Gambitius – революція у школах: чому весь світ копіює українську ідею

Як українська розробка здивувала шаховий світ

В Україні вчителі включають застосунок Gambitius у шкільний курс інформатики. Gambitius знають у Сполучених Штатах і Австралії, Канаді та Німеччині. Його прихильники створюють шахові клуби в містах і проводять міжнародні турніри в маленьких містечках. "Країна" зустрілася з одним із батьків програми Романом Хаєцьким, дитячим тренером із Києва

Як виникла ідея створення Gambitius і який був шлях до міжнародного масштабу її ­втілення в життя?

– Gambitius – це програмний продукт нашого шахового клубу Gambit. Сам клуб – це громадська організація, в яку об'єдналися молоді київські ентузіасти шахів 2009 року. Спочатку в нас було до 10 учнів. Потім кількість збільшувалася, приєднувались і нові тренери.

 

Але зростання було повільне. Допоміг випадок. Батьки попросили відправити тренера у школу, й несподівано це дало результати. Багато школярів хотіло займатися саме у школі. Здається, це був ­2011-й чи 2012 рік. Тоді ми почали й у інші школи відправляти тренерів.

Наступна сходинка нашого розвитку – розуміння, що не можемо підготувати необхідну кількість тренерів для шкіл. Хороша ідея – долучити вчителів, але останні не дуже хотіли викладати шахи. Нове завжди лякає.

І тоді ми зрозуміли: якщо хочемо робити відбір дітей до клубу системно, треба створити якийсь комп'ютерний застосунок, який зможе навчати дітей самостійно, безкоштовно, у великих обсягах і давати нам зворотний зв'язок. Щоб ми бачили, в якій школі і яка дитина справді цікавиться шахами. А дитина в кожному разі отримала корисний досвід.

А хто власне створив застосунок?

– Я був одним із його батьків. Правда, від ідеї до реалізації пішло немало часу, тому що одночасно готували продукти на смартфони чи планшети й вебверсію для комп'ютера. У застосунку передбачено сім рівнів більш як 30 мовами. Над текстами працювали професійні перекладачі. Усі завдання та позиції методично правильно вибудувані, від першої до останньої: я вводив їх особисто й ретельно перевіряв.

І як це працює? Як долучитися до Gambitius?

– У кожної дитини є свій акаунт, після досягнення певних рівнів вона отримує персональний диплом.

Але це не все. Кожному тренеру чи навчальному закладу даємо окремий QR-код на реєстрацію і відстежуємо дітей саме з цього закладу або цього тренера.

Ідеться про всеукраїнську мережу?

– Ця мережа не тільки українська, але головну увагу ми приділяємо, звісно, Україні. Приміром, потужні осередки створено у школах Деснянського району Києва, за останній рік там зареєструвалося майже 800 дітей. Близькі показники у Святошинському районі столиці, в Одесі 320 учнів зареєстровано. В Одеській області це Білгород-Дністровський, Болградський райони. Але є такі місця, в які нині непросто й доїхати. Наприклад, Новоукраїнський ліцей у Роздільнянській територіальній громаді на Одещині.

Поки що розвиток шахів у школах іде завдяки окремим непересічним особистостям. Напевно, мало хто знає про селище Сарата в Одеській області. Але там місцевий ентузіаст Володимир Мовчан створив класний шаховий клуб, робить турніри, навіть всеукраїнські. Завдяки йому приєдналося кілька десятків шкіл.

Або в Новопетрівській гімназії №2 поблизу Києва вчителем з інформатики працює Марія Приходько. Вона включила наш Gambitius у шкільну програму, в розділі ­"Робота з мишкою". Тепер діти навчаються і грають у шахи одночасно.

Хоч учителі й відіграють важливу роль у навчанні гри в шахи, вирішальне слово за батьками. Якщо батьківської мотивації та підтримки немає, стабільного зростання та шахового розвитку теж не буде.

Наскільки цікавляться застосунком Gambitius за кордоном?

– Серйозно цікавляться. Із застосунком працюють у багатьох країнах. Часто це українські тренери, які опинилися за кордоном. Один із них – мій давній товариш, майстер спорту Олександр Шиманський. Олександр – колишній білоцерківець, а нині житель Чикаго, ентузіаст шахів, міжнародний майстер ФІДЕ, тренер і відданий популяризатор цієї гри. Колись він створював шкільні клуби в Білій Церкві на Київщині. Коли ж перебрався в Америку, продовжив там роботу. Він людина енергійна, з нестандартним мисленням, яка у складній ситуації може такі способи й засоби використовувати, що нам із вами, напевно, й на думку не спадуть.

 

А як щодо навчання дошкільнят, маєте такий напрям?

