"Залишилося актора призначити міністром оборони"

Раніше ми мали уряд Зеленського, а тепер – Кабмін Єрмака, – каже колишній голова Верховної Ради, народний депутат України Дмитро Разумков

Недавно ми стали свідками зміни міністрів в уряді. Чому спочатку у Верховній Раді на це забракло голосів, а потім вони з'явилися?

– Навіть президент Володимир Зеленський приїхав у Раду. Досі в нього часу на це не було. А тут був вимушений приїхати, щоб переконувати народних депутатів, бо провалили два голосування. Міністри ж у парламент не прийшли – ні ті, кого звільняли, ні ті, кого призначали. А мали ж прозвітувати, що зроблено за час їхньої каденції й чому вони йдуть.

 

Я не називав би цього ротацією чи зміною уряду, бо ці люди не впливають на процеси у країні. Раніше ми мали уряд Зеленського, а тепер – Кабмін Єрмака. Це посилення його позицій. Президенту варто непокоїтися, бо забагато повноважень передано голові його Офісу.

Сьогодні точкою прийняття рішень є Офіс президента. Рішення ухвалюють Зеленський і Єрмак. Ні Кабмін, ні Верховна Рада не є суб'єктами, якими вони прописані в Конституції. Уряду ми не маємо. Є відділ в Офісі президента під назвою Кабінет міністрів, який впроваджує рішення Банкової, та відділ законодавчого забезпечення діяльності Офісу президента під назвою Верховна Рада.

Колишня монобільшість "Слуги народу" та колишня ОПЗЖ формують у Раді фактичну коаліцію. І наслідки прийняття їхніх рішень будуть катастрофічні – зокрема, щодо податків, зменшення соціальних пільг, неадекватність бюджету, намагання стежити за всіма через банківську систему, відеонагляд.

Здається, що на Банковій хочуть перейти до диктатури, як у Росії. Тож перестановки в уряді не принесуть глобальних змін для держави.

А випустити пару?

– Не можна випустити пару через тих, на кому цей негатив не був сконцентрований. Навіть зміна прем'єр-­міністра не вплине на думки суспільства. Якщо на вулиці питати, хто в державі приймає рішення, відповідатимуть про Зеленського та Єрмака, а не про Дениса Шмигаля.

Так, люди не люблять уряд, Офіс президента, особливо Верховну Раду, але ось так впливати на суспільство не вийде.

Крім того, зона відповідальності за бюджет лежить на президенті, бо він його підписує. І коли голова комітету Верховної Ради з питань бюджету Роксолана Підласа каже, що для військових немає виплат по 100 і 30 тисяч грн, то це удар по захисниках. Я рік тому попереджав, що ми з цим зіткнемося. Але в Офісі президента не можуть і не хочуть нічого чути.

Тобто це вигравання часу?

– Це про посилення позицій Андрія Єрмака. Новий міністр закордонних справ Андрій Сибіга й міністр культури та інформаційної політики Микола Точицький наближені до нього. Я з повагою ставлюся до Точицького як дипломата, але не розумію його на посаді міністра культури і стратегічних комунікацій. Натомість у нас на місце дипломатів призначають сексологинь, як було з послом у Болгарії. Ще залишилося актора призначити міністром оборони.

Важко повірити, що в Андрія Єрмака є якісь надздібності, крім дружби з Володимиром Зеленським.

– А дружби з президентом достатньо, щоб у вас усе було добре. Або щоб Зеленський ставився до вас добре. Тоді все пробачатимуть. А якщо ні – матимете проблеми.

Повномасштабне вторгнення дало главі держави й Офісу президента можливість максимально консолідувати всю владу у своїх руках.

Мені важко було працювати спікером, бо я намагався лишити парламент парламентом. Не все вдавалося. Але сьогодні є Денис Шмигаль, який ні на що не впливає, є Руслан Стефанчук, який теж ні на що не впливає.

Дмитро Кулеба чим завинив, навіть рейтинг мав високий?

