говорив, писав, співав російською? Чи любив він Грузію? Бесперечно! Чи почував він себе сином Грузії? Чи люблять Україну ті, які проголосували закон К-К, чи почувають себе її синами? Ось вони накинули на шию України черговий зашморг, накинуть ще, допоки не задушать. Не встигнуть - справу продовжать їхні діти, внуки. І що тоді - Україна збережеться лише як територія? І як до цього підготувати себе, пане Жежеро? Хоча нас тоді не буде. Чи гризтимуть докори сумління тих, які будуть жити тоді, коли Україна стане лише географічним поняттям? І як жити зараз тим, які вважають, що мова- душа народу?
Щоб була гроза, потрібні лідери. А їх поки що встигають "вичислити" і вчасно усунути. Останній приклад - хвороба Турчинова. Але, але, але. Якось тріпається в конвульсіях фракція ПР у Раді. Дуже багато залежить від поведінки Литвина. Але вже однозначно ясно, що система голосування в Раді - підроблена для інтересів ПР. Тому останні закони ухвалені Радою - абсолютно нелигітимні.
щось подібне відчуваю..
А ось вам і куплетик нелюбою мовою, але ж гарно написано:
"Случай неожиданен, как выстрел,
Личность в этот миг видна до дна:
То, что из гранита выбьет искру,
Выплеснет лишь брызги из г..на"
Добре аби була гроза. А то мені здається, що погримить, погримить, та й перестане... в надії, що вибори все розставлять на свої місця. А насправді після виборів буде теж саме болото. А на болоті ніякого гроза не може зробити шторм.