— Мені подобається боротьба, люблю стріляти. Бачила, як убили мого друга. Але терпець увірвався минулого місяця після авіаудару, коли побачила смерть своїх дітей. На моїх руках померли 10-річна дочка і 7-річний син. Відтоді вирішила, що боротимуся та мститиму, — каже 36-річна сирійка на прізвисько Гевара. У рідному місті Алеппо її називають жінка-снайпер.
Справжнього імені не говорить. Раніше вона викладала англійську в школі. Після смерті дітей від авіанальоту урядових військ президента Башара аль-Асада вперше взяла в руки зброю й приєдналася до групи повстанців.
Щодня виходить на вулицю з гвинтівкою з оптичним прицілом. Має легкий макіяж, тонко вищипані брови. Носить шкіряні начищені до блиску черевики на невисоких підборах, штани кольору хакі, спортивну куртку і хіджаб. Має масивний золотий браслет. Засідає у напівзруйнованих будівлях і чекає ворога — урядових солдатів.
— Зараз у мене зо 30 соратників. Усі чоловіки. Коли дізнаюся про смерть одного з них, намагаюся застрелити одного противника. Робота складна. Вимагає терпіння, швидкості та інтелекту. Інколи доводиться годинами сидіти, вичікуючи ціль. Щоразу, коли попадаю в ціль, кричу: "Так!" — каже.
Розповідає, що вбила щонайменше п'ятьох урядових солдатів.
— Я завжди була революційно налаштована. Через це і розпався перший шлюб. Чоловік не поділяв моїх поглядів, — додає.
Зараз заміжня за командиром повстанської бригади. Розповідає, що вночі часто сняться діти. Через це ридає до ранку.
2 
1
Коментарі
І мудрості!
Ти чого привласнюєш чуже імя і прізвище? Скажи правду, що ти ху...! І все буде ОК! Славка Грицака знаю особисто і він би такі бздури нге писав! Смачних тобі замовклих снів!
Ну це вже чистий троллінґ...
Це Грицак, однозначно. Хто би ще тут Льюїса згадав? 99% християн біблію не читали, а тут - Льюїс.
Все, вмовкаю. Веселих усім свят!
А цій галицькій миші радив би думати про щось інше, масштабніше, аніж про котячі яйця.А то складається враження, що пункт його (їі?) обсервації залежить від висоти його (її) погляду - вище котячого заду цей погляд не піднімається.
Бо інакше як Божим чудом це не назовеш. Але спраа навіть не в цьому Якщо Ви читали Клайва С. Льюїса (чи Ви принципово не читаєте таких релігійних авторів) "Поради скрутеня", то памятаєте, що старий чорт радив молодому: хочеш спокусити людину по-справжньому, а не "по мелочах", то переконай що Бог, то її церква, а церква - то грубий священик, який править службу, сусід, який під час служби шпортає у носі і т.д.
"The medium is the message"
А щодо гріхів греко-католицької церкви - то їх маса. . Один мій розумний і дотупний греко-католицький священик каже, що пропорційно у пеклі найбільше священиків. А інший, уже з ієрархів любить казати: факт, що ТАКА церква, з такою кількістю гріхів, внутрішньої слабкості, розколості і т.д.не падає і продовжує існувати, є одним з доказів існування Бога.
Це нагадує мені дискурс радянських ґазет в часи перебудови: 'Комунізм - це чудова ідеологія, просто Сталін її спотворив. А от ЛЕНІН - молодець! Лєніна нє трожь!..'
Про 'гріхи' я якраз нічого не казав, оскільки не оперую цим поняттям. Прошу не навязувати Ваші внутрішньо-корпоративні терміни людям, котрі до Вашої корпорації не мають жодного відношення. Чи Ви вважаєте, що таких не залишилось?
Ну, пане Обсерваторе, не гарно так: на які конкретні Ваші звинувачення я мав би відповідати? І що: у 3500 знаках? Чи тут у "мацюпусіньких" коментарях: Це Ви серйозно - чи просто від бажання мене "замочити"? Маю відчуття, що Ви уникаєте відповіді, ставлячи мені нові питання. Я Вам про Мілоша і правду малих людей, Ви - мені про релігійність, я Вам про гідність - Ви мені про гріхи греко-католицької церкви
Коли в кота немає абиякої справи - вiн лиже яйки.
Коли в людей немaє абиякої справи - вони сперечуються на релiгiйнi теми.
Обидва зайняття є приблизно однаково марними.
Я Вам поставив плюсик, але не зовсім з Вами згоден, бо спочатку було Слово.
Зверніть увагу: КОНКРЕТНІ питання про греко-католицьку церкву п.Грицак вперто ігнорує. Видно, з шефами сваритись не хоче... Той сам комсомол, тільки в профіль. 20 років ходіння по колу, панове!
Може, за одним винятком: коли нас обєднує спільний ворог. - комунізм, Янукович і т.д - і то не зразу і без проблем. Біда, однак, що цей виняток перестає бути винтяком, коли зникає цей ворог: тоді ми знову атомізуємося.