Був чудний тиждень, так, наче я забрів на чужу вулицю. От стою в черзі, попереду дядько бере моркву, такий собі — не тяжко, а щасливо п'яненький. Угледів мене, зрадів і каже:
— О, а собачка де?!
— Ви, мабуть, з кимось мене переплутали.
— Тю, йо!.. — сказав він скрушно, аж я пожалкував, що у мене нема собачки.
А десь після того на книжковому ярмарку набрів на лоток з літературою про те, які ми хороші та які нікчемні наші вороги. Отак глянеш — і ясно зразу, де ми, де вони. Нібито коло цього лотка мене б мусили розпізнати як свого. Аж ні. Мужичок-продавець сказав строго:
При владі стояли ті, кого ніхто не любив
— Візьми щось почитай, може, хоч на старість ізвіліна в мозгах появиться.
А сам малий такий, ще менший од мене, дивиться знизу вгору — а так, наче згори вниз. Я промовчав, нічого йому не сказав.
І отакий цілий тиждень. Він завершився — як і починався: я зустрів хлопця, з яким пов'язано багато всього хорошого з тих років, коли ми ще всі були свої й не встигли наробити дурниць, які тепер важко виправити. То були останні роки Імперії, при владі ще стояли ті, кого ніхто не любив, і це об'єднувало нас, а той хлопець був одним із героїв того часу. Я люблю згадувати його тодішнього.
А далі не знаю, як воно сталося, що 2004 року він опинився знову з тими, кого ніхто не любить. З тих пір ми старались не сходитися близько, бо кожен знав, про що думає інший, між своїми, хоч і колишніми, не треба слів. Може, ми отак берегли те, що любили один в одному. Зрідка бачились, і віталися, але здалеку, не сходячись на відстань простягнутої руки. Я знав, що в нього вдома жив єнот, і це єдине, про що можна було поговорити, щоб не говорити про все інше. Але тепер єнот помер, і було дуже його шкода, бо він був ніби останній зв'язківець між тими, хто заблукав і не повернеться.
2 
1
Комментарии
15Давно каждый вечер из окна на кухне я наблюдала одну и ту же картину: в крутом доме напротив мужчина в очках выводил на прогулку енота на крепком поводке. Дикое животное прижималось к стене и скорым ползком обходило дом два-три раза и вроде как пыталось вырваться. Вытренировали, но не приручили. Енот, вытирающий стену дома, лишал меня аппетита, а его хозяин занимал мозг: почему енот? Думаю, в 2004-м я была не вашей единомышленницей. А сейчас в разочарованных и вы, и мы. Я уже не вижу несчастного енота, не слушаю, не смотрю, не обсуждаю – так, разве что иногда зайду Жежеру почитаю и еще парочку колумнистов. Зато теперь мне все равно, какие животные у них в шкафах - я ужинаю и стала толстой. Чего было раньше не задернуть шторочку?
Тонко зачеплені відносини в суспільстві. Єдність, братерство, рівність читай поза- жиралися, -знавалися. Хто бачив лікаря, вчителя, екстрасенса і т.п., котрий чесно зізнається: "А я цього не знаю" - заплюють. Правда, старий лікар питався: "Що це в мене отут болить?"
Дивуватися самовпевненості й войовничості невігласів можна нескінченно, але навіщо? Ми ж знаємо, звідкіля ці застарілі й невиліковні рани свідомості. Імперія повалилась, а "зв'язківці" лишились. Загублені, не тямлячи самих себе, блукають її колишніми просторами. Полюють на все живе й вільне, випорожнюючись мертвими штампами, суперечливою аргументацією, огудним моралізаторством… "Проти дурості навіть боги безсилі" (Шиллер, Орлеанська діва).
Нумо, СТРИЖе, мінусуйте!
Вузьколобий коментар((((
М-да, далеко і ходити не треба. Ви своїм коментарем підтвердили вірність моєї думки.
Мабуть, мені треба взяти щось почитати, "може, хоч на старість ізвіліна в мозгах появиться."
NY! Mi taki, mi ne moskali.
Хоть бывший друг у Жежеры- нормальный человек... Сразу раскусил этого недотепу...
Добре.
Дякую феноменально талановитому Віталію Жежері, який в дрібницях днів, у деталях бачить цілий світ
І про все і ні про що. Жаль єнота.
про енота читайте на корре, примерно с полгода назад был блог "Был у меня друг", остальные записи этого автора мне не по душе, поэтому не запомнил как его зовут
I Vas zal'.
Добре,що собачки нема.... а єнота жаль.А Віталій Жежера пише, мов укушений собачкою.