ДЛЯ ЄВРОПИ ПРОБЛЕМА МІГРАНТІВ ВАЖЛИВІША, НІЖ ВІЙНА НА ДОНБАСІ, – КАЖЕ ЕКОНОМІСТ БОРИС КУШНІРУК
В чому причини падінь і коливань на китайському фондовому ринку в останні тижні?
– Протягом останніх 15 років Китай переживав бурхливе зростання економіки – часом понад 10 відсотків ВВП. Це дуже високі цифри. Безперервно такі темпи утримувати неможливо. Китайська економіка стала другою у світі – після США. Але ця машинерія вже не може зростати високими темпами. Тепер це відбуватиметься на рівні 3–4 відсотки на рік. І це теж добре. Для французів чи італійців такі темпи були б за щастя. Нині бачимо перехід економіки Китаю до нормальних темпів зростання.
Однак є нюанс: тамтешні виробництво, фінанси і статистика – закриті. Тому є питання про реальність того і теперішнього зростання. Наприклад, є ігри Китаю і Гонконгу – нерезидентської території. Часто для податкових маніпуляцій китайці переганяють у Гонконг і назад фінансові потоки, в результаті відбувається номінальне зростання бази. 2009 року я написав статтю, де звернув увагу на незбіг класичних закономірностей. При зростанні економік паралельно збільшується обсяг перевезень і споживання електроенергії. Чи зростання доходів населення, яке завжди супроводжується збільшенням його рухливості. У китайській статистиці було зростання економіки й падіння обсягів перевезень і споживання енергії. Як так? Написав, що це потребує аналізу, бо скидається на те, що китайці махлюють зі статистикою. Через деякий час спробував зайти на ресурс, де брав інформацію, а він – заблокований. Треба віддати належне посольству і китайській державній машині взагалі – працюють. Тому часом потрібно менше апелювати до цифр.
Висновок: китайська економіка зростатиме, але значно повільніше.
Зменшення динаміки зростання – це надовго?
– Китай – експортноорієнтована країна. При цьому в нього є величезний внутрішній ринок, що має потенціал для зростання.
По-друге, класичне співвідношення міського і сільського населення в Європі – 75 відсотків проти 25. У Піднебесній ресурс сільської дешевої робочої сили ще не вичерпаний (рівень урбанізації Китаю становить близько 54%. – "Країна"). Є резерв для зростання міського населення, а отже, і збільшення кількості споживачів.
Китайська економіка охолоджується. Але це – величезна економіка.
Це не 2008 рік?
– Схожість є – відбулася корекція. Бо є реальна економіка, а є бульбашки. Вони полопались, як і тоді. Китай мусить перебудувати економічне зростання на інші темпи.
Як це вплине на основні експортні товари України – метали, зернові?
– Зараз ми перебуваємо в тренді низьких цін на базові ресурси. Доходи України від експорту металу й зерна скорочуватимуться. Вони вже зменшились. Це треба прийняти як факт. До того ж, це товари з малою доданою вартістю.
Китай був великим виробником і споживачем металів. Коли темпи зростання економіки почали зменшуватись, їм стало непотрібно стільки чавуну, сталі та металоконструкцій. Це призвело до перевиробництва продукції. Її почали викидати на світовий ринок. Ціни на метали обвалились. Зараз вони, як і ціни на нафту, перебувають у межах довгого тренду падіння.
Коли ця тенденція почалась і коли закінчиться?
– З осені 2007 року. А закінчиться, думаю, в 2020-х. Цей цикл накладається на політичну нестабільність у світі, біженців, фінансову турбулентність. Це все в підсумку приведе до формування нового глобального устрою. Якщо, звісно, світ не пірне в глобальний хаос. Теперішня українсько-російська війна, нестабільність в арабському світі знаходяться в цьому контексті – як локальні його виміри.
Також бачимо кризу гегемонії США. Американці можуть заглибитися "в себе", перейти до нової доктрини Монро (проголошена 1823 року, гасло "Америка для американців", основна мета – відрізати континентальні європейські монархії від впливу на обидві Америки, що дозволило США в 1840-х приєднати території тодішньої Мексики. – "Країна"). Зараз формується нова світова система правління. Йдеться про грошові й товарні потоки, міграцію, нові технології, боротьбу з тероризмом. Наприклад, сучасний терорист може вдало грати на фондовому ринку, бо знає про теракт в якомусь місці, а решта гравців – ні. На всі ці виклики треба відповідати. Україна має знайти своє місце в світі.
А ми його не знайшли?
– Ні. Думаю, наші еліти так і питання не ставлять. Вони не мислять стратегічно. Це стосується і економіки, і дипломатії, і освіти. Всіх сфер. Наприклад, на кого робимо ставку – на Європу чи Америку? Які відносини мають бути з Китаєм? На цю тему є одна історія. Колись Олександр Чалий зустрічався з Сергієм Івановим. Росіянин пожартував: вам добре, у вас немає спільного кордону з Китаєм. Чалий відповів: поки що. Це був жарт. Але що буде, якщо матимемо кордон з Китаєм? Або якщо він буде з країною, яку Пекін щільно контролюватиме? Як будуватимемо відносини з Індією, арабським світом, африканськими країнами? Всі фахівці говорять про низьку базу розвитку в Африці й великі можливості для зростання.
Може, ця одноденність мислення викликана специфікою нашого буття? Адже перебуваємо на окраїні глобальної економіки.
