вівторок, 18 жовтня 2016 11:24

"Якщо президент і його оточення не розуміють Гамлета, як можна сподіватися, що вони зрозуміють нас із вами?", - Боб Ділан, 75 років, співак, композитор, гітарист і поет, лауреат Нобелівської премії з літератури

Я виріс у глушині. Бачив ліс і небо, річки і струмки. Культура у нас була – цирки та карнавали, сільські шоу і коміки, біґ-бенди. Радіо, де грала чудова музика. Усе це залишилось зі мною.

Обміняв картину "Елвіс Преслі" Енді Ворхола на диван. Завжди хотів сказати Енді, що утнув дурницю. І якби він дав мені іншу картину, нізащо не зробив би такого знову.

Якщо все життя не народжуєшся, значить, усе життя вмираєш.

Люди говорять, діють, живуть так, ніби не збираються помирати. І що ж вони залишають по собі? Нічого, крім маски.

Бог не дивиться на людей і не каже: "Ось – банкір, це стоматолог, а це – бурильник нафтових свердловин". Бога не обходить, як ми називаємо себе.

Не знаю, як продав понад сто мільйонів записів. Це – диво.

Слова такі ж важливі, як і мелодії. Якщо ви не прожили пісню, нема сенсу її виконувати.

Ніколи не грав у футбол. Не люблю робити собі боляче.

Чудово знаходжу спільну мову з усіма жінками, які були в моєму житті. Не важливо, бачу їх час від часу чи ні. Ми досі – найкращі друзі.

Можу написати пісню в кімнаті, заповненій людьми. ­Натхнення приходить, де завгодно.

