З музикантами білоруської групи "Стари Ольса" я познайомився в київському арт-клубі "Бочка". Вони поспіхом налаштовували інструменти й по черзі виходили в гримерку перевдягатись у сценічні костюми. Жіноча частина гурту — сопілкарка Аксана, 18 років, — з"явилася в довгій синій сукні старовинного крою. А хлопці виступали в білих сорочках і червоних жупанах. Усі — у шкіряних постолах.
"Стари Ольса" — квінтет, який виконує середньовічну білоруську музику. До Києва приїхали з Мінська, одразу після Бельгії. У Європі 28-річного Іллю Кубліцького пограбували: викрали з автобуса рюкзак із документами. Додому він повернувся з довідкою замість паспорта, тож в Україну приїхати не міг. Грає Ілля на лютні.
— Їдемо до Києва і раптом — шлагбаум, — розповів Ігар Таркай, 49 років, — продюсер і за сумісництвом водій мікроавтобуса "Фольксваґен", на якому гурт мандрує "європами".
Уночі їхній автомобіль випадково завернув на Чорнобиль. За $5 музиканти впросили даішників пустити їх на заборонену територію.
— А вже на виїзді підійшов до нас такий вусатий, — пригадує Ігар. — Каже: "Доброго дня, я — Олександр Лукашенко". Старший сержант виявився тезкою "бацьки". Навіть показав нам свої документи. Із Лукашенком теж вдалося домовитися, і ми поїхали на Київ.
Працює на м"ясокомбінаті, а руки пластичні, як у баришні
На концерті Таркай продає записи гурту, по 20 гривень. Диски лежать перед ним на низькому столику. Публіка купує охоче. Білявка Ганна вчить глядачів танцювати під середньовічну музику. Раптом із зали до білоруських дудок озивається українська "коза".
— Це Дмитро — 31-річний лідер гурту Зміцєр Сосновський розказує про дядька з "козою". Той у сірому костюмі та вишиванці. — Завжди приходить на наші концерти.
Продовжуємо розмову вже у порожньому клубі. Тепер на ньому футболка і джинси. Народився Зміцєр у Гомелі, викладав філософію у Полоцькому університеті. Сідаємо на важку дерев"яну лаву. Поруч за столиком — ударник Андрей Апанович, 22 роки, та 24-річний Алєсь Чумаков (грає на мандоліні). Їх частують пивом і смаженою картоплею з тушкованою капустою.
— У червні були в Стокгольмі, — згадує Зміцєр. — Продюсери не попередили нас, що фестиваль відбувається під патронатом шведської королеви. Доки виступали, не розуміли, сподобалися чи ні. В Україні публіка відразу йде в танець, а шведи ледве плескали в долоні. Зате наприкінці концерту влаштували нам таку овацію! І всі диски розкупили.
Сосновський зазначає, що при гурті ще діє театр. Але брали його лише до Польщі.
— Жонглюємо вогнями, б"ємося на мечах, виконуємо арабські танці. У Білорусії такі фестивалі заборонені, — каже він. — Недавно до нас прибився хлопець, який уміє все! У Варшаві під сценою розучував з публікою танці, потім побіг грати на барабані, тоді жонглював вогнями, а згодом грав на сцені на дуді та флейті.
Цьому хлопцеві — Тапчевському — тільки 18 років.
— До вузу не вступив, учиться в кулінарному училищі. Працює на м"ясокомбінаті — м"ясо рубає. А руки пластичні, як у баришні.
Упродовж одного дня, що "Стари Ольса" був у Мінську перед поїздкою до Києва, офіс гурту встигли опечатати. Офіційна версія — через пожежну безпеку. "Зачистили" й сусідів — видавництво, яке друкує білоруською твори світової класики, та організацію "Об"єднання білорусів світу".
Просять дозволу забрати коньяк із собою
— Наші три організації орендували перший поверх, — розповідає Сосновський. — А на другому розташована фінансова поліція — то її не чіпали. Дали нам 15 хвилин на збори: встигли взяти лише інструменти й одяг. Усе решта — залишилося.
Зміцєр складає руки в замок на колінах.
— Нашу музику вважають опозиційною. А історичну пісню "Битва під Оршею" — про те, як 1514-го війська гетьмана Костянтина Острозького розбили московського воєводу Шуйського — провокаційною.
Музикант зізнається, що думає про еміграцію. Але додає, що виїдуть вони з Білорусі, лише якщо відчують реальну загрозу життю.
Вимикаю диктофон. Арт-директор "Бочки" пригощає нас пляшкою коньяку. Пускаємо її по колу. У пляшці ще лишається половина. Хлопці просять дозволу забрати її з собою.
1 
1
Коментарі