"Кожен український націоналіст є трошки націоналістом і білоруським" - Андрій Бугай

 

У Києві два роки діє білоруський розмовний клуб

БІЛОРУСЬ БЛИЗЬКА НАМ І КИРИЛИЦЕЮ, і мова найподібніша до нашої. Ще коли в школі вчився, наприкінці 1990х у передачі "Парк автомобільного періоду" пустили репортаж білоруських журналістів про тракторні перегони в грязюці. Наші вирішили їх не перекладати. 2004 року по "Радіо Рокс" представляли білоруський гурт N.R.M. Ведучі спілкувалися українською, а співак Лявон Вольські, чи то Піт Паўлов був, білоруською. Мені сподобалося, що люди можуть розумітися кожен своєю мовою.

СПЕРШУ ТІЛЬКИ СЛУХАВ БІЛОРУСЬКУ, ЧИТАВ ЇХНІ НОВИНИ, так набирався пасивний багаж слів. Унікальних і незрозумілих небагато. Потім почав листуватися з людьми, це пожвавило використання мови. А 21 вересня 2007 року на Луцькому фестивалі забороненої в Білорусі музики "Будзь вольным" уперше заговорив. 2008го цей захід відбувся у Львові, а 2009го – в Чернігові. Приїздили гурти, яким важко бути почутими на батьківщині: Neuro Dubel, Zet, "Маузер", IQ 48, "Крама". Грали й наші. 2009го Олег Скрипка зі сцени фестивалю бажає білорусам, щоб у них майорів білочервоно­білий прапор. Дивлюся: народ мляво стоїть. Питаю, чи зрозуміли, що він сказав. "Ні. До чого тут прапорщики?" Поодинокі слова все­таки нагадують, що це інша мова: "шмат" – це багато, "кошт" – ціна. Ще викладач в інституті казав, що білоруси говорять "шмат електрики". Слово "твар" українцям подібне на що завгодно, а то – обличчя. Істотний відсоток слів, яких не тямлять українці, розуміють поляки. Але є слова, незрозумілі нікому, крім білорусів: "смоўжек", "вожык" – це равлик і їжачок.

КОЛИ Я БІЛОРУСЬКОЮ ТІЛЬКИ ЛИСТУВАВСЯ, ТО СЛОВНИКА НЕ МАВ. Українське слово писав на білоруський манір – так як воно могло звучати. А коли став спілкуватися – підказували, виправляли. Колись із переходом на українську точно так само робив, бо я не з дитинства україномовний. Не знаю як тепер, а в моїй школі на Академ­містечку російською розмовляли всі діти. Українською – тільки з учителями. В ліцеї – так само. Підозрюю, що в моєму класі були люди, в чиїх родинах спілкуються українською, але в школі вони відпочатку були російсько­мовні. Зараз чую, що багато школярів по вулиці розмовляють українською. Чимало людей відчувають потяг говорити рідною мовою, але чи нема з ким, чи немає рушія. 2003 року в нашому будинку на Позняках утворилася локальна комп'ютерна мережа – десяток сусідів. Один із них постановив собі писати українською, перетягнув сестру. А вони люди цікаві, то й спілкуватися з ними всім було цікаво. Так осередок став україномовним.

БІЛОРУСЬКОЮ Я ГОВОРИВ НА ФЕСТИВАЛЯХ ТА В ПОЇЗДКАХ У БІЛОРУСЬ – раз на півроку по днюдва. Але втягувався в це кілька годин, і воно втомлювало. Думав, що було б корисно зустрічатися з білорусами в Києві. Дізнався, тут є фан­клуб гурту N.R.M. Відтоді став натрапляти на українців, які з якогось дива знають білоруську. Зауважив, що, як хтось підмітив, кожен український націоналіст, як правило, є трошки й націоналістом білоруським. Історичне й політичне становище в наших країнах подібне, спільні великі сусіди – Польща й Росія.

