"Ми всі – відображення того світу, в якому живемо"

Я – геній, а в кожного генія бувають свої дивацтва. Я, наприклад, люблю дивитися на дим крематорію.

Слід дивитися на пончик, а не на дірку.

Не питайте мене, хто вбив Лору Палмер. Ви самі знаєте, хто її вбив.

Я боюся незвичайного, ненормального болю, смерті, виступати у присутності багатьох людей.

Мене захоплює насіння. Якщо задуматися: в насінині міститься минуле, сьогодення і майбутнє. Неймовірна річ.

 

У мого діда був прибутковий будинок із квартирками без кухонь. Один його постоялець смажив яєчню на прасці. І відкручував щовечора антену з машини, щоб її не зламали. Я відчував страх, розлитий у повітрі. Він став прекрасним "пальним" для майбутнього "вогню".

Дивлюся на світ і всюди бачу абсурд. Люди невпинно роблять до такої міри дивні речі, що ми примудряємося їх не помічати. Тому я люблю кав'ярні – там усе на виду.

Я помітив, що, сідаючи з кимось за стіл, за чашкою кави ти вирішуєш набагато більше, ніж за келихом вина. Розчинна кава огидна. Але будь-яка кава краще, ніж її відсутність.

Знімаючи фільм, докладаєш багато зусиль, щоб усі елементи об'єдналися гармонійно, щоб фільм став єдиним цілим. І щойно представляєш фільм глядачам, тебе просять словами розділити його на частини, це сумно. Усю суть укладено у фільмі. Усередині вас є відповідь, що насправді означає фільм.

Плівка – це архаїзм. Цифрова камера – мобільна, займає мало місця і дає змогу бачити результат одразу. Цифровий світ – це чудово.

Ненавиджу дубляж. Це жахливо. Це руйнує не тільки гру акторів, а й звуковий баланс фільму. Люди не бачать його таким, яким він має бути. Це просто гріх, це святотатство.

Митець не повинен сам страждати, щоб показати страждання.

Інтернет зумів зібрати величезну кількість людей в одному місці. Але не зміг дати їм відчуття єдності.

Я не розуміюся на політиці. Не розумію самої ідеї двох сторін. Мені здається, що хоча б щось хороше, як і щось погане, має бути в кожній із них. І хоча завжди є середина, на неї начебто не звертають уваги. Спостерігати за цим втомлює – таке відчуття, що ми не рухаємося вперед.

Нам здається, що з віком починаємо розуміти закономірності, але насправді ми тільки втрачаємо уяву. Дитиною я сприймав світ як диво. Так, у мене були страхи, наприклад перед походом до школи. Але ж вони були в усіх, тож здавалися мені абсолютно нормальними.

Ми всі живемо у світі мрій, тож не бійтеся заглянути в найглибші їхні куточки.

Моє дитинство було ідилічне. Єдине, що мене бентежить, – купа психопатів стверджує те саме.

Кожна дитина бачить речі, які її травмують, і тут ніхто не винен. Таке життя. Дитячу свідомість так влаштовано. Напевно, вона складається на 75 відсотків із фантазій і тільки на 25 – із реальності.

Найчастіше я почуваюся дитиною у віці від 9 до 17 років, а іноді 6-річним! Відтоді темрява згустилася. Темрява – це розуміння світу, людської природи і моєї власної природи, зліплене в одну грудку бруду.

Ви бачили, як собаки граються у вітальні? Схоже, що вони справді отримують задоволення. Котять м'яч, гризуть речі, важко дихають і здаються щасливими. Люди задумані точно так само. Ми повинні бути цілком щасливі. Не знаю, чому в нас не виходить.

Люди нині постійно відчувають утому. Якщо ви працюєте тільки заради грошей і не відчуваєте радості, життя просто проходить повз. Тільки коли ви насолоджуєтеся тим, що робите, ваше життя стає наповнене сенсом.

Хочу, щоб мої фільми виходили на екрани, а не самому виходити на люди. Думаю, не варто надто цікавитися долею своїх картин. Це нагадує шкільне життя ваших дітей. Ви маєте дозволити їм вирішувати самим, не вибачатися за них, підтримувати за нагоди й казати, щоб не товаришували з он тією дівчинкою. Потім відправляти їх із дому і займатися своїми справами.

Люблю звуки електрогітари. Вона для мене як великий двигун – і це так красиво.

Не намагайтеся боротися з темрявою. Навіть не тривожтеся про неї. Просто ввімкніть світло – і темрява зникне. Увімкніть світло чистого розуму – й усе негативне зникне.

Зло існувало завжди, але воно було збалансоване з добром, коли життя текло повільніше. А тепер медіа вивалили на людей стільки, що ті вже не справляються.

У глибині кожної людини є щось приховане, і здається, що мало хто має уявлення про свої темні сторони. Люди обманюють себе, думають, що вони нормальні, а ось з іншими щось не так.

Негативні емоції й думки перекривають потік ідей. Занурення на більш глибокі рівні інтелекту дає необмежену свободу.

Єдиний письменник, з яким відчуваю спорідненість, це Кафка. Я в нього справді врубаюся. Якби він написав детективний сценарій, я залюбки зняв би за ним кіно.

Ми всі – відображення того світу, в якому живемо.

Коли медитуєте, то занурюєтеся в найглибший шар вашого життя. Ви дістаєте звідти все розумне, творче, і це дає вам можливість бути уважним і ловити ідеї. Що глибше в себе занурюєтеся, то краще.

