У столичному кінотеатрі "Жовтень" показали фільм "Тибет Нелегал" із кінотрилогії "З Табуретом через Гімалаї".
Шестеро хлопців і дві дівчини подорожували до Монголії, Китаю, Тибету, Непалу, Індії, Шрі-Ланки. За собою тягали табурет. У Пекіні один із учасників, Аскольд, пішов із проекту. Натомість у Китаї до українців приєдналася американка Стефані. Вона пройшла з групою до Тибету. Але до Києва не приїхала.
У холі чорнявий хлопець вивішує фотографії з Тибету і Китаю. Це оператор Дмитро Кантер, 23 роки. Він пояснює:
— Аскольд і Віка десь почули про нас і попросилися в подорож. Мій брат Льонька придумав їм випробування: піти пішки до Фастова. Вони сходили. Але Аскольд, коли ми пройшли Монголію і дісталися до Пекіна, кинув нас.
Із першого на другий поверх бігає ініціатор мандрівки — Леонід Кантер, 25 років. Дмитро — його брат.
У Китаї нас забрали до поліції
— Нам виділили президентський грант, приблизно 150 тисяч гривень, — розказує Леонід. — Але ні копійки не дали. У Китаї ми нібито влаштували несанкціонований мітинг: на вулиці варили їсти й пригощали китайців. Міліція не знала, що робити, а ми все це знімали на камеру. Для китайського міліціонера найгірше, коли він втрачає обличчя. Нас забрали до поліції. У Києві, в Мінкульті, почали панікувати. Мене вигнали з театрального університету, я викладав там. Але коли повернувся — поновили. Дзвонили рідним, аби ті змусили нас їхати додому.
У скільки обійшовся похід?
— У 43 тисячі доларів. Більша частина грошей моїх, я продав свою машину.
До залу заходить русява коротко стрижена Вікторія Мельничук, 23 роки.
— У мене вкрали український і закордонний паспорти, — розповідає. — На місяць я залишилася в Непалі сама. Поїхала до туристичного містечка Наґаркот. Коли там дощ і хмарно, людей можна побачити лише на рівні ніг, бо решта тіла — в хмарах. Зв"язалася з почесним консулом у Катманду. Невдовзі мені вислали документи.
Леонід Кантер несе перед собою дерев"яний стілець:
— Цей табурет поїде до Північного льодовитого океану, — піднімає стілець над головою. — Дві години тому отримали візи до першої країни, якою проляже наш шлях, — Латвії.
— Табурет ми оберігаємо, — розповідає світловолосий неголений Мирослав Гай, 25 років. — Але Леонід Кантер якось загубив стілець у Тибеті. Табурет хотіли вкрасти тамтешні жінки, але Льоня видер його.
У натовпі проривається до виходу книговидавець і письменник Віталій Капранов, 40 років.
— Якого чорта було брати стільчик? — стенає плечима. — Він нічого не символізує. Це акт мистецького безглуздя. У таку подорож я б не поїхав. Ми з братом Дмитром ходимо на власній яхті Дніпром. Дружин із собою не беремо. В старі часи жінок не пускали на кораблі.
4 
1
Коментарі