– Ось і відповідь. Цей рейтинг бачив і президент. Але прима в театрі має бути одна. Не може бути так, що Кулеба має баланс довіри кращий, ніж Зеленський. Не може він бути більший і в Разумкова. Дозволено це хіба Єрмаку. Чому? Не знаю.

Будь-яка публічна активність в оточенні президента викликає діатез і намагання цих людей прибрати. Кулеба – один із черги. Я більше скажу, в Офісі президента часто просять вийти в публічну площину, а потім за це карають. Це відбулося і з Кулебою, таких прикладів багато.

З вами те саме було?

– Думаю, що так.

Як себе тепер позиціонуєте у Верховній Раді?

– Як народний депутат, що працює на державу й людей. І робитиму це в подальшому як голова міжфракційного об'єднання "Розумна політика". Як людина, яка має стратегію. Як людина, що залишилася в Києві на початку вторгнення, але це не досягнення. Це зробило багато людей. У мене була дискусія з військовими. Вони кажуть, що Зеленський – молодець, бо не втік. "Добре, – кажу я, – але ти нині на фронті. Хто з нас трьох більше ризикує: він у підвалі на 30 поверхів, я в себе вдома під Києвом чи ти під Бахмутом?"

І до людей починає доходити, що історія про "боневтік" – це не досягнення, а обов'язок президента й депутатів. А міністри, зокрема звільнені, накивали п'ятами й були на Заході України.

Влада має залишатись у столиці. Героїзм на фронті, героїзм у тилу, де український бізнес, попри податки, побори та брак людей, усе ж працює у країні й не тікає за кордон, наповнює бюджет. Героїзм був на початку вторгнення, консолідація була шалена. Але це не за­вдяки владі. Влади не було, й вона на багато речей не могла впливати. Саморегулювальний механізм українського народу дав нам змогу вистояти в перші дні великої війни.

Водночас у нас є народні депутати, які переходять кордон у незаконний спосіб, як Артем Дмитрук, і є депутати, яких не пускають за кордон. Офіс президента все централізував? Є в нас вертикаль чи її немає?

– Ця вертикаль – колос на глиняних ногах. І коли він падатиме, то чи не впаде він на людей і державу? Коливання таких пірамід призводить до серйозних землетрусів у суспільстві.

Якщо ми говоримо про нардепа Артема Дмитрука, то контроль із боку влади в цьому плані сильний. Можливо, його виїзд за кордон був погоджений з Офісом. Артем входив у Раді до так званої групи Вадима Столара, "Відновлення України". Це здебільшого частина колишнього ОПЗЖ, яка є сателітом президента, голосують за все. Я з багатьма речами не погоджуюся, але це їхнє право. Просто було б чесно сказати, що ось така в нас коаліція.

Що і як нині голосується в Раді? "Слуги народу" як монобільшості вже не існує?

– Монобільшості не існує. Під час голосувань за від "слуг" маємо від 185–190 голосів, а більшість – це 226. Решту добирають за рахунок колишнього ОПЗЖ, "Довіри" і часом "За майбутнє" – по факту навіть не формальної більшості. Все функціонує за рахунок голосування інших груп.

Немає монобільшості, але немає й коаліційного уряду?

– І не будемо мати. Тому що коаліційний уряд – це домовленості. І не завжди комфортна дискусія. Але часто це й збалансованіші рішення, ніж коли їх приймаєш сам. Але Офіс так не звик працювати. У нас же не парламентсько-президентська республіка, а офісно-­президентська. Там свій мікроклімат, декілька людей приймає рішення.

Протягом 33 років незалежності ми живемо то в хаосі 2004–2010 років, то в часи Януковича й повернення до Конституції 1996-го, що закінчилися 2014 роком. То хаос, то вертикаль. Як вистрибнути з цього кола?

