Ми перестрибнули російсько-радянську добу й повернулися до свого
Цьогоріч українці вперше святкували низку свят за новим, новоюліанським, календарем. На диво для скептиків, нові дати людям зайшли. Хоч і спричинили деякі непорозуміння.
То коли ж святкуємо Великдень? У західному світі його святкували 31 березня. А в нас він буде аж 5 травня. Як це так, адже ми змінили календар?
Спробую пояснити. Наш новий/старий новоюліанський календар стосується свят, які мають конкретну дату. Він ґрунтується на періоді обертання Сонця довкола Місяця за 365,2422 дня. Тому коригування на два тижні зробило його астрономічно виправданим. Тобто новий календар став більшою мірою відповідати нашому старому календареві. Детальніше це розглянемо нижче.
Натомість пасхалія – дата Великодня й усіх свят, прив'язаних до нього, – розраховується інакше, за місячним календарем. І не має прямого стосунку до дат календаря сонячного. Розрахунок пасхалії тісно пов'язаний із західною чи східною традицією християнства – вони розраховуються інакше. Тож як східні християни ми розраховуємо дату Великодня за своєю традицією. Вона відрізняється від західної. Тому ця дата часом розходиться, як-от цьогоріч – у понад місяць. А скажімо, наступного року, ми святкуватимемо Великдень того самого дня, що й західний світ. Без переведення календаря чи пасхалії.
Чи варто нам переходити на західну пасхалію?
Як на мене, такої потреби немає. Річ у тому, що вся частина Європи, та й Азії чи Африки, яка дотримується східної християнської традиції, зберігає східний розрахунок Великодня. Тому, незалежно від того, чи країна дотримується старого, а чи нового календаря, Великдень усі святкують однаково.
Це може змінитися з часом, коли Рим і грецькі церкви дійдуть згоди щодо спільної дати Великодня. Але нині такого консенсусу немає – тому й дати різні.
Варто зазначити, що це стосується не лише Великодня, а й усіх свят, до нього прив'язаних. Зокрема, Трійці, Квітної неділі, Вознесіння тощо. Їх теж відзначають за східним календарем. А от, наприклад, Благовіщення – за сонячним календарем, тому цьогоріч ми вперше святкували його наприкінці березня, а не у квітні. Саме тоді, коли з'являються бруньки і співають перші пташки, – як і передбачалося справіку.
Водночас новий календар поглибив усвідомлене ставлення українців до свят. І зробив нас більшими європейцями в цьому питанні. Спробуймо зрозуміти чому.
У березні Київський міжнародний інститут соціології провів чергове опитування щодо найпопулярніших свят в Україні. Дослідження проводять щороку, тож цікаво спостерігати за тенденціями. А вони промовисті.
Цьогоріч лідерство остаточно захопило Різдво. Так, саме Різдво 25 грудня є найулюбленішим святом українців. Його таким назвали понад 70 відсотків наших співвітчизників. Українці готують кутю і 12 страв увечері 24-го числа, а в ніч на 25 грудня відзначають народження Христа з усім західним світом під спів колядок. Попри застереження окремих прихильників старого календаря, це лише зміцнило українські традиції.
Разом із Різдвом традиційно згадується Великдень. Його святкують 68 відсотків українців. Про дату ми писали вище, і нещодавно стали свідками, як мільйони людей, попри війну, йшли святити паски та крашанки й вітали одне одного: "Христос воскрес!"
Про що це свідчить?
В Україні відбувся цілком західний симбіоз між родинними та публічними святами. Ще 20–30 років тому обидва свята були суто родинні. Їх відзначали здебільшого по селах чи містечках. Можливо, трохи більше – на Заході України. Але в кожному разі найпопулярнішими чи найулюбленішими їх важко було назвати.
Ще зо 20 років тому їхня популярність суттєво поступалася публічному Новому року та часто навіть Дню праці чи Дню Перемоги. Вони були здебільшого міськими й надзвичайно популярними. Не дивно, що стара парадигма залишилася в сусідніх Росії та Білорусі. У нас натомість усе кардинально змінилося.
Різдво та Великдень зі своїми традиціями вийшли за межі родин і сіл та стали маркерами національної ідентичності. Часто вони навіть не сприймаються як суто релігійні. Їх святкують усі незалежно від переконань. І крашанки, і колядки – це те, що об'єднує всіх українців. Тому кутя переконливо здолала олів'є, а паска – георгіївську стрічку.