Автор: ARTIFEX.RU
  Боб ДІЛАН. Народився 24 травня 1941 року в місті Дулут, штат Міннесота, США. Справжнє ім’я – Роберт Аллен Циммерман. Його баба й дід по батьківській лінії емігрували у Штати з Одеси. Сам навчився грати на гітарі. З 10 років пише вірші. 1959-го став студентом університету в Міннеаполісі. Виступав у кафе з народними піснями у стилі фолк і кантрі. Кинув навчання й переїхав у Нью-Йорк. Грав фолк і блюз у клубах богемного району Ґринвіч-Віллідж. У квітні 1961-го відкривав концерт блюзового гітариста Джона Лі Хукера, акомпанував на губній гармоніці фолк-співачці Керолін Хестер. Його помітили. Підписав контракт зі студією Columbia Records. Змінив прізвище на Ділан. 1962-го випустив дебютний альбом: балади, блюзи й дві свої композиції. За рік – власну платівку Freewheelin. Пісня з неї – Blowin’ in the Wind – стала міжнародним хітом і перетворилася на гімн американського руху за громадянські права і проти війни у В’єтнамі. Влітку 1966-го на мотоциклі потрапив у аварію і майже півтора року не з’являвся на публіці. Диск John Wesley Harding 1967-го очолив британський хіт-парад і посів друге місце у США. На початку 1970-х видав роман ”Тарантул” і знявся у фільмі режисера Сема Пекінпа ”Пет Ґаррет і Малюк Біллі”. Для нього написав саундтрек і пісню Knockin’ on Heaven’s Door. 1974 року альбом Planet Waves посів верхню сходинку в чартах. Цей успіх повторили альбоми Blood on the Tracks та Desire. Альбом Slow Train Coming 1979-го став платиновим і приніс Ділану першу премію ”Ґреммі” за найкращий вокал у пісні You Gotta Serve Somebody. Випустив понад 50 альбомів. Володар 11 премій ”Ґреммі”, ”Золотого глобуса” й ”Оскара”. Автор кількох поетичних збірок. 2008-го отримав Пулітцерівську премію ”за визначний вплив на поп-музику й американську культуру ліричними композиціями виняткової поетичної сили”. 13 жовтня 2016-го Ділану присудили Нобелівську премію з літератури ”за створення нових поетичних виразів у рамках американської пісенної традиції”. У 1965–1977 роках його дружиною була модель і акторка Сара Лоундіс. Мають четверо дітей. Старший син Джессі – кінорежисер, молодший Якоб – рок-музикант. З 1986-го по 1992-й був одружений із бек-вокалісткою Каролін Денніс. Від цього шлюбу має дочку Дезіре. Гітару Боба Ділана – Fender Stratocaster – 2013 року на аукціоні Christie’s продали за 965 тисяч доларів
Боб ДІЛАН. Народився 24 травня 1941 року в місті Дулут, штат Міннесота, США. Справжнє ім’я – Роберт Аллен Циммерман. Його баба й дід по батьківській лінії емігрували у Штати з Одеси. Сам навчився грати на гітарі. З 10 років пише вірші. 1959-го став студентом університету в Міннеаполісі. Виступав у кафе з народними піснями у стилі фолк і кантрі. Кинув навчання й переїхав у Нью-Йорк. Грав фолк і блюз у клубах богемного району Ґринвіч-Віллідж. У квітні 1961-го відкривав концерт блюзового гітариста Джона Лі Хукера, акомпанував на губній гармоніці фолк-співачці Керолін Хестер. Його помітили. Підписав контракт зі студією Columbia Records. Змінив прізвище на Ділан. 1962-го випустив дебютний альбом: балади, блюзи й дві свої композиції. За рік – власну платівку Freewheelin. Пісня з неї – Blowin’ in the Wind – стала міжнародним хітом і перетворилася на гімн американського руху за громадянські права і проти війни у В’єтнамі. Влітку 1966-го на мотоциклі потрапив у аварію і майже півтора року не з’являвся на публіці. Диск John Wesley Harding 1967-го очолив британський хіт-парад і посів друге місце у США. На початку 1970-х видав роман ”Тарантул” і знявся у фільмі режисера Сема Пекінпа ”Пет Ґаррет і Малюк Біллі”. Для нього написав саундтрек і пісню Knockin’ on Heaven’s Door. 1974 року альбом Planet Waves посів верхню сходинку в чартах. Цей успіх повторили альбоми Blood on the Tracks та Desire. Альбом Slow Train Coming 1979-го став платиновим і приніс Ділану першу премію ”Ґреммі” за найкращий вокал у пісні You Gotta Serve Somebody. Випустив понад 50 альбомів. Володар 11 премій ”Ґреммі”, ”Золотого глобуса” й ”Оскара”. Автор кількох поетичних збірок. 2008-го отримав Пулітцерівську премію ”за визначний вплив на поп-музику й американську культуру ліричними композиціями виняткової поетичної сили”. 13 жовтня 2016-го Ділану присудили Нобелівську премію з літератури ”за створення нових поетичних виразів у рамках американської пісенної традиції”. У 1965–1977 роках його дружиною була модель і акторка Сара Лоундіс. Мають четверо дітей. Старший син Джессі – кінорежисер, молодший Якоб – рок-музикант. З 1986-го по 1992-й був одружений із бек-вокалісткою Каролін Денніс. Від цього шлюбу має дочку Дезіре. Гітару Боба Ділана – Fender Stratocaster – 2013 року на аукціоні Christie’s продали за 965 тисяч доларів

Мої найкращі пісні були написані дуже швидко.

Якщо говориш правду, це чудово і правильно, а якщо брешеш – ну, все одно це чудово і правильно. Ось чого мене навчили народні пісні.

Головний двигун соціальної або політичної активності – почуття провини.

Важко визначити, що робить персонажа гідним народної пісні. Ймовірно, він має бути справедливий, чесний і відкритий. Аль Капоне був успішним гангстером, але про нього пісень не складали. Він нецікавий і негероїчний. Фригідний. Як риба-причепа – схоже, ні хвилини в житті не провів один на природі.

Коли хтось готовий за тебе померти – це любов.

Критики сказали, що я зробив кар'єру, бо виправдав очікування. Справді? Це все, що я зробив? Начебто схоплююся серед ночі, думаючи, як це зробити. "Що ти робиш у житті, чоловіче?" – "О, я виправдовую очікування". – "Добре, ця вакансія у нас уже зайнята". Виправдав очікування. Навіть не знаю, що це значить.

Дуже напружує, коли тебе нахвалюють, а ти сам собою незадоволений.

Я все робив швидко: думав, їв і ходив. Навіть співав швидко. Треба було уповільнити мозок, якщо збираюся стати композитором, якому є що сказати.