2009-ГО ПОЗНАЙОМИВСЯ З УКРАЇНОМОВНОЮ КИЯНКОЮ ВЕРОНІКОЮ. Заговорили про білоруський розмовний клуб. Сказала, що ходила б. Почав вербувати людей, але думав, що поки народ у літніх роз'їз­дах, зустрічатися нема сенсу, планував восени. У вересні приїжджаю з відрядження, а мені чувак пише, що зустріч любителів білоруської в Києві вже відбулася. Я цих невідомих розшукав. Це лінґвофорум якийсь, цікавляться різними мовами, а на тему білоруської мали разову зустріч. Частина з них стали кістяком мого гуртка. Зустрічаємось у трапезній Могилянки. Найчастіше на зустрічі до десятка людей. Бувало, 14 приходили – це вже галас серйозний. Ми в той час жартували, що через кілька років у Києві буде більше білоруськомовних, ніж у Мінську.

ДВА РОКИ ТОМУ ВІДКРИЛАСЯ КАФЕДРА БІЛОРУСЬКОЇ МОВИ в Університеті імені Шевченка. Мають білоруський культурний центр. Там ми теж кілька разів збиралися, дивились кіно. Складність, що ввечері в університет не так легко потрапити, як у кав'ярню. У трапезній поїв після роботи, ще й потеревенив.

ТЕПЕР З'ЯВИВСЯ БІЛОРУСЬКИЙ КЛУБ У ЛЬВОВІ. Щоправда, там нема білоруськомовних, є тільки білоруськозацікавлені. Я в них був, помітив таких, які вміють читати, – дав їм білоруську книжку "Вінні Пих". Білоруси активно до Львова їздять. Для них це незвичайне місто. Особливо для тих, хто не бував у Європі. Один з'їздив, розказав п'ятьом – ще семеро приїхали.

"ВКОНТАКТЕ" НА УКРАЇНСЬКІ ГРУПИ  "ЖАРТИ ПО-УКРАЇНСЬКИ" АБО "КЛУБ БРУТАЛЬНИХ МУЖЧИН" багато білорусів підписані, часто пишуть білоруською. Є такі українці, які це сприймають за знущання з мови. Трапляються точкові вибухи: "Що, не можеш нормально писати?" І тут же на нього п'ятеро українців і ще пару білорусів: "Це білоруська мова, придурку".

В Україні хабарництво – частина світогляду, а білоруси цього не мають

Роман БЕЗСМЕРТНИЙ, 47 років, 2010-го та 2011-го був послом у Республіці Білорусь:

– Білорусь має шанси швидше, ніж Україна, увійти до ЄС. Про це свідчить купа дрібних моментів технологічного характеру: кількість населення, його структура. Перша велика причина – ментальність. Білоруси схильні приймати правила, умови. Ретельно дотримуються законодавства, хай би яке воно було. Друга причина: попри те, що тоталітарна система стимулює корупцію, рядовий громадянин не має такого, як в Україні, – з ДАІ, податковою. При мені розповідали, що даїшнику давали гроші, а він не брав. Буває порядок від страху, а є порядок, коли не смітять. Це два різні характери. Це внутрішня, особиста дисципліна. Спробуйте досягнути такого вольовим чином. У вольовий спосіб СРСР викоренив торгівлю з-під прилавка? Ця річ на підсвідомості. В Україні хабарництво – частина світогляду, а білоруси цього не мають. На побутовому рівні це в них відсутнє.

Сергій ВИСОЦКІ, 42 роки, голова незареєстрованої Білоруської партії свободи, живе в Бресті, Мінську й Києві:

– Читав нотатки російського генерала ХIХ століття, коли у Вітебську полк білоруських гусарів стояв біля кордонів Російської імперії: "Встав зранку, чисто, коні доглянуті, гусари тверезі. Нудьга…" Тобто це не заслуга Лукашенка чи його попередника Машерова. Це природний характер білорусів. Інша річ – чи це добре. Добре було би для народу, в якого сусіди Бельгія, Нідерланди, Франція. А коли межуєш із Росією, ця вихованість і скромність обертається на зло.

×