За допомогою протестів Кремль спробує скасувати президентські вибори 2024-го, – вважає російський політик Леонід Гозман.
Ви написали у Facebook, що Кремлю вигідні сьогоднішні протести опозиції. За їхньою допомогою можна скасувати президентські вибори 2024-го, пославшись на дестабілізацію.
– Кремлю все складніше приводити своїх ставлеників через вибори. Люди все частіше голосують за кого завгодно, але не за них. Це протестне голосування. Влада втрачає популярність, особливо серед освічених людей, і не справляється з проблемами судочинства.
Треба щось із цим робити. А що? Можна скасувати вибори, запровадити режим надзвичайного стану. Потрібен привід, аби населення прийняло і схвалило. Щотижневі протести в Москві можуть ним стати. Це не означає, що Кремль влаштував їх спеціально. Він навіть останнім часом шукав варіанти домовитися. Відступив у Єкатеринбурзі (через протести владі довелося скасувати будівництво храму в місцевому парку. – Країна), відступив з Іваном Голуновим (журналіста звільнили з-під арешту, закрили сфабриковану кримінальну справу за наркоторгівлю. – Країна), й опоненти далі пішли в наступ.
Якби влада хотіла залякати людей, щоб ті не виходили на мітинги, була б жорсткіша. Вона це вміє – це ж КГБ. І якщо Кремль цього досі не зробив, значить, йому так вигідно. За два масштабні розгони в Москві – декілька потерпілих.
Як же тоді Кремль зможе скасувати вибори?
– Заявлять про іноземне втручання. Що Росію хочуть поставити на коліна, захопити злі американці, бандерівці, грузини. Вороги же скрізь. Мовляв, країна в небезпеці, є величезна загроза, тому треба щось робити. Так вирішують проблему 2024-го: жодних виборів до стабілізації ситуації не буде. І все.
Оглядачі писали: те, що відбувається перед мітингами, нагадувало 1937-й. Спецслужби приходили до опозиціонерів уночі, заарештовували, влаштовували обшуки.
– 1937-го людей убивали сотнями тисяч. Коли вночі забирали, це було вже назавжди. Або вбивали одразу, або пізніше – у ГУЛАГу. Мало хто повертався. Тодішній рівень насильства не можна порівнювати. Тим паче в органах божевільний безлад, права рука не знає, що робить ліва.
Російський соціолог Лев Гудков каже, що 20–25 тисяч протестувальників для 15-мільйонної Москви – це мало.
– Не згоден. Зміни завжди робить активна меншість. Ленін мав декілька тисяч багнетів, три-чотири тисячі з яких – у Петрограді. І цього вистачило для перевороту. Навіть у вас, за такої фантастичної масовості Майдану, не було більшості населення Києва. Тим паче – 40-мільйонної країни.
Насправді не так важливо, скільки людей хочуть брати умовну Бастилію й готові битися за це. 20–25 тисяч – це дуже багато, якщо ніхто не захищатиме владу. За покликом серця цього ніхто не робитиме.
Переважна більшість населення ніколи в жодній країні не бере участі у жодних громадянських протистояннях. Але важливо, кого вона морально підтримує. Потенційні революціонери мають знати, що їх підтримує народ. За останній рік-півтора влада винищила навіть своїх прибічників. Якщо в Москві станеться колотнеча, наслідки будуть непередбачувані.
Росіяни намагаються протистояти, виходять на мітинги й протести, але мети не досягають.
– Незалежним кандидатам не вдалося зареєструватися в депутати Мосміськдуми (вибори відбудуться 8 вересня. – Країна), але вони добилися інших успіхів. Стали популярними політичними лідерами і створили команди. Отже, у цьому протистоянні перемогли опозиціонери й програла влада. А Мосміськдума… Та Бог із нею.
З приводу виборів 2024-го, крім оголошення надзвичайного стану, у Кремля є ще ідея замінити Путіна й приєднати Білорусь.
– Є кілька сценаріїв, що дають Путіну змогу залишитися при владі. Перший і найпростіший – зміна Конституції, перетворення Росії на парламентську республіку, де прем'єр-міністр важливіший за президента. Тоді для збереження контролю над Думою Путін стає прем'єром.
Другий шлях – це анексія Білорусі й створення нової держави. А це вже перезавантаження, що дасть можливість запустити все по-новому. Цей варіант складніший, Лукашенко налаштований на збереження незалежності.
Є ще третій – змінити Конституцію шляхом заснування нових органів і постанов. Приблизно таке спробував зробити Нурсултан Назарбаєв у Казахстані. Він перестав бути президентом, але залишився лідером країни і головою Ради безпеки. Можливо, у Кремлі підуть цим шляхом.
Але мені здається імовірнішим силовий варіант.
Володимир Зеленський часто натякає на певні переговори з Путіним про Донбас. Вірить в успішний результат. Це можливо?
– Росії Донбас не потрібен. Луганськ і Донецьк для нашої влади – це валіза без ручки. Жахливо незручно, туди йдуть величезні гроші. Путін хотів би вже піти, але не може.
Легітимність глави РФ базується не на виборах, а на відчутті перемоги, що Путін ніколи не відступає і такий крутий мужик. Якщо він піде з Донбасу – це поразка й капітуляція. Путін і так програв цю війну, адже його метою було захоплення не лише Донецька й Луганська, а щонайменше відторгнення восьми південно-східних областей, прокладання кордону Дніпром й розділення України навпіл. Із цього нічого не вийшло, Володимир Володимирович зазнав поразки, але піти йому звідти вкрай складно.
Умови Києва такі, щоб український кордон повністю повернувся під наш контроль, а російська армія пішла з Донбасу.
– Це капітуляція. Розумієте? Звісно, повернення контролю над кордоном, виведення всіх російських "трактористів" і "шахтарів" звідти – це і є вирішення проблеми Донбасу. Але як його втілити, щоб Путін при цьому не втратив обличчя? Ось це проблема. І не те що мене турбує, як він виглядатиме, мені плювати. Я засуджую його політику. Але, якщо не знайти вирішення проблеми зі збереженням обличчя Путіна, він не піде з Донбасу. Стоятиме там на смерть, а люди продовжуватимуть гинути.
Яким може бути компроміс?
– Путін міг би сказати: ми йдемо, бо виконали свою місію. Ми заходили на Донбас не тому, що хотіли захопити його. Ми прагнули захистити наших братів від бандерівців і фашистів. Місія виконана. Замість нас заходять миротворчі частини, що стежитимуть, аби нікого там не кривдили.
Необхідною умовою такого плану є закриті домовленості між президентами Росії й України. Вони вимагають мінімального рівня довіри одне до одного. Порошенкові Путін не вірив ні на йоту. Зеленському поки що теж не довіряє і не вважає за рівню собі. Намагається прилаштуватися зверху, поплескати його по плечу і сказати: "Ну, ти хлопець ще молодий".
Росія колись зможе відпустити Україну?
– За Путіна – ніколи. Він може відступити, якщо знайдуть якесь рішення щодо Донбасу. Але скільки він буде при владі, стільки й намагатиметься вам завадити. Окрім психологічної, це має ще й раціональну основу. З погляду Путіна, якщо Україні вдасться, вона стане членом ЄС і НАТО, це означає, що в Росії теж може вийти. Тому успіх України для них неприпустимий, він дестабілізуватиме авторитаризм.
7 
1
Коментарі