– Так, і він має потенціал. Усі знають книжку про розвиток дітей "Після трьох уже пізно" одного із засновників Sony Масару Ібука. Він вважав, що майже 80 відсотків нейронних зв'язків у мозку людини формується до 3 років. Червоною ниткою в цій книжці проходить заклик до батьків не боятися в ранньому віці навчати дітей складних речей. Масару Ібука мав на увазі насамперед гру на музичних інструментах та іноземні мови. Ми цьому віримо, тому нашу програму створювали для легкого опанування 3-річними дітьми. А то й раніше. А на додачу в нас іще є і настільна гра.

Згадкою про Масару Ібука нагадали фразу "Нове – це добре забуте старе".

– Так і є. Нині в Канаді живе Олексій Барташніков. А за радянських часів він жив в Україні та був визнаний як прекрасний тренер. Точніше, не стільки тренер, скільки науковець, який працював у Львівському інституті фізкультури, у шаховому відділенні. І він займався власне винайденням нових способів навчання дітей. Його книжка "Ігри шахового королівства" підказала нам сам принцип, як навчати дітей так, щоб їм було цікаво. Звідти в нашу гру перекочували стражники, Тура Ненажера, королівська фортеця.

Як вважаєте, можливо, шахи – лише гра, й не треба витрачати стільки сил на її впровадження в освітній процес?

– Шахісти добре знають, що на результат партії впливає багато факторів. Мистецтво та сила в тому, щоб знайти саме визначальний або ключовий фактор.

Якщо брати Україну, визначальним фактором її розвитку, ключовим елементом є суспільство та його трансформація. І хоч би яким це здавалося довгим, але, доки ми не повернемося назад і не зрозуміємо, що починати треба з освіти, з виховання розумної, винахідливої, культурної молоді, на жаль, прогресу не буде.

А програма й шахи, власне, до цього й ведуть. Ми намагаємося якомога активніше популяризувати шахи у школах. Сподіваємося на небайдужих батьків, учителів, тренерів.

Чому все-таки вважаєте потрібним робити ставку саме на шахи? І якою бачите роль дитячого тренера?

– Тренери загалом, і дитячі зокрема, бувають різні. Використовували різні підходи. Колись переважала традиція своєрідного конвеєра, в якому спортсмена передавали від одного тренера до іншого зі зростанням його особистих досягнень. У декого він давав якісь результати, в декого не давав.

Були в Радянському Союзі й інші тренери. Це з десяток осіб, але серед них виділялося троє: Володимир Зак із Ленінграда, львів'янин Віктор Карт і Михайло Тросман із Житомира.

Що цікаво – всі вони мали коріння з Бердичева, кожен створив свої шахові школи, але тренували подібним методом – вели учнів від початківця до гросмейстера. Водночас підкреслювали, що головне в роботі з дитиною – виховувати особистість.

Якщо говорити про сучасну Україну, то ключовим завданням дитячого тренера я вважаю не тільки відбір талановитих шахістів (яких одиниці на тисячу), а й інтелектуальний розвиток якомога більшої кількості дітей. Ми всі знаємо, як в епоху кліпового мислення важко відірвати дітей від ґаджетів. Погодьтеся, просто безнадійно втовкмачувати: "Читай, розвивайся, думай". Значно простіше й перспективніше робити це через гру. Шахи – одна з найцікавіших та найдавніших ігор на планеті, їй півтори тисячі років. А кількість можливих варіантів шахових партій є астрономічно великою, значно перевищує число атомів у Всесвіті.

Я пам'ятаю матчі за першість світу 1970-х: це була подія, всі прикипали до телевізорів, у газетах публікували партії.

– Були різні чи то байки, чи то справжні історії. На зразок дефіциту квитків для глядачів на шахові матчі, через що кінній міліції доводилося розганяти занадто буйних уболівальників. Або зустріч новоспеченого чемпіона світу Михайла Таля в рідній Ризі, де його разом із "Волгою" фанати понесли на руках.

Тепер усе простіше. Шахи в Україні – це здебільшого робота тренерів у школах після уроків. І їхнє завдання важливе – створювати своєрідне інтелектуальне середовище, де дитина може спілкуватися з розумними однолітками.

Згадаю тут думку Емануїла Ласкера, другого чемпіона світу з шахів: "На шахівниці брехні й лицемірству немає місця. Краса шахової комбінації в тому, що вона завжди правдива. Нещадна правда, виражена в шахах, їсть очі лукавому". Шахові знання можна отримати з ютубу чи гуглу. А от виховати дитину, створити приємну позитивну атмосферу, в якій легко розвиватися, – це завдання справжнього дитячого тренера. І в Україні, й у світі.

×