Реформа держуправління: дещо змінилося, але краще не стало

Добре, звичайно, що якісь зміни в державному управлінні відбуваються. Однак ці зміни, як кіт відомого фізика Шредінгера - викликають скоріше смуток, ніж радість

Спитайте на вулиці в людей, хто друге найбільше зло після росіян, і з великою долею вірогідності ви почуєте: чиновники. Вони крадуть, їх треба звільняти, вони нічого не роблять. В ідеалі - обміняти їх всіх на ракети для Patriot. Державна служба вважається за щось другорядне, зайве, і це ставлення активно культивується в політичних колах, підігрітих в 2019 році специфічними політичними лозунгами.

Тож не дивно, що останні три роки стандарти та підходи державного управління переживають різкий занепад. Тим не менше, в кінці минулого року Кабінет міністрів ухвалив постанову про зарплати державних службовців. І вперше за три роки виникло почуття ностальгії за 2015-2018 роками, коли українське держуправління проходило низку реформ.

Зі стратегічної точки зору, виконана робота - це незавершений шлях. ЄС чітко дав зрозуміти, що він буде постійно контролювати цю реформу, зокрема тому, що вона напряму впливає на спроможність держави перемогти у війні і потім відбудуватися. Поки що зміни відбуваються на базі закону про державний бюджет на 2024 рік, а профільний закон №8222 все ще чекає на друге читання. Відповідно, маємо цей рік, щоб нова система була належним чином юридично обґрунтованою.

Що ж доброго сталося? Реальна реформа - це те, що відтепер посадовий оклад держслужбовця складає 70% виплат. Від надбавок відмовилися, крім кількох невеликих (за ранг та за вислугу років), премія обмежена 30%. Отже ситуація, в якій спеціаліст з окладом 15 тис. грн міг отримувати 90 тис. грн зарплати за рахунок премій, відтепер неможлива.

Другий позитив - було скорочено близько 20 тис. порожніх вакансій, які "висіли" в різних відомствах і за рахунок яких і формувалися всі ці надбавки та премії.

Тепер про мінуси. Так, питання формування посадових окладів перетворилося на складну й неповоротку систему, яка здивувала багатьох учасників процесу.

Отже, крок перший - всі посади державної служби тепер розділені на 27 сімей. Наприклад, бухгалтерія - це 4-та сім'я, діловодство - 8-ма сім'я, інформаційна безпека - 12-та сім'я, літературне редагування виділене в окрему 14-ту сім'ю, а управління інформаційно-комунікаційними системами - в 23-тю.

Загалом всі ці 27 сімей зображені в таблицях дуже красиво і гармонійно, але управлінської логіки та чіткої методології, чому їх зробили так багато, публічно не озвучили.

Далі не стає легше. Адже в кожній сім'ї є 9 рівнів посад (від керівного до початкового фахового), а також 15 грейдів (рівнів) посадових окладів. В синонімічних іграх навколо простого слова "рівень" нескладно заплутатися. І щоб бути впевненим, що ви точно заплутаєтеся - всю цю систему розбили на 5 юрисдикцій та типів державного органу (центральні, місцеві тощо.).

Така складність системи викликає масу запитань, зокрема у наших європейських партнерів. Вірогідно, Національна агенція державної служби мала свою логіку і мотивацію саме так формувати це, але нині замість простої, зрозумілої та логічної системи винагород ми отримали складну і нераціональну систему, в якій доводиться приробляти "костилі", щоб вона працювала. І це вічна історія українського державного менеджменту - якщо можна щось ускладнити, щоб потім придумати обхідні шляхи - значить, воно буде ускладнено.

Між тим, задекларована ціль реформи - рівна оплата за рівну працю. І ця ціль не реалізована, постанова уряду зберегла систему, в якій є більше рівних серед рівних. Оплата за однакову роботу все ще залежить від п'яти штучно створених рівнів юрисдикції. Що вищий рівень державного органу, то вища оплата праці. Що більший політичний вплив має державний орган, то більше шансів, що він буде віднесений до вищого рівня, а отже, буде краще оплачуватися. Це стосується також обраних професій: бухгалтери чи діловоди принижені, а аналітики підвищені.

Тож добре, звичайно, що якісь зміни в державному управлінні відбуваються. Однак ці зміни, як кіт відомого фізика Шредінгера, - викликають скоріше смуток, ніж радість.

Спеціально для Gazeta.ua