Сьогодні закладаються основи того, що буде з країною за 10–15 років, говорить підприємець Валерій Пекар
Яке місце людського капіталу серед факторів розвитку країни?
– Природні ресурси, виробничі активи і людський капітал – три складові національного багатства. Але історія доводить, що остання – найважливіша. Небагаті на ресурси країни з великим людським капіталом не раз опинялися серед лідерів економічного розвитку – Японія, Швейцарія, Фінляндія, Естонія, Сингапур. І тим більше приходить успіх, коли людський капітал поєднується з природними багатствами, як у США, Канади, Австралії.
Натомість через слабкий людський капітал можна швидко втратити колишні досягнення. Два-три неосвічені покоління, і країна здатна відкотитися у Середньовіччя, навіть маючи ядерну зброю. Це сталося з нашим північно-східним сусідом.
Яким є людський капітал в Україні сьогодні? Як на нього вплинули події останніх трьох років?
– Він досить інерційний, з точки зору впливу як хороших, так і поганих факторів. Із 2012 року, коли ми проводили дослідження, змінився вектор розвитку і соціально-політичні реалії України, але не стан людського капіталу.
Об'єктивна картина сумна. Старіє і скорочується населення. Через це частка працездатного зменшується, а соціальне навантаження на неї зростає. Це відбувається не лише за рахунок поганого балансу смертності й народжуваності, а й трудової міграції. Причому виїжджають носії кращого людського капіталу, ніж ті, що прибувають. Особливо небезпечний відтік підприємців, що створюють інновації й робочі місця. Не вистачає кваліфікованих кадрів. Через це маємо подвійне безробіття: багато людей не можуть знайти роботу, а працедавці не здатні заповнити вакансії. Україна продовжує втрачати конкурентоспроможність. Їй загрожує відкочування на стадію ранньої індустріальної і навіть доіндустріальної економіки.
Нечисленність населення, його низький інтелектуальний, освітній, культурний рівень, стан здоров'я, мала частка людей працездатного віку, а також вузький світогляд, невідповідна сучасній економіці система цінностей – такий стан людського капіталу в Україні. Через це неефективно розпоряджаємось своїми природними і виробничими можливостями. А будь-який ресурс рано чи пізно потрапляє до рук того, хто ефективніше ним може скористатися. Ресурсне багатство в поєднанні з неможливістю ним користуватися й загальною інституційною слабкістю – найкраща приманка для хижака.
Сьогоднішні реформи почнуть змінювати ситуацію лише за кілька років.
Як ми виглядаємо, порівняно з іншими країнами?
– За людським капіталом посідаємо непогані місця: 31-ша позиція в рейтингу Світового економічного форуму, 42-га – у глобальному рейтингу талантів, 45-та – у рейтингу креативності Річарда Флоріди.
Отже, ми не дурні, але чому ж такі бідні? Бо високі позиції людського капіталу компенсує вкрай низька спроможність використати його. Наприклад, у рейтингу економічної свободи Україна посідає жахливе 162-ге місце – в одній компанії з Туркменістаном, Венесуелою та Зімбабве.
Чому неефективно використовуємо людський матеріал?
– Стратегічне управління ним складається з кількох базових компонентів. По-перше, "виробництво людини" – підтримка народження та зміцнення здоров'я, працездатності. По-друге, розвиток продуктивності: виховання, навчання, формування ініціативності, підприємницької, творчої активності. Нарешті, "капіталізація людини" – включення її до системи економічної діяльності й створення умов для самореалізації.
Є різні стратегії управління людським капіталом. "Аграрна" постала в епоху розквіту національних держав і тоталітарних режимів. Її приклад – СРСР, Китай, Японія. Передбачає "вирощування" людського капіталу переважно всередині держави. Для цієї стратегії характерний ризик його "втечі" в країни з вищими можливостями капіталізації.
За "ринкової стратегії" країна, у першу чергу – бізнес, звертається до ринків людського капіталу і там залучає ресурс у потрібній кількості і якості. Після реалізації проекту може повернути його назад. Це – "глобальний аукціон праці". Ризик – гостра конкуренція за людський капітал. Приклад – більшість країн Євросоюзу.
"Стратегія культурної політики" ґрунтується на активному залученні людського капіталу в країну, привласненні й капіталізації, незалежно від його територіальної приналежності. Це досягається через формування і трансляцію позитивного іміджу країни. Цю стратегію успішно реалізовують у США, Канаді, Австралії, Ізраїлі.
