Українцям доводиться відповідати на все складніші виклики. Однак це не означає, що зникають прості питання.
Впродовж останнього тижня я тричі виступав перед різними аудиторіями: менеджерами фірм, лідерами громадських організацій, студентськими активістами. І кожного разу ставили одне й те ж запитання: якою є українська нація?
Відповідь починаю з пояснення: нація не тотожна народові. Під "національним" ми часто й помилково розуміємо мову, пісні, вишиванки тощо. Усі ці ознаки є природними елементами народної культури. Бо народ – явище природне. Він росте собі, як трава чи ліс.
Нація ж поняття штучне – як газон чи сад. Від цього вона не менш реальна чи життєздатна. Просто її реальність інша: щоб заіснувати, вона мусить мати своїх садівників – національну еліту – які доглядають її і піклуються, як за газоном чи садом.
Кількість народів вимірюється тисячами, а націй – сотнями. Співвідношення приблизно 10 до 1. Тому є нації, побудовані на одному народі, – але є нації, які об'єднують кілька. Перший тип називають етнічними, а другий – політичними націями.
Модель етнічної нації сягає корінням до античних Афін. Там, щоб стати громадянином міста, треба було, щоб громадянами були твої батько і мати. У нові часи роль кровного зв'язку виконує народна культура, у першу чергу – народна мова. Уособленням цієї моделі була Німеччина. Німецька нація, вважалося, простягається так далеко, як звучить німецька мова.
Прообразом політичної нації слугував Стародавній Рим. Там, щоб стати громадянином, досить було лояльно ставитися до центральної влади і справно платити податки. У сучасному світі ця модель уособлена у французькій нації.
Жодна модель не краща за іншу. Вони різні. Їх характер залежить від вибору еліт. Українська еліта у ХІХ столітті не мала великого вибору. По-перше, Східно-Центральна Європа була "полем" німецької моделі. Відповідно, тут для більшості націй їхня мова набувала священного статусу, а національними пророками були поети. По-друге, є просте правило: чим більше нація є селянською, тим більше шансів, що вона вибере етнічну модель. Українська нація була типово селянською, а тому стала етнічною.
Однак нації рідко бувають чистими. Більшість етнічних націй мають до 20 відсотків меншин. Заради стабільності вони пробують інтегрувати меншини, а тому набирають певних рис політичних націй. З другого боку, майже кожна політична нація має етнічне ядро. У сучасній американській чи канадській політичній нації ними є англосакси, у Франції – французи.
Характер нації може змінюватися. Етнічним ядром США може стати іспаномовне населення, Франції – мусульмани. Польща у ХІХ столітті позиціонувала себе як нація політична – "за нашу і вашу свободу!" Але після Другої світової війни і нових кордонів стала одною з найчистіших етнічних націй. Подібна доля спіткала угорців.
Україна як нація плавилася у вогні воєн і революцій. Вона не є більш селянською. Об'єктивно українці є нацією політичною. Суб'єктивно ж значна кількість їх далі продовжує бачити Україну етнічною. Звідси – мовні суперечки й "пристрасті за Бандерою".
Сучасний стан України можна описати так: вона є політичною нацією, в якій тривають суперечки, яким буде її етнічне ядро – україномовним чи російськомовним?
Досвід української незалежності показав стійкість україномовного ядра. Окрім політичних аргументів, доказом його динамічності є культура. Молодь розмовляє тією мовою, якою звучать найпопулярніші пісні чи пишуть найкращі літературні твори. Успіх Вакарчука і Жадана залишає мало сумнівів, яким є ядро України.
З другого боку, і Вакарчук, і Жадан – як зрештою значна частина успішних україномовних – у своїх публічних виступах виразно підтримують політичну модель. І мають на це всі підстави: у критичні моменти – як от 1 грудня 1991-го та під час російської весни 2014 року – абсолютна більшість російськомовних зробила український вибір.
Виглядає, що Україна, як добрий смартфон нового покоління, буде двоядерною. Штучна, як і кожен смартфон – такого у природі не існує! – але від того не менш функціональна і життєздатна
Комментарии
5Автор так і не каже, який це "другий народ" є в Україні ?
В його баченні "етнічна" і "політична" нації є альтернативними моделями або – або. Це не так. Йдеться про різні аспекти однієї держави. Вони доповнюються. В Угорщині також є політична нація, і для доступу до громадянства етнічне походження не потрібне.
Питання в пропорціях. Політична нація може бути етнічно більш чи менш однорідна. Тут Україна справді відмінна від Польщі, але суттєво не відрізняється від Литви чи Болгарії. 78% українців за останнім переписом, щонайменше 85% без врахування окупованих територій. Говорити про якусь "двоядерність" немає підстав.
Росія давно просуває схожі фантазми "двох Україн", найсвіжіший "новоросія".
Між іншим, автор сам собі суперечить, коли стверджує (правильно), що "Більшість етнічних націй мають до 20 відсотків меншин". Це ж ми і маємо в Україні.
І взагалі дивно чому автор прив'язав мову виключно до "етнічного". Ми вже давно не в XIX ст. В сучасній Європі, де є національні меншини – саме офіційна мова є чинником цілісної держави. Кожна європейська країна підтримує свою державну мову як засіб інтеграції. Країни Балтії як корисний приклад для України.
Дивно також, що автор чомусь зарахував Францію до "політичних націй" (в своєму розумінні), і навіть протиставив Німеччині (?). Саме французька мова має ключову державотворчу функцію у Франції. При цьому мови меншин не мають офіційного статусу, лише державна мова функціонує в публічному просторі.
Є навіть окремий Закон про Державну Мову (якого давно бракує Україні !). Автор про це чомусь скромно мовчить.
Нав'язувати Україні "двоядерність" – це білоруський сценарій. Там також проштовхували гасла "дві мови один народ". Результат через 20 років: одна мова – російська. А народ – під тотальним контролем нової російської імперії.
Україна є європейською унітарною країною, яка має національні меншини. І саме європейська модель, від Балтії до Франції, з реальним захистом своєї державної мови, є для нас порятунком.
Ключова потреба – забезпечити перевагу української мови в публічному просторі і в медіа.
Політична нація, і етнічний чинник доповнюються, а не протистоять одне одному. Не треба піддаватись на фальшиві стереотипи.
100% погоджуюсь з Вами.