– Треба чітко розподілити повноваження. Мають бути балансири і стримувачі. А сьогодні вони прописані так, що одне з одним не сходиться. Якби у владі сиділи розумні люди, вони поділили би сфери впливу, в хорошому сенсі, і працювали на державу. Нинішня влада діє так: це буде у форматі моїх повноважень і, навіть якщо це шкодить державі, все одно так робитиму, бо я так можу. Тому й маємо проблеми, про які ви говорите. Приміром, за Віктора Ющенка була парламентсько-президентська система. Потім були часи Віктора Януковича, а тепер Володимир Зеленський. В обох випадках узурпація влади, а системи дещо різні. Питання ще в тому, хто в кабінетах, хто приймає рішення й умови приходу до влади. Бо такої монобільшості не було ні в кого. Так, нині її реально вже не існує, але всі діють так, ніби вона є.

Суть не в тому, буде парламентсько-президентська республіка чи парламентська. А в тому, чи будуть люди жити за Законом і Конституцією, чи гаранти Основного закону порушуватимуть його. Демократію формуватимемо ми.

З'явилися законодавчі ініціативи, що мають наповнити держбюджет: зростання ПДВ, військового збору, економічне бронювання. Як ставитеся до цих ініціатив?

– Тут з іншого боку треба підходити: а не красти не пробували?

А де і хто краде?

– Митниця, податкова. Якщо вимкнемо камери й розпитаємо бізнес про прихід Бюро економічної безпеки, як кошмарять податковими накладними, скільки просять, щоб повернути білий ПДВ. І отримаєте відповіді, хто на цьому заробляє.

Ті, хто, як Данило Гетманцев, розповідають у Раді про російський скраплений газ, який у нас торгується. Я нині не можу добитися від жодної інституції, то звідки ж той російський автогаз береться (російський автогаз в Україні охоплює від 25% до 40% ринку, завозять здебільшого як литовський чи польський. – Країна).

Треба бути чесними з людьми. На початку війни президент казав: "Ми зменшуємо податки до кінця війни плюс один рік після перемоги". Я погодився з цим, бо маємо підтримати бізнес, щоб і він, і люди лишилися в Україні. Також був мораторій на перевірки. І все це порушено. Тоді треба вийти і сказати: "Я збрехав". Або вибачитися, що уряд не вміє скласти один плюс один. Це ж відповідальність президента. В Україні залишився бізнес, який не втік за кордон. І на початку вторгнення він почав платити в бюджет більше, ніж до великої війни. Вони сподівалися, що буде зворотний ефект від держави. Але тільки-но відігнали ворога від Києва, одразу повернулися всі схеми разом з урядом, який приїхав із Заходу України.

Потім прем'єр говорить, що піднімає податки до довоєнного рівня, але більше нічого такого не буде. Я в ­нього про це питав. Він казав, що більше такого не планується, але й тижня не минуло – вносять нові зміни до Податкового кодексу. Я вже мовчу про підвищення цін на комуналку, зростання вартості електроенергії майже вдвічі.

 

Чому так?

– 17 вересня Верховна Рада проголосувала в повторному першому читанні законопроєкт про підвищення податків – цифри змінилися під час доопрацювання проєкту. Бо дірка в держбюджеті цього року, за різними оцінками, від 500 до 740 мільярдів гривень. Візьмемо середнє – 600 мільярдів.

Вони підняли акциз на паливо, порахували це у прямій прогресії і вийшли на додаткові 140 мільярдів гривень. Прописали все в урядовому законопроєкті, де було збільшення військового збору. У фінальному документі це давало 30 мільярдів, а після підготовки до по­вторного першого читання – вже 57 млрд. Ви вийшли на додаткові 170 або 197 мільярдів, а що робити з іще понад 400 мільярдами для покриття дефіциту? Кажуть, візьмемо на ринку як кредити. А що заважає і ці 57 міль­ярдів, які ви в людей забираєте через збільшений військовий збір, взяти як кредити? У відповідь – тиша.

Щодо підвищення ПДВ. Навіть якщо його підняти до 24 відсотків, то це дасть додаткові 40 мільярдів гривень до кінця року. І от маємо 140+57+40 = 237 мільярдів. Хіба це перекриває дірку в 600 мільярдів? Ні.