В Україні є лише інерція – найменш витратний шлях отримання вигоди "тут і зараз". Окремі ініціативи не створюють системи.
Яка роль цінностей українців?
– На сьогодні понад половина українців очікують турботи від начальників і держави. Важко змінювати країну, де більшість населення живе цінностями порядку і стабільності, адже реформи – це творче їх руйнування.
Лише 15–20 відсотків поділяють цінності розвитку, навчання, кар'єри, відповідальності за власне життя. Саме вони – основа інноваційної економіки та громадянського суспільства і наш найбільший актив. Ризикуємо його втратити. Причому загрозу становить не лише еміграція – забагато людей, щоб усі виїхали, а й зневіра, розчарування у перспективах. Це може призвести до "внутрішньої еміграції" – відмови від ініціативної життєвої позиції. Активна меншість визначає напрямок руху, пасивна більшість – його темп. Така формула нашого життя.
Які тенденції визначатимуть розвиток людського капіталу у найближчі роки?
– Справжні "точки болю" – відтік кваліфікованих професіоналів за кордон, згортання традиції читати книжки, нездоровий спосіб життя й нестача взаємної довіри у суспільстві. Також негативні тренди: концентрація власності в руках найбагатших сімей чи компаній, погіршення умов розвитку малого бізнесу, відсутність профорієнтації молоді, забруднення середовища, стрес. Найвагоміші позитивні тенденції – здобуття освіти протягом усього життя і розвиток громадянського суспільства.
Тренди поділяються на неминучі, з якими ми нічого не можемо вдіяти, і такі, на які маємо вплив.
Які тренди є неминучими? Якою є невідворотна частина майбутнього України?
– Переважно це вже проявлені сьогодні тенденції. Продовжить збільшуватися частка старіючого населення. Доведеться меншою кількістю людей заробляти такий самий обсяг благ. Разом з іншими політичними та економічними чинниками це призведе до згортання державної пенсійної системи.
Продовжимо втрачати кваліфіковані кадри, бо є країни з кращими можливостями для самореалізації. Триватиме урбанізація, при цьому посилиться міграція між містами України. Одні перетворюватимуться на глушину, інші приваблюватимуть роботою і вищою якістю життя. Наприклад, позитивні процеси відбуваються в Івано-Франківську, негативні – у Харкові.
Наростатиме стрес. Доступність інтернету, швидкий і легкий вихід у глобальний віртуальний простір дозволяє пересічному українцю порівнювати свій стиль і якість життя з розвиненішими країнами, збільшуючи розчарованість у своїй реальності. Найздібніші прагнутимуть вирватися в перспективніші країни, а їх заміщатимуть менш освічені іммігранти. Це не вирішуватиме проблем роботодавців, однак збільшуватиме етнічну розмаїтість суспільства і продукуватиме додаткову напругу.
Усе вищенаведене – інерційний сценарій, тобто "що станеться, коли нічого не робити". Але можливе майбутнє варіативне і не вичерпується неминучим.
До якого варіанту ми ближчі?
– 2012 року ми накреслили чотири основних сценарії розвитку людського капіталу. Тоді ще не було зрозуміло, яким із них країна рухатиметься. Нині йдемо сценарієм з метафоричною назвою "Мафія" – домінування великого бізнесу і придушення малого та середнього в умовах зростання громадянських свобод. Для нього характерна експортна спрямованість економіки, ієрархічність суспільства, розділеного на прошарки, відповідно до рівня наближеності до провладної еліти, "довгий повідець" у розумінні громадянських свобод: все можу, але ні у що не вірю, тому нічого в системі не мінятиму.
Великий бізнес входить у змову один з одним і зрощується з державою. Малий – "заходить під дах" великого. Незгодні масово виїжджають. Зростає загальний рівень охорони здоров'я через поширення пропозицій для заможних. Згортається наука, а освіта стає "кастовою" – різні системи для еліти, середнього та низького трудового класу. Освітні програми спроектовані так, щоб мінімізувати розвиток критичного мислення у тих, кому "не положено", та запобігти формуванню цілісної картини світу в більшості населення.
Яким буде людський капітал в Україні за 10–15 років?
– Весь світ сьогодні перебуває у стані невизначеності подальших шляхів розвитку. Частина дослідників вважають економічну та геополітичну кризу ознакою початку переходу до нової фази технологічного й соціально-економічного устрою. Водночас говорять про високу ймовірність появи найближчим часом масштабних технологічних проривів, неминучість екологічної катастрофи і глобальної війни.