Успіх – це можливість прокидатися вранці і засинати ввечері, встигаючи робити між цими двома подіями те, що тобі справді подобається.

Творчість зав'язана на досвіді, спостережливості й уяві. Якщо якогось із цих елементів не вистачає, нічого не вийде.

"Афінський полководець" Фукідіда – твір, від якого мороз по шкірі. Написаний за 400 років до Христа, і там ідеться, що людська природа – завжди ворог усього вищого. Виглядає, ніби за весь цей час нічого не змінилося.

Молоді люди йдуть вулицями з мобільними телефонами і айподами, з голови до ніг загорнуті у файли та відеоігри. Усе це краде їхню особистість, не дозволяє налаштуватися на хвилі реального життя. Сподіваюся, вони зрозуміють це до того, як розтратять сили на електронні дурниці.

Ненавиджу балаканину про рівність. Єдине, в чому люди рівні – у тому, що всі колись помруть.

Сподобався "Державець" Макіавеллі. Але коли він ділиться мудрістю, що краще хай тебе бояться, а не люблять, мимоволі задумаєшся: як у нього з масштабами мислення? Розумію, про що він. Тільки в житті той, кого люблять, іноді вселяє стільки страху, що Макіавеллі й не снилося.

Люди рідко роблять те, у що вірять. Набагато частіше роблять те, що зручно в певній ситуації, а потім шкодують про це.

Приємно почуватися легендою. Люди платитимуть лише за те, щоб побачити її. Але більшості одного разу вистачить.

У природи є ліки від усього, і по них я йшов до неї.

Моє покликання? Воно не надто відрізняється від покликання інших. В одних – бути хорошим землеробом, в інших – хорошим моряком. Хоч би що ти робив, маєш бути найкращий у своїй справі. Це не зарозумілість, а впевненість у своїх силах. Маєш знати, що ти – найкращий, навіть якщо всі навколо говорять, що це не так.

Гординя – не обов'язково хвороба. Скоріше – слабкість. Пихатого легше підставити і, відповідно, повалити.

Щодня відбувається те, що не вписано у сценарій. Якщо хтось краде шкіру і шиє з неї черевики для бідних, це – морально, але за законом – неправильно, а тому неправедно. Такі речі мене турбували – закон і мораль. Є вчинки хороші й погані. Хороша людина може зробити щось погане, а погана – хороше. Лінію між ними мені так і не вдалося провести.

Моя перша дружина ніколи не вважала, що за її щастя відповідає хтось. У ній завжди було власне вбудоване щастя. Мені це подобалося.

Іноді небеса шукаєш зовсім не там. Вони можуть бути в тебе під ногами. Або у твоєму ж ліжку.

Я не драматург, тому всі персонажі моїх пісень – це я.

Коли вперше почув Елвіса Преслі, то зрозумів: ніколи ні на кого не працюватиму і ніхто ніколи не буде моїм начальником. Ніби вирвався із в'язниці.

Щастя не валяється на дорозі. Щастя – і є дорога.

Христа розіп'яли, бо він став дуже помітний. Тому я завжди намагаюся зникати.

Ненавиджу бути боягузом і слабаком.

Я не переступлю через людину, яка лежить на вулиці. Дам помираючому сигарету. Але я не святий. Не прагну врятувати когось від його долі, про яку нічого не знаю.

Деякі люди насолоджуються дощем, інші – просто мокнуть.

Якщо президент і його оточення не розуміють Гамлета, як можна сподіватися, що вони зрозуміють нас із вами?

Політика створює більше проблем, ніж вирішує. Справжня сила – у руках маленьких груп людей.

Можна імітувати оргазм, але не можна підробити сміх.

Пристрасть – гра для молодих чоловіків. Старші мають бути мудрими.

Щоденник укладений за матеріалами інтерв'ю, промов та автобіографії Боба Ділана

Зараз ви читаєте новину «"Якщо президент і його оточення не розуміють Гамлета, як можна сподіватися, що вони зрозуміють нас із вами?", - Боб Ділан, 75 років, співак, композитор, гітарист і поет, лауреат Нобелівської премії з літератури». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути