"У постановці ми поєднуємо діаметрально протилежні речі – оперу й реп, фольклор і рейв, огидну, брутальну попсу і складну й вишукану авангардну партитуру"

10 травня у столичному Міжнародному центрі культури й мистецтв відбудеться прем'єра експериментальної опери GAIA-24. Opera del Mondo. Це четвертий проєкт лабораторії сучасної опери Opera aperta та другий за час повномасштабного російського вторгнення. Після єдиного показу в Україні вистава відкриє міжнародний фестиваль опери, музики й театру O. Festival у Роттердамі.

Про свій новий твір, майбутнє українського театру й російську музику у світі розповідають композитори – 39-річний Роман Григорів та Ілля Разумейко, 34 роки. Разом митці створили 12 опер. Cеред них – Chornobyldorf, Genesis, Opera Lingua, GAZ, IYOV

 

Згідно з давньогрецькою міфологією, богиня Гая – це праматір усього живого на Землі. Коли у вас зародилася ідея опери на цю тему та який вигляд вона має?

Ілля: 2020 року ми знімали відео для археологічної опери Chornobyldorf на березі Каховського водосховища на Херсонщині. 6 червня 2023-го росіяни підірвали греблю гідроелектростанції. Відтоді ми не могли припинити думати про цю трагедію. Знищення Каховської ГЕС – найбільша екологічна катастрофа з часів Чорнобиля. Це місце – гаряча точка, де можна спостерігати боротьбу природи з людиною. Вирішили почати новий проєкт з осмислення Каховки – самого цього пейзажу і що з ним сталося.

На формування ідеї вплинула книжка французького соціолога й антрополога Бруно Латура Face à Gaїa. Згідно з його теорією, Гая – це єдиний організм, уся Земля, планета людей, неорганічні й органічні сполуки. У постановці ми поєднуємо діаметрально протилежні речі – оперу й реп, фольклор і рейв, огидну, брутальну попсу і складну й вишукану авангардну партитуру. Складається із трьох актів по сім сцен – загалом 21 мізансцена. Кожен акт – це транс­формація всіх 11 артистів на сцені. Глядачі ж внутрішньо змінюватимуться разом із ними.

Роман: GAIA-24 – опера контрастів. Поєднання такого різноманітного матеріалу створює нову якість. Це стосується драматургії, музики, пластики, хореографії та сценографії.

Восени торік ми відзняли багато матеріалу на острові Хортиця в Запорізькій області. Деінде не могли, бо основою задуму була робота із землею, що змінилася після відходу води з Каховського моря. Нині це зона бойових дій – фронт буквально за кілька десятків кілометрів, а вода висохла. Там важко фільмувати, бо будь-якої миті може накрити "Градами" чи дронами. Найближчим умовно безпечним місцем є південне узбережжя Хортиці – ландшафт, який теж змінився. Між прильотами С-300 та "Іскандерів" разом з оператором-постановником Денисом Мельником зняли на квадрокоптер DJI Mavic 3 унікальні сцени. На цих кадрах поєднали ландшафт, піаніно "Україна" й тіла-символи наших головних архетипових героїв. Щоб після цього прибрати за собою, інструмент довелося розрубувати у воді та виносити частинами. Потім вечеряли в ресторанчику, біля якого через два дні стався ракетний удар і п'ятеро людей загинули.

У ваших операх на сцені присутні повністю оголені перформери. Чим зумовлене це рішення?

Ілля: Історією мистецтва й суспільно-політичною ситуацією у країні. Мізогінія та гомофобія, права жінок і ЛГБТ-спільноти, питання прийняття свого тіла й заборони порнографії – за всіма пунктами Україна перебуває глибоко у світових рейтингах разом із Росією, Північною Кореєю чи Саудівською Аравією. А нам треба рухатися в Європу. Мистецтво працює з оголеним тілом, починаючи з Венери Віллендорфської – скульптури, створеної приблизно за 24 тисячі років до нашої ери. Це найприродніший інструмент сприйняття світу. Заборона ж або неприйнятність оголеності – показник хворості суспільства.

Роман: 2018 року в нас на фестивалі актуального мистецтва Porto Franko в Івано-Франківську австрійський хореограф Сімон Маєр показав балет Oh, Magic, де на сцені були оголені танцівники. А наступного дня "Хамерман Знищує Віруси" співали лише у шкарпетках. Це збурило цілий скандал. Міський голова Руслан Марцінків доручив підлеглим освятити територію біля Палацу Потоцьких, де виступав гурт. Правоохоронці відкрили кримінальне провадження і звинуватили артистів у хуліганстві. І це в європейській країні у ХХІ столітті. Сюрреалістичнішу картину годі уявити.

