Курська операція згортається. Та чи не почнеться натомість - Сумська?
Путін вирядився в піксель, щоб відвідати звільнену Курщину. Є що святкувати: цілі СВО досягнуті, замість "Київ за три дні" - російська влада радіє з того, що змогли повернути під контроль місто на своїй же території. Але давайте поміркуємо, що отримала Україна з цього амбітного проєкту та чи не матимемо ми в підсумку ще більших проблем, аніж уже наявні?
Незважаючи на офіційні заяви, в принципі можливо говорити про те, що Курська операція в тому вигляді, якому ми її бачили з серпня 2024 року, підходить до завершення.
Американський журнал Forbes пише з посиланням на відкриті дані, соцмережі та аналітиків, що частини ЗСУ почали відступати з Курської області на територію України. Вітчизняний проєкт DeepState повідомляє, що ЗС РФ "закріплюються та підтягують сили до східної частини міста Суджа". На карті проєкту Суджа поки що означена як підконтрольна ЗСУ. Військовий аналітик німецької газети Bild Юліан Репке підтверджує, що російські війська зайняли Суджу, а "Курська операція української армії добігла кінця".
...схоже на те, що основна частина українських сил, включаючи механізовані бригади, залишила Курську область і перемістилася на український бік кордону
Однак схоже на те, що основна частина українських сил, включаючи механізовані бригади, залишила Курську область і перемістилася на український бік кордону. Міноборони РФ не коментувало ці повідомлення. Генштаб ЗСУ в ранковому зведенні за 12 березня повідомив, що в Курській області відбито 33 російські атаки. Згідно з опублікованою ним картою, українські сили залишили східну частину Суджі, але утримують західні райони та територію навколо, а також село Гуєво Курської області та околиці.
Тому спробуємо дуже обережно підвести проміжні підсумки операції.
Зараз, думаю, вже можна говорити про те, що початковий задум операції був доволі амбітний і передбачав, крім всього іншого, створення загрози для Курської АЕС. Навіть якщо наразі немає офіційного підтвердження, однак напрями ударів вздовж основних доріг, що ведуть до Курчатова, яскраво свідчить про наявність таких планів. І це логічно - тільки фактичний або вогневий контроль над настільки критично важливим об'єктом інфраструктури міг змусити росіян почати екстрене перекидання додаткових сил з інших ділянок фронту (перш за все з донбаського, де у серпні 2024 року активізувались бойові дії).
...зараз очевидно і те, що для проведення операції трьох батальйонно-тактичних груп від десантників виявилось недостатньо
Однак зараз очевидно і те, що для проведення операції трьох батальйонно-тактичних груп від десантників виявилось недостатньо. Росіянам вдалося більш-менш стабілізувати прорив протягом кількох діб, щоправда ціною втрати Суджі та перекидання частини сил та засобів з харківського напрямку (що дещо пригальмувало російський наступ там).
Пізніше російське командування стягнуло на курський напрямок максимально можливу кількість військ - тут і елітні повітряно-десантні підрозділи фіксувались, як мінімум 76-та і 106-та дивізії ПДВ, морської піхоти (810-та, 155-та і 177-та бригади), корейські союзники і навіть строковики - адже воювати потрібно було типу на власній землі, а не в Україні, тому ніяких правових перепон для їхнього залучення до ведення бойових дій не було.
Окремо слід сказати про участь північнокорейців. Вважається, що у РФ було перекинуто 11-12 тисяч військовослужбовців КНДР. Це доволі багато для такої порівняно невеликої ділянки фронту, як курська.
З іншого боку - щоб стримати все це, наше командування було вимушене перекидати в Курську область досвідчені та мотивовані з'єднання з технікою західного виробництва, тоді як донецький і харківський напрямки залишалися обороняти щойно сформовані, погано навчені та недостатньо мотивовані бригади. В результаті - ми втратили території на Донбасі, зупинивши російську армію лише біля воріт Покровська. Доволі суттєвими були й втрати особового складу. В результаті - мобілізація почала набувати ще більших обертів, що, в свою чергу, приводило до напруги в суспільстві, яка постійно підживлювалась російської пропагандою.
Проте певних результатів Україна досягти змогла. Ми, перш за все, продемонстрували сам факт можливості вторгнення на так звану "міжнародно визнану територію Росії" та тривалу її окупацію, незважаючи на всі порожні погрози, що виходили до того від представників російської влади.
Мало того, незважаючи на власні втрати, угруповання, яке стало в оборону, змогло завдати противнику, якій був вимушений наступати майже в чистому полі, вкрай чутливих втрат - точно в рази більших, ніж у нас. Так, буквально 12 березня Головнокомандувач ЗСУ генерал Сирський заявив, що з початку Курської операції загальні втрати російських військ становлять понад 54,9 тисячі осіб, з яких безповоротні - понад 22,2 тисячі. Крім того, українські захисники знищили або уразили близько 2,1 тисячі одиниць військової техніки та озброєнь ворога, зокрема 90 танків і 654 бойових бронемашин. До речі, незрозуміло, чи входять в цей розрахунок втрати північнокорейців - ще в січні 2025 року розвідка Південної Кореї стверджувала про 2700 поранених і 300 загиблих, а до початку березня втрати, очевидно, зросли ще більше.
Найближчим часом ключовим питанням буде вторгнення Росії до Сумської області. А точніше, розпочнеться воно чи ні
Найближчим часом ключовим питанням буде вторгнення Росії до Сумської області. А точніше, розпочнеться воно чи ні. Я впевнений, що скоріше за все, нічого подібного не відбудеться. Якщо проаналізувати події останніх тижнів, то очевидно, що росіянам на всіх ділянках фронту потрібні підкріплення, адже подекуди українське військо перехоплює ініціативу - поки що на локальному рівні, але зазвичай декілька послідовних тактичних перемог в результаті стають оперативно-тактичними. Гадаю, найближчими тижнями російські та українські війська стануть на кордоні (маю надію, що за цей час із нашого боку була сформована ешелонована лінія оборони), але потім їх поступово перекинуть на інші ділянки фронту.
