Росія стане реальною федерацією, або країни в нинішніх кордонах не буде. З такими повноваженнями центральної влади і з такою територією РФ – нежиттєздатна, – каже публіцист Марат Гельман
Новий політичний сезон у Росії почався з тиску на лібералів. У політолога Станіслава Бєлковського провели обшуки. Журналістка Юлія Латиніна після погроз і підпалу її автомобіля виїхала з країни. РФ залишив колишній заступник міністра фінансів Сергій Алексашенко. Повідомляли про кримінальну справу проти нього. Про що свідчить ця кампанія?
– Чим Сталін відрізняється від Путіна? Перший хотів усіх посадити і розстріляти, другий – дає виїхати. Каже: "Вам не подобається моя влада, але вона надовго. Може, вдасться ще передати спадкоємцям. Хочете демократії і європейських цінностей? Тут, у Росії, цього не буде. Тому – їдьте". Із власного досвіду можу сказати: як тільки я поїхав – тиск зник. Можу бувати в Москві, ніхто не переслідує. Доки вони знають, що я не збираюся повертатися сюди і брати участь у політичному житті, – їх це влаштовує. Нинішня російська влада не така кровожерлива, як за Сталіна. Але в Кремлі дуже хвилюються. Ситуація в країні крихка. Незважаючи на декларовану загальну любов до Путіна на хвилі "кримнаша", у Кремлі знають, що ризик завжди є. Бояться не тільки програти вибори, а й самих виборів. Остерігаються зробити якусь критичну помилку, що може стати запалом для антивладних процесів. Тому намагаються зачищати простір.
У Кремлі вважають, що Алексашенко чи Бєлковський мають вплив на десятки мільйонів виборців?
– Щоб відбулися зміни, не потрібно стільки людей. Коли я працював радником губернатора в Пермі й ми модернізували мільйонне місто, то для цього було достатньо 200 агентів. Завжди все робить певний пасіонарний прошарок. А суспільство або погоджується з цим, або протидіє. Але активної ролі не грає.
Президентська кампанія практично стартувала. Путін ще не сказав про своє балотування. Зате кандидатом у президенти висунулась Ксенія Собчак. Для чого їй це?
– Гібридна війна, гібридний кандидат. Ксенія – яскрава, жива, розумна, сучасна, але вчинила погано. Для країни погано. Собчак зможе виконати завдання Кремля – легітимізувати вибори без Олексія Навального (опозиціонер; 2013-го засуджений на п'ять років умовно за нібито розкрадання майна держпідприємства "Кировлес". Торік, після рішення Європейського суду з прав людини, справу направили на новий розгляд. Якщо підтвердять вирок, Навальний не зможе брати участь у виборах як кандидат протягом 20 років. – Країна). Справа не конкретно в ньому. А в тому, що Кремль вирішив його не пустити. Тобто це – не вибори. Тільки у Навального є достатній політичний ресурс, активісти, штаби. Серед опозиції шанси на перемогу є лише в нього.

Але його не допустять до виборів.
– Так. Тому проблема – не в участі Собчак, а в неучасті Навального. Собчак може дуже змінити медійну картинку, але електоральну – сумніваюся. Навальний зміг би. В умовах контролю влади над медіа для зміни ситуації потрібно володіти політичним ресурсом. Навальний показав, що він у нього є.
Багато російських опозиціонерів не симпатизують Навальному. Вважають його таким же імперцем, як Путін.
– Не кажу, що Навального всі повинні любити. Нехай він бере участь у виборах, нехай хтось від лівих бере участь, та хто завгодно. Країні необхідна зміна цієї корости, яка довго перебуває при владі. Потрібна людина, яка відкриє перед суспільством масштаб корупції, зможе подолати блокаду засобів масової інформації і виграти вибори. Це реальне завдання. Я знаю чимало людей, які будуть кращими президентами за Навального. Але жоден із них не зможе виграти у Путіна. Зараз важливо зміцнити демократичні інститути, змінити цю владу, а потім шукати цікавішого управлінця. Навальний виконав величезну роботу. Дистанція між його політичною вагою і всіма іншими кандидатами – величезна. Він справді рівний Путіну за масштабом. А що стосується небезпеки, закладеної в його характері, то у ХХІ столітті в однієї людини не повинно бути стільки влади, як є у президента Російської Федерації. У будь-якої.
Експерти сходяться на думці, що Путін уже виграв президентські вибори і Росію чекає подальше закручування гайок.
– Живучи не в Росії, мені все важче розуміти, чому люди так легко здаються цьому таргану Путіну. До мене в Чорногорію приїжджають друзі, деякі з них працюють на владу. У них такий настрій: є велика країна, такий-от народ, по-іншому бути не може. Ця пасивність є навіть у сильних. Ключове завдання – подолати страх, апатію, впевненість, що нічого змінити неможливо. Це зараз важливіше за обговорення, хто кращий – Сергій Удальцов (політик лівих поглядів, 4,5 року провів за ґратами за "організацію масових заворушень на Болотній площі 2012-го". 8 серпня вийшов із колонії. – Країна) чи Олексій Навальний. Наша проблема – не Путін, а путінізм.
Її можна вирішити в наступні 5–15 років?
