УКРАЇНІ ТРЕБА СТВОРЮВАТИ КІБЕРВІЙСЬКА, СТВЕРДЖУЄ ПІДПРИЄМЕЦЬ ІЛЛЯ КЕНІГШТЕЙН
Від 2000-го по 2006 рік Ізраїль пережив найбільше терактів від свого заснування, а також другу ліванську війну. Однак показники біржі Тель-Авіва 2006 року були кращі, ніж 2000-го, економіка зростала. Як так вийшло?
– З 2000 року почався розвиток інтернету, і економіка країни скористалась цим якнайкраще. Вдалося це тому, бо від свого заснування Ізраїль орієнтується на інновації. Країна постійно перебуває під обстрілом, ворогів багато. Тому люди розуміють: втриматися вони зможуть, лише переважаючи супротивника технологічно. На додачу до всього, Михайло Горбачов дозволив виїжджати з СРСР, і на рубежі 1990-х Ізраїль поповнився мільйоном людей. Вони були добре освічені, у Радянському Союзі часто мали хороші посади. А тут адекватних робочих місць їм надати не могли, і третина пішли, образно кажучи, підмітати вулиці. Цей фактор підказав, як вирішити кризу.
Як?
– Уряд створив мережу науково-технічних інкубаторів. Група людей чи вже оформлена компанія подають на конкурс інноваційну ідею: в будь-якій сфері – від сільського господарства до інформаційних технологій. Головне, щоб це допомагало захистити й розвинути Ізраїль. Якщо проект проходить декілька етапів відбору, держава на півтора-два роки бере його під повну опіку: працівники отримують зарплати, продукт допомагають виводити на ринок. Уряд натомість отримує частку в компанії. Інтелектуальний потенціал країни прорвало, мов греблю.
В Ізраїлі присутні всі найпотужніші гравці інтернет-галузі – Intel, Apple, Facebook, Microsoft, Google, Amazon. Вони мають дослідницькі центри, яких у країні загалом понад 220. А Intel (провідний виробник мікропроцесорів у світі, один із найбільших працедавців Ізраїлю. – "Країна"), наприклад, має два заводи й недавно підписав з урядом контракт на 10 мільярдів доларів щодо будівництва третього. Intel споруджує підприємства так: бере маленьке незаможне поселення і перетворює його на оазу. Вони впорядковують усе місто.
Що Україна може перейняти з цього досвіду?
– Зараз Ізраїль і Україна мають багато спільного. Обидві країни – моноетнічні, в обох досить розвинене підприємництво. Обидві мають сильні діаспори по світі. Просто ізраїльська задіяна, а українська – поки що ні. Чекає, коли до неї прийдуть із правильними тезами й гарантіями, що гроші не вкрадуть. І останній спільний нюанс: обидві країни перебувають у стані війни із сусідами. Це дуже важлива подібність, тому що війна, як ніщо інше, об'єднує суспільство й активізує підприємницький дух.
Я недавно публічно назвав українців – євреями Європи. У вас сьогодні завдання – вижити. З таким сусідом під боком не розслабишся. Багато хто критикує антитерористичну операцію на Донбасі за жорстокість. Але як поводиться з терористами Ізраїль? Він не враховує їх серед жертв. Припустімо, шахід підірвав себе в автобусі й забрав життя 25 людей. У новинах скажуть: загинули 25 людей. Раніше ізраїльтяни підривали будинок терориста, даючи його сім'ї 40 хвилин на збори. Це жорстоко, але це – війна. Вона генерує трагедії. Щоб протистояти цьому, треба використовувати досвід країн, які займаються цим щоденно.
Торік в Ізраїлі найвдалішим стартапом визнано проект "Залізний купол" військової компанії Rafael. Це система протиповітряної оборони, що не дає ракетам досягнути цілі. Під час чергового конфлікту в Газі стало відомо про підготовку ракетної атаки на Тель-Авів. Цього не було вже років із десять. Влада сказала задіяти проект. Хлопці збентежились, мовляв, ще не тестували його. "От і протестуєте", – відповіли в мерії. Розгорнули купол – і практично жодна ракета не впала на місто.
Як це працює?
– Система виявляє не лише місцеперебування ракети – а й миттєво визначає, звідки її запустили. Далі в небо випускають дві ракети, що влітають одна в одну неподалік місця, де в той момент мала би бути ракета ворога. Ізраїльські ракети вибухають і знешкоджують заряд, що пролітає поблизу.
В ізраїльській армії є легендарний підрозділ 8200. Вихідці з нього створили десятки успішних компаній. Це – кібервійська, підрозділ воєнної розвідки. Майже тисяча його членів несуть службу перед комп'ютерами. Вони опікуються не лише системою оборони під час кібервійн, а й організовують атаки. Вірус Stuxnet вивів із ладу велику кількість вузлів атомної станції в Ірані й відкинув їхню програму розробки ядерної бомби на два роки назад. Ізраїльтяни не визнають, що це їхня робота – але, очевидно, це так.