Найцікавіше, що відбулося трохи нижче у списку. На третє й четверте місця впевнено пробилися День Незалежності України – 64 відсотки та День захисників і захисниць України – 58 відсотків.
Пам'ятаю, в 1990-ті, коли День Незалежності був іще досить номінальним святом, люди довкола мене стверджували, що він ніколи не стане справжнім святом. Тоді Дня захисників не було зовсім. Був День Збройних сил України 6 грудня (він лишився й тепер, ставши теж популярним, а збіг з новою датою дня Святого Миколая популярності лише додав, породивши силу мемів), але про нього майже ніхто не знав. А відзначали здебільшого день 23 лютого – свято, яке повністю вмерло й поховане, як на сьогодні.
Натомість у двотисячні на День Незалежності почали пити ігристе – потроху, ніби несміливо. І ось тепер він став самостійним святом – зі своїми символами й потужною енергією національного відродження. Так само й День захисників і захисниць – попри побоювання через перенесення дати, – бо просто не міг не стати з огляду на війну.
Якщо порівняти цифри, то вони вражають. Сьогодні День Незалежності є одним із головних свят – тобто одним із п'яти – для 64 відсотків українців. Ще 10 років тому – для 12 відсотків. Різниця в понад п'ять разів! День захисника ми вперше святкували 2017-го, й тоді його назвали важливим 10 відсотків українців. Нині – 58!
Останнім святом із п'ятірки на сьогодні є Новий рік. Він іще ніколи не "падав так низько". 47 відсотків. 10 років тому – 87 відсотків. Тобто майже вдвічі.
Проте для Нового року перспективи є, на відміну від свят, про які йтиметься нижче. Цьогоріч ми вперше на нього засівали, зустрічаючи здивоване "Ааа, це ж Василя тепер!" Людям іще важко переорієнтуватися з олів'є та шуби на Маланку та Щедрий вечір. Із "Блакитного вогника" – на "Щедрика", посівання, щедрівки та багату кутю. На все потрібен час. Підозрюю, за кілька років і це свято набуде свого традиційного українського вигляду.
Що не можна сказати про інші. Більш як удвічі впала кількість прихильників 8 Березня – від 49 до 21 відсотка. І далі падає. І річ тут навіть не в тому, що якось змінилося ставлення до жінок, просто закохані обирають своїм святом день Святого Валентина, а сімейні – День матері. Є частка людей, які сприймають 8 березня як день захисту прав жінок, проте це не питання окремого свята, а тим більше – вихідного. Натомість як день жінок 8 березня повільно вмирає. Знов-таки разюча відмінність із нашими східними сусідами й уподібнення до сусідів західних.
День Перемоги теж перенесли – на 8 травня. А кількість людей, які сприймають його як свято, а не як День пам'яті і примирення, зменшилася вчетверо.
Ще більше впала прихильність до свята 1 Травня. Надто відтоді, як скасували довгі канікули – коли люди виїжджали на городи.
Що все це означає?
У свідомості українців відбулася революція. Адже святкування – це чи не найважливіший патерн соціальної угоди всередині країни. Це й ідеологія, і релігійні переконання, і національна складова – все, що вирізняє нас як українців. Обрядовість, традиції, ритуали – архетипові речі, які змінити важко. У нас на це знадобилося заледве 10 років.
Це свідчить ще й про те, що певною мірою відбулося повернення до традиційного календаря. Ми буцім перестрибнули російсько-радянську добу й повернулися до свого. І це доводить, що російські традиції були нанесені грубим тиньком на наші фрески – як ото у старих церквах: тиньк опадає, а з-під нього з'являються прадавні лики, які так намагалися замалювати.
У поєднанні із сильним національним інстинктом, поверненням до української мови (у деяких моментах воно так вражає, що порівнянне з івритом, але це тема окремого дослідження), до української кухні, до вкорінення в європейській цивілізації календар дає нам гармонійну прив'язку до свого. Тому це не може не тішити.
Звісно, в цьому короткому матеріалі можна згадати лише про найважливіші дати. Хоч і буйний розквіт інших свят теж очевидний – той-таки Миколай давно став символом для українців і найочікуванішим для дітей. А те, що закарбовується в дитинстві, – найтривкіше. Водохреще без купання, День матері, День Конституції і День соборності – низка дат, що огортають наше життя, немов ковдра. Що змінили його і зробили виразнішим.
2 
1
Коментарі