Насправді тіло – інструмент, із ним можна і треба працювати. Двоє однакових за статурою людей все одно різні – за пластикою, психофізикою. Одяг має шви, які можуть розійтися. Наприклад, трохи схуд, і вбрання вже сідає погано – заломи, складки. Тому саме оголене тіло – найкращий костюм. У нього немає недоліків.

GAIA-24 розповідає, зокрема, про наслідки російського вторгнення. Як митці мають працювати з цією темою?

Роман: Ми на Куренівці в Києві купили величезний радянський глобус за 450 гривень. Притягнули у студію – тепер стоїть і надихає нас. Як реквізит не підійде, бо занадто буквально. Натомість можна препарувати, поставити на тіло, пограти у футбол. Окрім землі та людського тіла, важливою частиною опери є ненастроєне фортепіано, яке умовно репрезентує культуру та її нашарування, що тягнуться за нами через історію музики й опери.

Але насправді, хоч би що нині робив український митець, все одно в цьому буде війна, прямо чи опосередковано. У мене у віденській консерваторії був екзамен, де порушували цю тему. Одна угорська композиторка сказала, що зловживання нею веде до заполітизованості мистецтва. Я подумав і відповів, що не знаю жодного українського автора, який не перебуває в цьому контексті.

Ілля: Хтось працює зі спогадами, хтось – із листами біженців або документами. Ми творимо в жанрі мультимедійної опери. Художниця Катя Лібкінд якось зазначила, що навіть якщо під час війни робиш виставку про котиків, то вона все одно буде про війну.

Із середини 2022 року ви активно гастролювали світом із постановкою Chornobyldorf. Виступили у США, Німеччині, Великій Британії, Нідерландах, Литві, Австрії та Чехії. Як українську оперу сприймали за кордоном?

Ілля: Ми зіграли загалом 24 покази, останній – у Празі. У театрі в центрі міста глядачі викликали нас на біс чотири рази. Мені було приємно у Вільнюсі, бо він – як іще один Київ, там усі розуміють контекст. Роману сподобалося у британському Гаддерсфілді, там публіка тепло приймала. Відень же, наприклад, зберігає нейтралітет. Австрійська акторка Анна Беннет, наша добра подруга з гострим гумором, зустріла мене там торік і крикнула: "Ти ще живий! Неймовірно!" Це досить поширена, але часто невимовна реакція європейських партнерів на наше все ще існування в Україні.

Український співак Данило Матвієнко анонсував свій наступний сезон у Саксонській державній опері Дрездена з постановкою "Євгеній Онєгін" російського композитора Петра Чайковського за поемою Олександра Пушкіна російською мовою. А диригентка Оксана Линів стала музичною керівницею цієї опери. Тоді як трупа солістів балету із Львівської та Київської національних опер показує "Лускунчика" того ж автора на гастролях у Польщі. Виходить, що деякі українці своїми руками поширюють "русский мир" за кордоном. Чому це відбувається?

Ілля: Я до всіх цих людей не маю жодних претензій. Бо займаються антиінтелектуальним мистецтвом, яким є класичні опера й балет. Воно для насолоди прекрасними звуками, а не для мислення. І всі їхні дії – просто маркер політично-­інтелектуального рівня галузі. Це навіть не про них, а про рівень класичної музики. Самі ж люди – зазвичай тією чи тією мірою біженці. Вони виїхали до країн, де Чайковський вважається нормальним композитором. Тому спокійно його виконують і заробляють гроші. Погано тільки тоді, коли чіпляють на таку діяльність український прапор. Мине трохи часу, Росія почне вбивати білорусів, казахів, а у світі все одно гратимуть Чайковського. Це такий сектор.

Роман: Я, навпаки, ставлюся до цього критично. Нині українцю грати будь-де російську музику – табу.

 

Головний музичний вищий навчальний заклад – Національна музична академія України – досі має в назві ім'я Петра Чайковського. Попри те, що свій протест висловили імениті та фахові музиканти. У чому причина?

