Чому спротив селян зійшов здебільшого до стихійних бунтів – розповідає історик і архівіст Геннадій Іванущенко
Якої мети Москва хотіла досягти, прирікаючи українське село на голодну смерть?
– По-перше, вдарити по ньому – носієві традиційних цінностей, мови, шанобливого ставлення до праці, пам'яті, світогляду. У Москві розуміли: село – фундамент українського руху. Найнадійніший спосіб убезпечити СРСР від нього – вибити основу з-під майбутніх проблем. Адже ліквідація або асиміляція еліт – це тимчасове розв'язання української проблеми. Бо селянство через покоління випродукувало б нову еліту, і проблеми виникли б знову.
По-друге, у марксизмі селянство – ворожий клас. Тут поєдналися ідеологія та практичні потреби стабільності СРСР. Якщо уважно читати Леніна, то стане зрозуміло: удар по селянству був закладений у самій основі створеної ним держави.
Голодомор – це фактичне продовження програшу України в національно-визвольних змаганнях 1917–1921 років, тільки іншими засобами. Більшовики, захопивши владу, винесли уроки і з громадянської війни в Російській імперії, і з війни проти Української Народної Республіки. Тому зробили все, щоб цей народ більше не повставав і не розвалив їх політичний проект – СРСР. Те квазідержавне утворення, яке нав'язали українцям, – УСРР – сліпо виконувало волю Москви. Це була завуальована форма окупації.
Основний удар Голодомору впав на українців. Якщо змістити увагу із села на місто – там подібна картина. Наприклад, аналіз смертей у Сумах у національному розрізі – від усіх померлих у місті на 1932 рік українці становили 94,8 відсотка. Це при тому, що їх частка серед усіх городян – 81 відсоток. Подібна картина була й у інших українських містах.
У прикордонних із Сумщиною російських районах такого голоду не було. Але був на Північно-Західному Кавказі, в Зеленому Клині на Далекому Сході, в Північному Казахстані та Південному Сибіру. Це все території компактного проживання українського етносу. Одночасно і в Україні, і в українських етноанклавах згортали політику українізації. Українське знову стало "петлюрівсько-саботажним".
Чи були відмінності в Голодоморі між українськими регіонами?
– На півночі Сумщини та Чернігівщини було менше жертв. Рятувала природа – ліси й річки, які давали більше можливостей прогодуватися. У степовій чи лісостеповій зоні жилося скрутніше.
У постанові Харківського обкому партії від 30 грудня 1932 року зазначалося, що на кордоні з Росією, на залізничних станціях і місцях скупчення людей мусять чергувати партійні працівники й завертати людей назад. Бо "перехід україно-російського кордону в пошуках "хліба" інспірований ворогом, і це йде на шкоду інтересам держави". Силовики блокували кордон, залізничні вузли і станції.
А були ж іще так звані чорні дошки – блокування сіл, які не могли виконати завищені державою плани хлібозаготівель. Такий населений пункт оточують війська. Туди забороняють ввозити товари. Утворюється справжнє гетто, де поволі виморюють людей.
Чи був спротив такій політиці більшовиків? Адже у 1920-х повстанський рух в Україні мав серйозний розмах.
– Від 1919-го по 1923-й лише на територіях сучасних Чернігівщини і Сумщини діяли 106 антибільшовицьких загонів чисельністю понад 40 тисяч бійців. Наприкінці 1921 року більшовики розробили план з оборони Сум. У Недригайлівському і Роменському районах діяли повстанські загони Федора Буховецького, Кирила Вовка й інших отаманів. Чекісти знали, що Буховецький – учитель. У їхніх донесеннях повідомлялося, що більшість його "банди" становили інтелігенція та колишні офіцери. Останнього отамана на Сумщині – Пилипа Ващенка – спецпідрозділи НКВС розбили в шосткинських лісах у січні 1929-го.
Серед істориків є думка, що вже 1930 року в Україні організовано повстань ніхто не піднімав. Почасти так: багатьох убили, хтось сів, а хтось утік за межі України. Але виникали потужні стихійні бунти й підпільні організації. Наприклад, у 1932–1933-х на Роменщині діяла підпільна організація "Вибух". Поширювала листівки, у яких "наказували" головам сільрад: "припинити хлібозаготівлю і всі инші заготівлі живности. Ні одного кіла хліба з України не маєте права дать. За невиконання, для винних, карний присуд народнього суду – розстріл, як за зраду маси". І робили приписки: "По одержанню негайно вивісити на видному місці. Товариство має вас на увазі. За невиконання вибуватимете з обліку живих".
Чекісти називали такі організації "петлюрівськими бандами" – правда в цьому є. Бо часто це не були стихійні бунти селян проти більшовиків. Так, загін "СВУ", який діяв на Роменщині в 1930-х роках, в основі своєї програми мав IV Універсал Центральної Ради.
Але не було потужної повстанської мережі, що могла більш-менш ефективно протистояти державній машині більшовиків, як у 1920-х. Чому?
– На початку 1930 років загони спротиву не могли діяти подібно до 1920-х. Коли армію Української Народної Республіки витіснили в Польщу, від неї були кур'єри й канали комунікації. Була "Козача рада", яка мала прямий вихід на уряд УНР за кордоном. Підтримка постійно відчувалася. Плюс були ще свіжі спогади про війну й надія на перемогу. На початку 1930-х стало зрозуміло, що більшовики міцно тримають владу. Це по-перше.
По-друге, українському селу вдалося-таки нав'язати "класову боротьбу". З'явилися піонери й молодь, вихована в радянській школі на більшовицьких ідеях. Українці поповнювали партію і господарські структури, особливо за часів українізації.
По-третє, Москва вибудувала спецслужби, які боролися з підпіллям. Рух спротиву на початок 1930-х був дезорганізований. Він не міг ефективно боротися проти тоталітарної держави.
Колгоспи руйнували здатність до спротиву?
– Опорою спротиву в лісовій та лісостеповій частині України були хутори. Важко було проконтролювати, скільки там виробили, вивезли чи привезли харчів. Кому що дали, де сховали зброю. Якщо з лісу привозили пораненого хлопця, в селі це швидко ставало відомо, а на хуторі – ні. Більшовики, коли руйнували хутірську систему, в голові тримали, що це – підмурівок повстань.
Тактика Сталіна полягала у знищенні незалежних елементів суспільства і побудові декоративних організацій, що повністю контролювалися б окупаційною державою. Це стосується не тільки колгоспів як економічних одиниць, а й "творчих колгоспів" – мистецьких, літературних. Такі декоративні державні організації дозволяли тотально контролювати людину, залякувати її всіма можливими способами. Страх, пропаганда, відсутність економічної і особистої свободи – наріжний камінь тоталітаризму.
Що говорила більшовицька пропаганда про Голодомор?
– Пояснювали необхідністю будувати світле майбутнє. Для цього кожному необхідно жертвувати й ударно працювати. Хліб з України має йти на індустріалізацію, на допомогу світовій революції. Той, хто добровільно не здає його, – саботажник або класовий ворог. А ворога – знищують. Наприклад, в одеській газеті "Чорноморська комуна" описують зібрання агрономів у кабінеті першого секретаря обкому партії восени 1932 року. Сіяти в цей час уже не можна було, але ж треба виконати план. І господарники вийшли з кабінету з упевненістю, що сіяти можна. Був тупий послух, навіть попри здоровий глузд.
2 
1
Коментарі