Українська культура може зникнути, як індіанська

 

— "ДахаБраха" — лідери культурної дипломатії, найвідоміший український музичний колектив у світі. Завдяки їм про нашу країну знають багато гарного, — підприємець 61-річний Євген Уткін представляє музиканта етногурту "ДахаБраха" Марка Галаневича, 38 років.

Публічна бесіда проходила на території столичного заповідника "Софія Київська" під час другого фестивалю високого мистецтва "Букет". У програмі було понад 70 мистецьких подій — концерти, кінопокази, виставки, театральні екскурсії.

Ви пробили вікно у світ. Але в Україні досі немає десятків подібних за масштабом культурних проектів. Чому не з'являються інші? — запитує Уткін.

— Із самого початку ми просто робили музику, — каже Марко Галаневич. — Не було думки, що треба себе позиціонувати, їхати за кордон виступати, завойовувати нагороди. Багато українських гуртів, які зараз з'являються — у них налаштування туди. Зараз наробити матеріал і погнати виступати, показати їм, що ми можемо. Можливо, в цьому є хибний шлях.

Та я вірю, що українська музика свого часу буде відкриттям для світу. Є потенціал. Потроху цей рух почався. "Дах Дотерс", "Онука" — гурти, вже цікаві за кордоном.

Як суспільно-політичне життя впливає на вас як митця?

— Є митці, які надихаються революціями, постійними змінами, зрадами. Це дає їм енергію. А мене турбує та засмучує. Хочеться, аби багато процесів в Україні відбувалися інакше. Але розумієш — мабуть, такий наш шлях, іншого немає. Маєш його прожити й бути адекватним тій ситуації, тому стану речей, в якому існуєш.

Коли відчуваєш постійну несправедливість, є небезпека потрапити в стан ображеного. Заритися в свою нірку, сидіти собі там і не вилазити. Цього треба позбутися. Твоя душа задоволена від того, що робиш? Відчуваєш натхнення й віддачу від людей? Якщо так, продовжуй працювати.

Інші народи розуміють Україну?

— У світі ми вважаємося периферією — культурною й політичною. Попереду багато роботи, щоб це виправити. Інша річ, що певний час було ще гірше. Пригадую перші виступи в США — це так надихало, отримували заряд від публіки, неймовірні відгуки. А потім ідеш після концерту й згадуєш, що в тебе президент Віктор Янукович. І все опускається. Але потім вони обрали Трампа, і нам якось стало легше. Не так контрастно. Цивілізаційно ми далеко від них, але проблеми в усьому світі схожі.

Захід і ми — небо й земля за рівнем культури, індустрії, інфраструктури. Відстаємо в музиці, театрі, кіно. Що б ми не робили й не думали про себе, це все одно так званий міжсобойчик. Мало робити — потрібно репрезентувати світові, а ми не вміємо. Деякі країни над цим працюють десятками-сотнями років. Треба показувати світу те, що буде цінне й цікаве для всіх.

Має бути співпраця митців і представників держави, чиновників. Мріємо, що будемо не одні в полі воїни. Про величезну кількість ресурсів і засобів, спрямованих на покращення іміджу України.

Що український гурт може знайти як натхнення за кордоном?

— Нам цікаво експериментувати, робити щось нове, відкривати для себе інструменти інших народів.

Так само любимо слухати незвичну для нас музику. Відчуваємо вплив північноамериканської — найбільше блюзу та соулу у виконанні старих афроамериканців. Такий дід може один раз бренькнути на гітарі, сказати два слова — і перед тобою весь світ летить.

Раніше думав, що на етнофестивалях у США багато індіанців і їхньої автентичної культури. Очікував бачити людей, які здавна жили на тих територіях. Але з цим великі проблеми. Схоже, що це втрачена культура. Для мене важливо, щоб українська етнічна складова не зникла колись, як культура індіанських племен Північної Америки.

×