Є лише один фільм, який вплинув на здобуття Україною Незалежності - Вадим Скуратівський

"Єдиний фільм, який абсолютно вплинув на усвідомлення українцями необхідності здобути Незалежність своєї землі став "Голод-33" Леся Янчука", - каже мистецтвознавець Вадим Скуратівський

Розмовляємо про роль українського кіно в формуванні національної свідомості.

"Голод-33", режисер Лесь Янчук, 1991 р.

Це вільна екранізація повісті українського емігрантського письменника Василя Барки "Жовтий князь". Режисер вперше показав жахіття штучного голоду, влаштованого сталінським режимом на українських землях у 1932-1933 рр.
"Пишаюсь тим, що підказав Лесю Янчуку цю прозу і він її зекранізував. Наприкінці славнозвісного 1991 року на фестивалі пам'яті Івана Васильовича Миколайчука, вручаючи премії з-поміж інших Янчуку, Сергій Васильович Тримбач раптом здогадався сказати: перед референдумом грудня 1991 року акурат за день до голосування треба, щоби всі українські канали показали фільм "Голод-33". Що й було зроблено. Що й спрацювало як динаміт – але позитивно. Україна проголосувала за незалежність і одна впливова американська газета написала: "Фільм під назвою "Голод" став першопричиною того, що Україна стала незалежною".

"Нам дзвони не грали, як ми помирали", режисер - Микола Федюк, 1991 р.

Перший фільм про боротьбу Української повстанської армії проти двох тоталітарних режимів — гітлерівського і сталінського.

"Дуже хороше кіно, - каже Вадим Скуратівський, - але обставини склались так, що майже ніхто його не бачив. Воно з'явилось у 1990, коли прокат був зруйнований. Це розповідь про те, як гине сотня УПА – і як виглядає селянсько-партизанський галицький опір. Але це показано не плакатно – а художньо дуже точно. Там, наприклад, зустрічаються молодший командир упівець і МГБіст. І молодший командир каже: "Жорка, сякий-такий, віддай тіло мого брата! Воно тобі треба?" А той стоїть – і готовий був віддати. "Ну не можеш отдать? То дай хоч закурить, сякий-такий". І МГБіст дає йому закурить.
Або,скажімо, в підвалі монастиря сидять під час бою літні селяни - туди вбігає офіцер УПА, каже їм: "Та що ж ви тут робите, ви ж бачите, що діється довкола". А вони йому у відповідь: "Та ми ж християни". І офіцер кидає одну з найгеніальніших реплік у всьому світовому кіно: "Ви - останні християни!" І далі біжить у бій".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 7 несподіваних висловів відомих людей про українську мову до Дня Незалежності

"Земля", режисер - Олександр Довженко, 1930 р.

Німа кінокартина, у якій показали прихід колективізації до українського села - і драматичний її перебіг.
У СРСР відразу ж поставили під сумнів ідеологічну правильність картини. Щоправда, не заперечуючи її художньої вартості.
За кордоном кінокартина здобула нечувану популярність. У 1930 році Національна рада кінокритиків США визнала "Землю" Олександра Довженка найкращим іноземним фільмом. У 1958 році на Всесвітній виставці в Брюсселі група кіноекспертів включила роботу українського режисера до списку 12 найкращих фільмів усіх часів.
Нині американський веб-сайт IMDB, який є одним з найбільших інформаційних ресурсів про кіно, оцінює "Землю" в 7,5 балів з 10.
"Земля" - одна з найпотужніших в історії кіно, - каже Вадим Скуратівський, - проте глядач початку 1930-х років не бачив цього фільму. Тогочасна еліта подивилась його лише в епоху хрущовської ліквідації сталінізму – у 1960-х роках. Але навіть при цьому картина була і лишається ключовою в історії українського кінематографу".

"Тіні забутих предків", режисер — Сергій Параджанов, 1965 р.

"Високого класу фільм "Тіні забутих предків" Параджанова, - каже Вадим Скуратівський, - це велике кіно. І хоча такі фільми опікуюються красою світу, а не історичним процесом, картина Параджанова має величезне значення для історії кіно і для національної історії".

Фільм отримав 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях у 21 країні світу. Геніальним фільм Параджанова назвали такі метри кіномистецтва як Федеріко Фелліні, Акіра Куросава, Мікеланжело Антоніоні, Анджей Вайда. Сербський режисер Емір Кустуріца назвав "Тіні забутих предків" найкращою картиною у світі.

Екранізація однойменної повісті Михайла Коцюбинського, присвячена сторіччю від дня народження письменника. Знімали фільм у справжніх гуцульських хатах та околицях села Криворівня Верховинського району на Івано-Франківщині, де Коцюбинський писав свій твір.

Під час зйомок Параджанов відмовився від готелю і жив серед місцевих людей. Так вивчав їхні звичаї, побут, кулінарні вподобання і незвичне світобачення, яке передав у своїй картині.
Одного разу подарував гуцульці довгожительці французькі парфуми, за що бабуся розповіла, як збирала гриби з Іваном Франком.
"Все, що бачите на екрані, було насправді. Так, як плачуть гуцули, ніхто не може плакати. Це був рік життя, прожитий біля вогнища, біля джерела натхнення. Це незвичайний край, який треба пізнавати й вивчати у всій його чарівності", — казав Параджанов про зйомки.
Музику до фільму писав знаменитий композитор Мирослав Скорик. На думку Параджанова, лише уродженець Західної України міг створити музику на "карпатську" тему.

"Богдан Хмельницький". Режисер — Ігор Савченко 1941 р.

Фільм змальовує 1648 рік - початок повстання під проводом Богдана Хмельницького. Україна під гнітом Речі Посполитої. Шляхта безчинствує, спалюючи села. Гетьман війська запорізького Богдан-Зиновій Хмельницький збирає на січі армію захисників вітчизни.
Картину зняли в рамках державної політики СРСР, яка у 1930-х поєднувала тотальний терор зі зверненням до національно-історичної тематики.
"Фільм Ігоря Савченка "Богдан Хмельницький" - знаковий, попри присутність там сумнівної політичної кон'юнктури передвоєнної доби і початку 1940-х", - каже Вадим Скуратівський. - Крізь вимушену заангажованість у ньому пробиваються режисерська та акторська обдарованість. Без сумніву, нагадування про Хмельницького і українське козацтво, хоч і дещо спотворене, мусило мати вплив на самоідентифікацію українців".

×