Директор столичного "Мистецького Арсеналу" 42-річна Наталія Заболотна вибігає назустріч зі свого кабінету з купою паперів у правій руці. Запрошує зайти. Вибачається і несе комусь документи. За хвилину вбігає в кабінет. Упродовж розмови відповідає на есемески, відволікається на вирішення нагальних справ. "Мистецький Арсенал" очолює шостий рік.
Ви шість років були директором Українського дому. Під час Майдану там розташувалися штаби протестувальників. Що з ним сталося за цей час?
— Революція гідності позначилася на Українському домі серйозніше, ніж помаранчева. Там були твори мистецтва, з яких 60 відсотків — соцреалізм. 70 відсотків із того соцреалізму — ленініана. Чутки ходили різні — від руйнації вандалами системи кондиціонування до повного розграбування й нищення фондів, — говорить Наталія Заболотна. Вона — в чоботах на високих підборах. На грудях виблискує масивне кольє під українські дукачі.
Як ви очолили "Мистецький Аренал"?
— Коли була директором Українського дому, позирала на Національний художній музей та на "Мистецький Арсенал" і думала: як цікаво бути директором справжнього музею!
2009-го Віктор Ющенко, який почав розбудовувати "Арсенал", запросив усіх на його відкриття до Дня незалежності. Мені зателефонував керівник Державного управління справами Ігор Тарасюк і сказав: "Наталко, виручай. У "Мистецькому Арсеналі", звісно, ще не всюди є вікна-двері — то ми поставимо, але треба, щоб ти якусь виставку зробила".
За три тижні ми з командою Українського дому та музейним відділом "Мистецького Арсеналу" підготували виставку найяскравішого з української пластики за два тисячоліття. Захід за півтора місяця відвідали понад 150 тисяч людей. Тоді я і підхопила вірус "Арсеналу".
Через рік змінилася влада. Мене викликав новий керівник управління справами Андрій Кравець і почав: "Тут нарада була, кого ж поставити керівником "Мистецького Арсеналу". Ніхто на цьому не розуміється. А ти дружиш з тією владою — на Ющенка натякає — і тобі мистецтво подобається. Коротше, будеш директором". Я так і не зрозуміла, чи було це ствердженням, чи запитанням.
Там, де ви, проходять інавгурації президентів: Ющенка — в Українському домі, Порошенка — в "Мистецькому Арсеналі". Чому вибір Петра Олексійовича припав саме на "Арсенал"?
— Це не тільки унікальна історична будівля, тут творилася історія. В ХVІІ столітті на цій землі стояв монастир. Його настоятелькою була мати Івана Мазепи — Марія-Магдалина Мазепинина. До неї гетьман часто приїжджав по пораду. В інавгураційній промові Петро Порошенко наголосив, що, можливо, саме тут Мазепа обрав європейський вектор розвитку, а не російський. Тобто пішов до шведів, а не продовжив свої стосунки з Петром І.
До Віталія Кличка на посаді мера неоднозначне ставлення.
— Кличко бував на наших мистецьких подіях. Але чомусь мало аналізує такі речі, "великого буріння" не відбувається. Чи в нього команда не дотягує, чи просто короткозорість? Півроку тому сказав, що переймається через занепад потоку туристів до Києва. Тому заманювати гостей із різних країн будемо гастрономічними турами й шопінгом. Дожилися: колиска християнства, давня історія, Софія, Лавра, "Мистецький Арсенал", врешті-решт, — і гастротури.
Які ідеї просуваєте на законодавчому рівні?
— Створили законопроект про Державний фонд гуманітарного розвитку. Ми три роки над ним працювали. Вивчали досвід Великої Британії та Естонії.
Коли лотерею в Британії зробили національною, уряд і королева жахнулися, наскільки люди залежні від ігроманії. Там половина дорослого населення грають у лотерею. 20 років тому в парламенті прийняли закон про державний фонд "Добрих справ". За цей час фонд інвестував у соціокультурну сферу Британії понад 40 мільярдів фунтів стерлінгів. Усі ці кошти — відрахування з національної лотереї. За них британці модернізували і створили десятки тисяч музеїв, культурних центрів, провели сотні фестивалів.