– Думаю, це – ментальна штука. Наш громадянин негативно ставиться до держави. Наш хутір був характерний самодостатністю. Та й зараз більшість не розраховують на державу, хоча в щоденному житті можуть бідкатись про її відсутність, невиконання нею обов'язків. Наша еліта не мала досвіду мислити стратегічно. Вони теж продукт самодостатнього хутора. А Москва, при її феноменальній дурості, має еліту зі стратегічним мисленням. І у всіх колишніх імперських центрів вона така.
Вкрасти 5 копійок сьогодні для нашої еліти важливіше, ніж заробити мільйон у перспективі. Бо ж хтозна, що буде в тій перспективі. Наприклад, реформа децентралізації дасть результат через 10–12 років. І це мегаважливо. Але ми повземо, а не йдемо. Радує тільки те, що, через зовнішні обставини, повземо у правильному напрямку.
Як впливатимуть на Україну три основні сили, що визначають наш рух – Сполучені Штати, Євросоюз і Російська Федерація?
– У кожної з них свій порядок денний. США – глобальна держава. А коли ти великий – загрози теж великі.
В ЄС, з одного боку, ідея Великої Європи, а з другого – роз'ятрюється національна ідентичність. Проблема мігрантів нині для них важливіша за війну на Донбасі.
Росія – це імперія, яка, з різних причин, недорозвалена. Але вона має пройти цей шлях, бо будувалась на застарілих принципах.
Але кому це потрібно – розвалювати імперію?
– Для західних еліт точно не треба, бо розпад Російської Федерації – це глобальні ризики. Ніхто не хоче розгрібати там багно. В європейській частині Росії живуть близько 120 мільйонів. Територія за Уралом, із 20 мільйонами людей, перейде під вплив Китаю. Європейська частина – ні. Росія завжди сиділа на природній ренті. Спроби модернізації були, але вони не переходили в процес розвитку, були тільки ривки. Врешті Росія знову сідала на сировинну ренту. Путін про кризу сказав: "Потрібно почекати пару років, коли ціна на нафту виросте". Так вони мислять. Якщо все там рухне, то що робити з озлобленими 120 мільйонами людей – не зрозуміло.
Зараз росіяни нагадують німців у міжвоєнний період – ображені за поразку?
– Ні. Німці змогли побудувати промисловість і модернізувати економіку. А тут – тільки помста мас у фашизоїдному стані. Це викликає жах страшніший, ніж дії Москви на Донбасі та анексія Криму. Європейські та американські еліти мають думати про це. Бо є процеси, які неможливо зупинити. США і Євросоюз не зацікавлені в розпаді Росії, але мають бути готові до цього. Ми теж повинні готуватись.
Не зацікавлені, але Сибір – дуже ласий шматок.
– Навіщо американцям Сибір? Захопити його може Піднебесна. Це дуже посилить Китай.
Багато експертів говорять про це. А може, ще довгі роки все триватиме так, як зараз?
– Російська Федерація тримається на сировинних ресурсах. Світ змінюється, технологічні уклади – теж. Ось Путін знищує третій технологічний уклад на Донбасі. Фактично, виконує за нас брудну роботу, бо нам треба було б щось вирішувати з технологіями, які застаріли ще в 1970-х. Інша річ, що Москва знищує і наших людей. Але повертаючись до Росії, весь її уклад побудований на енергоносіях. Як тільки їхня вартість падає, РФ вступає в смугу проблем. І чи переживе їх цього разу – питання.
У нас ризики теж високі.
– Це правда. Але крах України не врятує Росію. Можливо, морально їм стане легше, однак ресурсів не побільшає.
Якщо наші проблеми поділити на короткі й довгі, що чекає Україну?
– У короткій перспективі можемо не пережити реформи. Населення не готове довго чекати, а це процес щонайменше на два роки.
Друге: немає єдності політичної еліти. Багато хто готовий грати на хвилі дестабілізації.
Третє: проблеми з людьми, які проводять реформи або зволікають із ними. Наприклад, олігархи контролюють основні ресурси, але довели країну до такої дестабілізації, що зменшило ринкову вартість їхніх активів. Їх можна вважати притомними людьми? Важко.
У довгостроковій перспективі мусимо відповісти на запитання: що можемо запропонувати світу? Відповіді на нього поки що не видно.
– Потенційний довгостроковий ризик – дестабілізація Росії.
Історія зростання ВВП Китаю (на людину), %
2014: 7
2010: 9,9
2006: 12
2002: 8,4
1998: 6,8
1994: 11,8
1989: 2,5
Джерело: Вікіпедія
Технологічні уклади
Перший – із 1792 року: поява текстильної промисловості.
Другий – із 1825 року: поява паровозу, будівництво залізниці.
Третій – із 1875 року: винайдено бесемерівський спосіб плавлення чавуну і сталі.
Четвертий – із 1908 року: винайдення фордо-тейлорівського конвеєрного виробництва, початок "епохи нафти".
П'ятий – із 1971 року: винайдення процесора Інтел 4004, "епоха комп'ютерів і телекомунікацій".
Шостий – із 2011 року: прориви в нанотехнологіях – маніпуляція з матеріалами, ДНК, окремими атомами і молекулами.
Сьомий – орієнтовно 2060 рік: розробка штучного інтелекту.
Джерело: Вікіпедія
2 
1
Коментарі
1