Україні треба створювати свої кібервійська.
Ви описали, як інновації спонукає держава. Але, з другого боку, є суспільство, від якого й залежить успіх починань. Чим воно особливе в Ізраїлі?
– Помилково вважати, що в Ізраїлі живуть найрозумніші люди, що це якийсь особливий народ. Тамтешнє суспільство, до всього, дуже неоднорідне – туди приїхали люди з країн з абсолютно різними укладами життя. Але кілька моментів працюють на успіх.
Перший: інститут підприємництва, який заклали прабатьки сучасного Ізраїлю. Вони здійснили перший стартап, зібравши валізи й поїхавши з насиджених місць будувати нову країну.
Другий момент: сімейність. Для ізраїльтянина дуже важлива родина, історія, культура, традиції. Дім – це велика цінність, і всі у сім'ї одне одному допомагають.
Третій: постійне відчуття небезпеки. Через це ізраїльтяни не відкладають справи в довгу скриню. Якщо хлопець запрошує дівчину на побачення, ідеться про сьогоднішній вечір. Якщо підприємці схвалюють ідею – значить, почнуть її втілювати цього тижня.
Четверте: середній вік підприємця в Ізраїлі вищий, ніж загалом у світі. Після школи більшість на три роки йдуть в армію – хлопці й дівчата – а після цього їдуть у мандри. Працювати й жити у країнах третього світу – приміром, у Чилі чи в Індії.
Це не просто подорож?
– Вони там живуть і працюють. Діти мільйонерів стають офіціантами десь на Філіппінах чи в Латинській Америці. Заведено, що ізраїльтянин має попрацювати за межами країни принаймні півроку чи рік. Зокрема й тому, що там умови гірші, ніж удома. Уже з цим досвідом ідуть здобувати вищу освіту. Бізнесом починають займатися в 28–30 років. У цей час уже не намагаєшся зробити щось, що "може, піде, а може, й не піде". Створюєш бізнес на майбутнє. Те, чим займатимешся довго і з чого житимеш.
Чимало стартапів починають у армії. Людина, з якою кілька років провів в умовах небезпеки, – це більше, ніж кращий друг, більше, ніж дружина. Це інший вид стосунків: твоє життя залежало від цієї людини. Тому, коли чую від підприємців з Європи, з України, що в них є команда – ставлюся до цього критично. Бо знаю, що таке справжня команда.
Якщо уявити, що наша країна спробує піти подібним шляхом, це вдасться, з огляду на українську ментальність?
– Якщо спитали б рік тому, відповів би – ні. Але в Україні відбувся якісний прорив. Вона вже створила свій перший найуспішніший стартап – Майдан. Він дуже добре вистрілив. Не кажу про інвестиції, які він отримав від Євросоюзу, Сполучених Штатів та інших країн. Головне – Майдан об'єднав людей, і ті змінили владу. У ментальності українців з'явилася звичка думати не лише про себе, а й про суспільство загалом. А що відрізняє суспільство, яке перебуває в розвитку, від застійного? Висота паркану, що розділяє особисте і громадське. Зараз в України достатньо сили, ініціативи й талановитих людей, щоб робити унікальні продукти і швидко рухатися вперед. Інша річ, що держава досі намагається діяти старими методами. Але вона стала другорядною в Україні. Якщо влада не впорається – її поміняють знову. Це – не китайська стіна, як у росіян, що в принципі не розуміють, як із державою боротися.
Що має змінитися в державі, щоб за кілька місяців чи років не довелось змінювати її?
– Вона має почати використовувати інтелектуальний потенціал, який є в країні. Є чимало неформальних спільнот, куди входять успішні люди – вони багато досягли, заробили хороші гроші й готові ділитися досвідом, причому на волонтерських засадах. Вони намагаються достукатись до уряду. Той більш-менш цікавився громадським сектором до виборів, а зараз чиновники захоплені поділом портфелів. І все, що раніше було актуальне, тепер – під питанням.
Також державі потрібно почати вникати в деталі. Я розумію, рівень інтелекту більшості урядовців не надто високий. Якщо скласти весь IQ й поділити на кількість чиновників – отримаємо рівень Мерилін Монро. Але навіть за такого загального стану в кількох міністерствах, державних комітетах є першокласні спеціалісти, які працюють не лише заради грошей, а й думають про довгострокову перспективу. Таких людей зараз більше, ніж раніше. Проблема в тому, що їхні начальники – ті, хто приймає рішення – не люблять вивчати деталі. Пояснюють це браком часу. Але це – повна маячня, адже керівники для того і створені, щоб розбиратися в деталях й розуміти їх. Інакше система лише робить вигляд, що працює.
2 
1
Коментарі