Подібний досвід має Естонія. Там 10 років тому створили фонд "Культурний капітал". Він фінансується з відрахувань азартного бізнесу та 3,5 відсотка акцизу на тютюн і алкоголь.
Наша влада йде вам назустріч?
— Адміністрація президента загальмувала розгляд законопроекту, бо ми пропонуємо на культурну, спортивну, соціальну сфери спрямувати, за їхніми словами, "брудні гроші". Але в цей же час парламентська коаліція і соратники президента шукають, як легалізувати азартний бізнес.
В липні я говорила на цю тему з міністром культури В'ячеславом Кириленком. Сказав: "Так, я подумаю, переговоримо за декілька днів". За ці декілька днів він влаштовує розширену колегію Міністерства культури. На ній заявляє, що створив ідею заснування державного фонду кіно з відрахувань із азартного бізнесу, алкоголю й тютюну. Мене на цю колегію, звісно, не запросили.
Ваше ставлення до минулорічного січневого рішення В'ячеслава Кириленка фінансувати лише мистецькі заходи, пов'язані з підтримкою військових.
— Ми були шоковані, коли сказав, що про проекти в культурі до 2017-го не може бути й мови — лише пісні для фронту і на фронті. Сьогодні зустріла в парламенті волонтера й депутата Олену Масоріну. Питаю в неї: "Що, були пісні для фронту?" Говорить: "Які там пісні? Там інша музика".
Культурні смаки нинішньої політичної еліти відрізняються від попередньої?
— За Кучми цікавилися зброєю для полювання. Кравчук любив шахи. Коли я працювала журналістом і брала в нього інтерв'ю — казав, що йому часто нема з ким грати, тому грає з комп'ютером і завжди в нього виграє. Голова Адміністрації президента Борис Ложкін колекціонує витвори сучасного мистецтва. Петро Порошенко з дружиною завжди приходили ще на перші мистецькі події в Українському домі. І Київська бієнале 2012-го відбулася за підтримки "Фонду Петра Порошенка".
Вподобання верхівки позначаються на підтримці ними мистецтва?
— Я брала інтерв'ю в Ющенка, коли він був главою Нацбанку. У його кабінеті висіли прекрасні картини. Показав мені на одну — дівчинка доїть корову на фоні темної ночі. Сказав, що це його старша донька. Я спитала: хто ж малював? Усміхнувся: "Так це ж я, тато її, намалював".
Він любить мистецтво, особливо народне, наїв, наївну ікону. Тому підтримував усе це в країні. Але в масштабі держави має бути безсторонній погляд на розвиток культури.
Має три вищі освіти
Наталія Заболотна народилася в Черкасах. Батько — викладач креслення, мати — в'язальниця. В дитинстві мріяла стати співачкою або письменницею, грала у шкільному театрі.
Має три вищі освіти. Закінчила українську філологію в Черкаському університеті ім. Богдана Хмельницького. Навчалася в Національній академії внутрішніх справ за спеціальністю "правознавство" та в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури на мистецтвознавця.
Працювала кореспондентом у газеті, заступником шеф-редактора. Створила Асоціацію з підтримки української популярної літератури, почала видавати книжки.
— Найкращі типографії на той час були в Києві, — розповідає Наталія Заболотна. — Я придбала машину в кредит. Бо проробляти 5-годинні тури автобусом — важко. Видавала книжки в Києві, возила їх назад у Черкаси, розповсюджувала по магазинах. Тоді засвоїла істину: усе треба або робити особисто, або контролювати особисто.
2002 року переїхала до столиці. Отримала роботу в газеті "Президентський вісник". Шість років очолювала Український дім.
2010-го стала генеральним директором Національного культурно-художнього і музейного комплексу "Мистецький Арсенал".
Захоплюється мистецтвом, книжками, водними лижами.
Виховує сина й дочку. 10-річний Богдан займається карате та авіамоделюванням. 8-річна Катерина бере уроки вокалу, танцює в балеті "Кияночка" та грає на віолончелі.
Незаміжня. Живе в Києві.
4 
1
Коментарі