Якось так виходило, що мені років десять чи й більше не доводилося мерзнути. Це відчуття не належить до тих, які хочеться переживати заново, — наприклад, погрітися на сонці або постояти під весняним дощем. А за тим, щоб змерзнути, — начебто й не жалкуєш, нема то й нема. А от минуло десять років, і ненароком довелося це знов пережити, й тільки тепер бачиш, як ти скучив за тим, щоб змерзнути.
Для цього зовсім не обов'язково, щоб надворі був мороз і вітер. По-справжньому змерзнути можна якраз тоді, коли здається, що не холодно. Досить того, щоб температура стояла майже на нулі, хай буде волого й навіть тепло, і йде повільний сніг. І треба десь надвечір, ідучи з роботи, зустріти доброго давнього приятеля, і зачепитися за якусь важливу для вас обох бесіду, й на годину забути про все інше.
Пальці не слухаються, коли дістаєш із кишені ключа
А потім вам уже треба розходитись по домівках, і тільки тоді ти бачиш, що ноги не гнуться, а пальці не слухаються, коли дістаєш із кишені ключа од хати. Й це враз нагадує тобі багато подібних випадків, коли отак само було десь на зупинці пізньої електрички, або в армії в караулі, або ще колись давніше, за шкільних часів — з дівчатами під ворітьми. І от приходиш додому, в тепло, потроху одігріваєшся, а всередині суглобів ще якийсь час тебе лоскоче ця пригода.
Чудо в тім, що змерзнути — це щось таке, чого ти не можеш зробити сам. Це те, що входить в тебе ззовні, з дуже серйозного великого світу, як ото входить холод із сіней у хату, коли відчиняєш двері, щоб впустити знадвору кота. І от так само в тебе входить зима, й ти відчуваєш її живу свіжість, силу і справжність, і щасливий — бо тепер ця зима зостанеться з тобою, як щось важливе, що ти міг пропустити.
2 
1
Комментарии
13в тепло та на гарячу черінь
Дивне відчуття.. Прокинувшись зранку чую як батько шурудить лопатою коло дверей - снігу навалило, а потім крізь відчинені двері в хату прохолода - отже прийшла зима і вже час подумати про санки, про лід на ставку, про ковзани, хокей. Зима...Зима...
Пан Жежера вміє заглянути в душу. Відразу накотилася хвиля спогадів і думок. Згадалося, як часто я мерзла в дитинстві, тому що каталася на санчатах, ковзанах або просто довго гуляла надворі. Зараз діти, мабуть, не мерзнуть так. Та і хіба змерзнеш граючись у віртуальному світі.
Дорослою я вже не проводжу стільки часу взимку на вулиці. Але у мене є сусідка, яку в сиру погоду краще не зустрічати...
Пане Жежеро! Ми з Вами щасливі люди: мені, як і Вам, уже багато років не доводилося мерзнути.А ще ми маємо дах над головою й не лягаємо спати впроголодь. Скільки в цьому світі людей, які лише мріють про це. Їм доводиться і мерзнути, а деяким нещасним і замерзати...
Все відносно, пане Олександре, і лягати спати голодним краще, аніж пережирати постійно .Наша цивілізація, нажаль, тільки жере. Погляньте в корзини в черзі біля каси в якому-небудь "сільпо" чи "кишені"- боже ж ти мій! неначе на відгодівлю свиней закупляються
всі
""холод із сіней у хату, коли відчиняєш двері, щоб впустити знадвору кота. "
так здорово наче я там на мить побувала!! класс!!
83 річна жінка готується до марафону в Берліні. Поки "молодь" ніжиться на пуховиках, вона вже розігрілася, пробігла 10км на пляжу.
Після прочитаного караул згадується як велика приємність.
Зі святом Вас, пане Віталію.
хто це так мудро може написати про старість, її усвідомлення? ))) чудово
Яка ще старість? Одна жінка за 80 прочула про малинники, повні стиглої малини. Сіла на велосипед і аж під Варву двинула. Роки для когось тільки числа
Господи, як же гарно! А про кота, якого треба впустити знадвору, просто неперевершено. Люблю читати Ваші колонки. Завжди їх чекаю. Здоров'я Вам та ще багато-багато нових шедеврів. З наступаючим святом Збройних Сил!
Про кота... Згадався музей сміху в Габрово, де на всіх фотографіях (живого в місті не бачила) були коти з відрізаними хвостами. Це для того, пояснила екскурсовод, щоб взимку, коли пускаєш в хату кота знадвору, менше холоду заходило в хату. Мудро. Хоча зовсім не великодушно.