– Скоріше за все, влада себе зруйнує зсередини. Радянський Союз теж упав не через дисидентів. А через процеси в ЦК КПРС. Останні 300 років у Росії виховували інфантилізм. Ситуація зміниться. У цьому допоможуть технічний прогрес, новий сервіс. Кажуть, 85 відсотків робочих місць скоро займуть роботи. Це не може не змінити світ і Росію – також.
Бачите якісь передвісники цього процесу зараз?
– Наприклад, дволикість влади. Вони посилають своїх дітей на навчання на "загниваючий Захід", зберігають там гроші, переживають, коли американці оголошують персональні санкції проти когось. У якийсь момент це не може не вибухнути. Путін робив вигляд, що він – побожний. Стояв зі свічкою в церкві. А коли це стало йому не потрібне – віддалив від себе патріарха. Для нього це – гра. Думає, що люди гратимуть в усе разом із ним. Мовляв, якщо завтра скаже, що ми – європейська країна, то думатимуть так само. Але з'являються ті, хто під впливом його пропаганди припиняє грати в побожність і стає справді побожний. І під час чергового повороту путінської політики люди скажуть – ні. В Україні як було? Цілий рік говорили, що країна вступає в Європу. І коли Янукович сказав, що в ЄС не йдемо, люди виявилися не готові розвернутися на 180 градусів. І президент, обраний більшістю українців, миттєво перестав бути легітимним. І ці заграються. Їм здається, що в них усе в руках. Але раптом виявиться, що нічого вони не контролюють. Навальний правильно намацав проблему з корупцією. Це їхнє слабке місце. Путін в якийсь момент може вирішити, що йому вигідно "боротися з корупцією". І навіть показово когось посадить. Але корупція – це ж не прищ на тілі російської влади, а тіло цієї влади. І він за щось смикне – і все посиплеться. Суд над Олексієм Улюкаєвим (колишнього міністра економічного розвитку спіймали на хабарі $2 млн у листопаді торік. – Країна) для політики може виявитися важливішим за усі вибори.
Регіони підтримали б антикорупційний протест?
– Такою великою країною керувати з Москви важко. Надцентралізація. З часів Петра І з регіонів у Москву везли ресурси, найкращих людей, гроші. У такій ситуації управляти можна було або батогом, або віддаючи регіон губернатору на відкуп. Кради, роби, що хочеш, – тільки будь лояльний до центру. Проект завтрашнього – або реальна федералізація, або країни в нинішніх кордонах не буде. З такими повноваженнями центральної влади і з такою територією Росія – нежиттєздатна. В Україні ці процеси відбулися 2004-го. Але Україна менша, тому перерозподіл влади був між президентом і парламентом. А в РФ має відбутися між президентом і регіонами.
В одному інтерв'ю ви сказали, що "імперія вимагає поганого хлопця. Хороший не може керувати країною з такими різними умовами".
– Це позиція європейських інтелектуалів, з якою я згоден. Нещодавно в Берліні російські опозиціонери висунули європейцям претензію. Мовляв, ті недостатньо тиснуть на Путіна. Але це – системна проблема. Якщо країна відтворює поганих хлопців – значить проблема не лише в Путіні. Адже після нього випадково може з'явитися хороший хлопець Єльцин, який знову вибере поганого хлопця Путіна. І так нескінченно. Чорногорія теж була корумпована, і ця проблема є досі. Але країна має дорожню карту вступу в Євросоюз, за якою – кожен рік треба приймати певний пакет законів. Якщо не робити цього – випадаєш із процесу. Офіс ЄС закриється, і ви заново повинні будете захищати свою дорожню карту. Це тисне на всі політичні сили, і вони ці закони ухвалюють. Такими ж чіткими механізмами борються з корупцією. Тому й Україні важливо потрапити в цю дорожню карту.
Як Європа зараз сприймає Україну?
– Ціна, яку ви платите за незалежність, така висока, що, не дивлячись на проблеми, кредит прихильності не вичерпаний. Дослідження залежності політики й економіки від конкретних лідерів з'ясувало: в Італії за весь післявоєнний час жодного разу не було хорошого президента – з точки зору ліберальної економіки. Завжди був поганий уряд. Але країна розвивалася – за рахунок правильно обраного вектора. Так і з Україною. Головне, що є глобально правильний вектор. Потрібно його дотримуватися. Є велике розчарування, як веде справи Порошенко. Але, напевно, і після нього будуть погані президенти. Європейці мають бажання допомогти українцям, але країна не навчилася використовувати це. Таке відчуття, що в Україні не усвідомили, яку величезну підтримку може дати ЄС, і не збудували причал для тамтешніх кораблів допомоги.
У чому проблема?
– Україна – на шляху до Європи, але водночас ще дуже сильно – у совку. Однак і НДР у Німеччині не розчинилась остаточно. Треба, щоб радянське покоління розсмокталося. Пішло із влади зовсім.
Яким буде світ через 5–10 років?
– Різко змінилася структура часу. У середньому люди працюють втричі менше, ніж у 1950–1960-ті. Тобто вільного часу стало в три рази більше. У кожного – щотижня два вихідні дні, відпустки. Починають працювати в 20–21, а не в 12 років, як колись. Вільний час став ресурсом. Бізнес, ринок з його обслуговування перевлаштовує світову економіку, формує нову. Базовим її елементом стає не корпорація, а територія. Міста конкурують за людей. Якщо раніше вигравало місто, де гроші заробляли, то тепер виграє те, де ці кошти витрачають.
Коментарі