Найбільші таємниці дізнаєшся випадково. Пам'ятаю, як кілька років тому говорив з одним звукорежисером і він сказав: "Девіде, через мою студію пройшли тисячі людей, і повір, нікому не подобається, як звучить його голос.

Цукор робить мене щасливим і надихає. Маю важку цукрову залежність. Називаю це "гранульоване щастя".

Стосунки – як фільми, люди приходять і йдуть. У всього є початок, середина і кінець.

Секс – щось на зразок джазу: ви можете слухати одну попсову пісеньку скільки завгодно разів, але з безліччю варіацій. Секс має бути такий самий. Одна мелодія, але безліч аранжувань.

Закохуватися необхідно. Вулиця, якою ти йдеш, занадто довга, й тобі доведеться розбиратися з безліччю речей, якщо ти не закоханий.

Ідеї ловляться на глибині. Творчість – це потік.

 

Ми медитуємо не для того, щоб ловити ідеї. Ми збільшуємо простір своєї свідомості й виходимо свіжими, сповненими енергії, готовими йти й тепер уже ловити ідеї.

З точки зору здорового глузду, що більше страждає художник, то менш плідною стає його робота. Навряд чи в такому стані він отримає задоволення від своєї праці й узагалі зуміє створити щось вартісне.

Іноді фізичний біль може припинити душевні муки.

Добре, коли художник знає, що таке конфлікт і стрес. Це багате джерело ідей. Але я переконаний, що творити у стані стресу неможливо. Стрес пригнічує творчість. Корисно розуміти конфлікт, але не треба ним жити.

Хороша музика – це та, від якої хтось плаче, а хтось сміється.

Можна годинами сидіти на стільці й закликати натхнення, але варто переключити увагу на інші справи, як ідеї починають спливати у свідомості самі собою. Іноді потрібно лише трохи змінити ситуацію – і все стане на свої місця.

Дедалі більше людей дивиться кіно з екрана комп'ютера – з жахливим звуком і паскудною картинкою – і думає, що вони бачили фільм, а насправді вони не бачили нічого.

Неможливо передбачити, як глядачі сприймуть ваш фільм. Якщо почати про це замислюватися, якщо дати волю сумнівам і уявляти, як кіно подіє на людей, треба негайно припиняти зйомки. Робіть те, що любите, а що буде потім – нікому не відомо.

Кіно – магічний засіб, який дає тобі змогу мріяти. Мріяти в темряві. Це фантастичне відчуття – загубитися всередині фільму.

Ніколи нікому не дозволяйте влазити у ваш задум.

Художник пише картину, й ніхто не висуває до нього претензій – є тільки він і картина. Мені здається, що так має бути і з режисерами.

Кінематограф – це мова. За її допомогою можна говорити про великі й абстрактні речі.

Фільм має жити своїм життям. Абсурдно, якщо режисер змушений використовувати слова, щоб пояснити, про що його картина.

Режисерська робота – це робота здорового глузду. Усі ми володіємо однаковими інструментами: в нас є камера, плівка, світ і актори. Однак складає мозаїку кожен по-своєму.

Неважливо, де починається ваш шлях, наприкінці на вас однаково чекає біда, якщо ви обираєте собі не того попутника.

Було б добре, якби кожна людина на Землі мала місце, де почувалася б добре просто тому, що вона – там.

Ми всі прагнемо балансу. А це непроста штука, знаєте, ідеальна рівновага. Я думаю, коли її досягаєш, відчуваєш щось на зразок ейфорії. Іноді речі навалюються одна на одну, й у цьому теж є якась рівновага, але швидкоплинна.

Будьте чесні перед собою. Нехай звучить ваш власний голос. Не дозволяйте нікому маніпулювати вами. Не відмовляйтеся від хорошої ідеї, але й не підтримуйте поганої. Медитуйте.

Завжди можна втекти з дійсності всередину своєї свідомості і прослизнути в зовсім інший світ.

Справжнє щастя приховано всередині.

Гроші – кумедна річ. Увесь їх сенс – у тому, щоб почуватися вільним. Але нині в мене є гроші, та я ніколи не почувався вільним.

Я навчився програвати. Програш – чудова річ, бо коли пил осідає, більше нема куди рухатись, окрім як угору, – це і є свобода. Втрачати більше нема чого, але можна надбати. Ти – на дні, й усі знають, що ти розтоптаний, а ти кажеш: "Ну гаразд" – і продовжуєш.

Життя має бути прекрасне, воно зобов'язане бути сліпучо яскраве.

Смерть лякає мене тим, що це занадто велика зміна. Але старіння мені цікаве.

Не потрібно вмирати для того, щоб показати сцену смерті. Нехай страждання залишається на екрані, а не в нашому житті.

Виходьте за звичні рамки, досліджуйте себе, свою творчу сутність і спостерігайте, що відбуватиметься.

Що посієш, те й пожнеш. І тепер, містере Путін, ви збираєте те, що посіяли: смерть і руйнування. І все це – на вас. Українці не нападали на вашу країну. Ви прийшли й напали на їхню. І всі ці смерть та руйнування повернуться до вас.

Ти помираєш двічі, якщо зраджуєш себе й не робиш того, що тобі призначено.

У мене було багато друзів, але я любив бути на самоті й дивитися, як метушаться мурахи в саду.

Думаю, все відбувається так, як має бути. Коли старієте, то мимоволі згадуєте, як усе було у ваш час, і порівнюєте з нинішнім. Ви навіть не намагаєтеся щось пояснювати молоді, бо їм начхати. Життя триває.

Матеріал створено на основі інтерв'ю Девіда Лінча різним виданням у різні роки

×