Ілля: Усередині цього закладу все полонила китайська корупція на пару з "русским миром". Китайцям продають бренд Чайковського. Навіть відкрили в місті Хеншуй двійника нашої академії. Зробили центр, який має стати осередком досліджень китайської музики та культурного обміну серед країн ініціативи "Один пояс, один шлях". Якщо змінити назву, бізнес на крові буде зруйновано. А якщо ми ніяк консерваторію не перейменуємо, які претензії можуть бути до емігрантів?

Роман: Це навіть важко вкласти в голові. З вікон консерваторії на майдані Незалежності видно море прапорців – символів пам'яті полеглим героям. Зовсім поруч вулиця Інститутська, де гинули люди під час Революції гідності. А між ними ім'я російського композитора. Ректор, напевне, досі не бачив "20 днів у Маріуполі". Треба купити йому квиток. Якщо й це не допоможе, то надії немає.

Що чекає на українську оперну сцену найближчим часом?

Роман: Нічого. З того, що сьогодні відбувається на українській сцені, мало про що можна говорити. Людина, яка знає, що таке перформанс, прийшовши у вітчизняний театр, навіть не зрозуміє, що відбувається. Для неї це далеке минуле.

Ілля: Нам навіть нема кого порадити з України продюсерам західних музичних фестивалів. За те, що є, здебільшого доведеться червоніти. Люди не знають, як розмовляти з європейцями. Немає усвідомлення, що таке сучасний театр.

Наші митці створюють вистави для Голосіївського чи Печерського районів Києва, де вони, звісно, зберуть повні зали. Але в Європі такого не роблять. Є історія мистецтва. Ми надто сильно відстали, бо мали залізну завісу. Потім були роки незалежності з невеликими просвітленнями. Пропустили такі поняття, як робота з тілом, перформанс, сучасні сценографія та музика. Тепер маємо величезні прогалини у свідомості автора та слухача. Тому театр в Україні робиться "на лоха". Критики й самі заклади з цим згодні, тому орієнтуються лише на те, що подобається місцевій публіці. Ми відстали від решти світу так, як Андріївський узвіз – від PinchukArtCentre. Де Андріївський узвіз – це майже весь український театр.

Ідеться переважно про державний сектор. Як ситуація відрізняється в незалежному?

Роман: Ключова перевага незалежного сектора в тому, що, здається, тільки він і здатен щось робити. Я 10 років пропрацював у Національному президентському оркестрі, тож маю з чим порівняти.

Головна проблема держсектора – в тому, що результат не відповідає бюджету. І це навіть не корупція – просто люди працюють за інерцією. На рік на Національний академічний театр опери та балету виділено 322 мільйони гривень. Тобто майже мільйон на день. Представники незалежного сектора на ці гроші зроблять 300 опер світового рівня. Натомість що ми маємо? До повномасштабного вторгнення всі театри грали базовий репертуар, який на 30–50 відсотків складався з російського. Навіть у Росії з цим набагато краще. Там у культуру вкладають держава, Газпром, меценати. Потім їхнє "наслєдіє" несеться світом. З результатами роботи ворога в цьому полі ми тепер і боремося. Наші ж роблять те саме, що і 20 років тому.

У нас немає розуміння, як працювати з новим світом, в якому опинилися. Його може дати тільки новий менеджмент усієї країни – культурної сфери, кожного на місцях. Люди обі­ймають свої посади десятиліттями. Їх уже не змінити, можна лише замінити. Залишилися тільки стагнація, перегнивання. Навіть молодь, яка трошки попрацювала в цьому секторі, інфікована системою і не зміниться.

Кожна окрема філармонія має комунікувати з іншими в Україні та за кордоном. Опера теж має тримати контакт зі світом. Це вибудувана індустрія, яка в нас відсутня. Так і з'являється культурна дипломатія на рівні "з'їздити на гастролі в Польщу і зіграти Чайковського".

Цього місяця GAIA-24 відкриє фестиваль у Нідерландах. Далі у списку Австрія, Німеччина, Італія. Які меседжі несете світу?

Роман: Головний меседж: Україна ще існує, українці борються за своє існування, зокрема й за допомогою сучасної опери. Решта – питання естетики та сприйняття. Глобально – глядач побачить фрагменти наслідків Каховської катастрофи. Але матеріал насправді багатошаровий.

Чого чекати далі від вашого дуету?

Роман: Хочемо побудувати оперний театр. У місті, де раніше все захопили такі "храми", як Gulliver, Ocean Plaza і Respublika Park. Справжній театр, який має всю інфраструктуру останніх європейських взірців.

×