Крадуть на митниці. До великої війни – мінімум 12 міль­ярдів гривень на місяць. Сьогодні цифри не сильно зменшилися. Було "велике крадівництво", а тепер зароб­ляють на фортифікаціях, дронах, снарядах, куртках, яйцях для ЗСУ.

Тож підняття податків не вирішує проблем, натомість створює додаткову напруженість у суспільстві, заводить бізнес у тінь, бізнес виїжджатиме і звільнятиме людей.

Так скажуть: "Ви хочете годувати чужу армію"?

– Я не хочу годувати тих, хто сидить на Банковій, у Верховній Раді, Кабміні. Хай вони позвільняють свої наглядові ради із зарплатами 300 тисяч гривень, які збираються на 1–2 години на місяць. Хай на державних підприємствах не виплачують топчиновникам зарплат по кілька мільйонів, коли решта працівників останнє доїдає.

Якщо ні, то давайте хтось інший розбиратиметься з бюджетом, темами, на яких вони заробляють. І які кошти виводять за кордон, зокрема у криптовалюті. Поговорімо про зарплати в конвертах.

Якщо корупція залишиться на теперішньому рівні, а він більший, ніж до війни, то завтра ми залишимося без підтримки партнерів. Вони про це м'яко натякають, а завтра скажуть прямо: тепер крадуть і мародерять більше, ніж це робили вороги. Тільки ті це робили на чужих територіях, які вони окупували, а наша влада це робить на підконтрольних їй.

Те, що ми не годуємо чужої армії, – досягнення не президента, уряду чи моє. Це досягнення людей, які готувалися до війни, а не до шашликів.

Через воєнний стан не можна провести вибори і змінити владу, зокрема тому й не можна змінити парламент?

– А парламентські вибори й не треба проводити. Парламент дієздатний. Але вибори нині справді не можна провести. Є варіант електронних систем, але в Україні вибори у стилі а ля "Дія" – це отримання паралельного сервера часів Ківалова – Клюєва. В Естонії є такі вибори, але й там є проблеми.

Вибори провести сьогодні неможливо. По-перше, військові в них не зможуть узяти участь. Їм треба всім дати відпустку для участі, а це неможливо. По-друге, тих, хто виїхав за кордон, не залучиш, бо саме Андрій Сибіга обмежив для них консульські послуги.

А одразу після завершення воєнного стану?

– Також неможливо. Буде потрібен час для відновлення системи виборів. Нам доведеться приймати якесь перехідне законодавство щодо виборів. Тому що система виборів до парламенту та місцевих органів влади не може вирішити проблеми, що стоятимуть перед державою для проведення виборів після воєнного стану. Єдине, щодо чого більш-менш зрозуміла ситуація, – це вибори президента України. Бо за президента голос скрізь однаковий.

Коли закінчиться воєнний стан, скільки часу знадобиться, щоб усе правильно організувати?

– По-перше, вибори будуть можливі десь за пів року після завершення війни. По-друге, я розумію, що всі хотіли би гамузом усе провести, але це суперечить законодавству. Треба шукати механізм, щоби були найменші втрати для бюджету і збереження верховенства права й демократії.

Ви до великої війни говорили, що підете на президентські вибори. Нічого не змінилося?

– Я жодних виборів не пропускав. Але, на відміну від Офісу і президента, тепер виборами не займаюся. Нині головний виклик – збереження держави. Без неї не буде ні кандидатів, ні партій, ні виборчого процесу.

Це все можливо буде тільки після війни. Я та команда "Розумна політика" не будуємо партії, не відкриваємо офісів, не витрачаємо державних коштів, на відміну від "слуг", які отримали 1,3 мільярда гривень. Так, якусь частину віддали на армію, а на решту розвивають мережу партії, відкривають свої штаби. "Розумна політика" цього не робить. Політикою і виборами можна займатися лише після війни.

×