Технологічна революція принесе безробіття сотням мільйонів людей по всьому світу. Зникнуть десятки й десятки професій. Цілі країни проваляться у "сіру зону", коли новій економіці нічого не здатні запропонувати, а можливості старої нікому не потрібні. Наприклад, світ не потребуватиме вже стільки металу. Що робити із сотнями тисяч шахтарів і металургів?
В Україні до цієї невизначеності додаються війна, глибока політична та економічна кризи.
Далекоглядні громадяни, підприємці, політики та публічні інтелектуали замислюються про довгострокові наслідки сьогоднішніх рішень. Ставлять запитання: які ролі у світовому розподілі праці хоче і здатна грати Україна? Якість людського капіталу визначає напрям і темпи розвитку будь-якого бізнесу і країни загалом. Це один із ключових факторів економічного успіху. Тому системне піклування про людський капітал – безпосередня відповідальність передових підприємців і політиків.
Сьогодні закладаються основи того, що буде з країною за 10–15 років. Знайдемо собі місце у світовій економіці чи станемо сировинним придатком? Чи буфером між Росією, що стрімко деградує, і цивілізованим світом? Де проходитиме кордон між багатою і щасливою Ойкуменою та бідною й злиденною світовою Окраїною – по західному кордону України чи по східному?
Як нам стати частиною заможного і щасливого цивілізованого світу?
– Неможливо змінити країну, не змінивши людей. Вони і є – країна.
Основна стратегічна ідея – виховання "здорового мислення". Це включає: виховання у дітей навичок споживання культури, логічного, критичного і стратегічного мислення. А також "ринкового" – розуміння, як влаштований світ, прийняття його. Партнерського ставлення до підприємництва, звички до здорового способу життя. Важлива чітка національна, культурна, а пізніше й професійна ідентифікація.
Хто має це втілювати?
– Дуже велика роль бізнесу, адже він управляє людським капіталом. Великий має усвідомити надзвичайну відповідальність за розвиток країни через свою унікальну ресурсну спроможність. Інакше через кілька років почнуться суттєві проблеми з людськими ресурсами. Водночас малий та середній бізнес становлять основу багатьох нових галузей. Відповідають за об'єднання зусиль на їхньому рівні, вироблення спільних позицій і проектів.
Є три вектори дії для відповідального українського бізнесу. По-перше, узгодження між собою довгострокових інтересів і "правил гри". Це дозволить знизити конкурентну напруженість у країні й перенести амбіції на зовнішньоекономічні цілі.
По-друге, побудова системного партнерства із суб'єктами зі сфер освіти, науки, охорони здоров'я, культури, громадянського суспільства. Останні, в свою чергу, повинні відійти від парадигми "дайте нам грошей" і будувати взаємовигідні відносини, спитати себе: що я можу дати бізнесу?
По-третє, необхідний спільний сталий вплив на рішення державної влади і місцевого самоврядування. Адже у нашої влади значно менший горизонт планування, ніж у бізнесу. Він прораховує дії щонайменше на термін окупності своїх інвестицій, а влада – щонайбільше до кінця каденції. Тому вона нездатна самостійно виробляти стратегії.
Ось неповний перелік доступних інструментів розвитку людського капіталу: підліткові організації, волонтерські рухи та громадські спільноти, кооперативи і профспілки, ОСББ, практики самозайнятості, бізнес-інкубатори й франчайзингові мережі, локальні економічні кластери, освітні заклади, проекти громадянської освіти, майданчики для комунікації – асоціації й клуби, креативні простори тощо. Хоч би чим із цього списку ви займалися – ви рухаєте країну вперед, збільшуючи її шанси на достойне життя.
Поширена думка, що Україна за 25 років не стала справжньою країною.
– "Справжність" визначається двома факторами. По-перше, країна живе у вічності: не швидкоплинним поточним моментом і не лише спадщиною минулого, а й візією майбутнього. Змінити минуле неможливо, тож даремно за нього воювати. Натомість за майбутнє треба боротись і захищати власне його бачення. По-друге, країна з народом, на відміну від території з населенням, є суб'єктом, а не об'єктом: ми робимо, а не з нами роблять.
Оцих двох речей – спрямованості в майбутнє і суб'єктності – нам часто не вистачає. Щойно їх набудемо, кожен на своєму місці, – матимемо силу, енергію та інструменти розвернути тренди в інший бік, змінити своє майбутнє. Кожен із нас тут – крапля в океані. Разом наша сила неймовірна.
2 
1
Коментарі