Колись я вмів, а згодом розучився, докладно переказувати прочитані книжки й побачені фільми. За тих часів і фільми, й картинки в книжках були здебільшого чорно-білі, навіть у книзі Брема, де йшлося про тропічних птахів. Це здавалося цілком співмірним із світом, у якому ми жили. Такою, наприклад, була зима: сніг, дерева і хати, обставлені очеретом, чорні галіфе дядьків і граки, що ходили по дорозі. І якщо зрідка повз хату з поля їхали сани, повні свіжої соломи, це була ціла пригода — аж наче вся вулиця освітлювалася, хоч на небі й не видно сонця. Все інше було позбавлене природних чи архітектурних надмірностей. Це був пейзаж бідний настільки, що не піддавався переказуванню.
Може, саме з цієї причини з тих пір, хоч і забулося багато книжних сюжетів, а не забувається одна фраза, що здається важливою, хоч вона й нічого не означає без передмови, яку я оце хочу скласти. Ту фразу легше повторити на самоті, аніж переказати. Отже, про одного хлопця з нашої школи розказували, що він писав листа дівчині в сусіднє село. Як це буває: хтось комусь дає адресу дівчини, що хоче познайомитися, і їй пишеться лист. Чи той хлопець його не дописав і залишив на парті, чи ще якось, але хтось підгледів оту фразу, про яку потім розказували. Він писав: "У нас є соша". Це переказувалося як щось смішне, хоч мені ще й тоді в тій фразі вчувалося щось нестерпно драматичне. Соша — це те, що виділялося з пейзажу — не звичайна ґрунтова дорога, а вимощена чорним каменем. Її проклали незадовго перед тим. Це було єдине, що він знайшов, щоб похвалитися перед дівчиною.
Я згадую цю фразу й досі, коли йдеться про те, де ти живеш і що любиш, хоч воно іноді таке мале, що його майже неможливо розказати. Надто в тих випадках, коли доводиться пояснювати, за що люди йдуть на війну.
2 
1
Комментарии
1Мне кажется вы преувеличеваете. Либо команда парохода увидев симпатичную журналистку вовсю старалась произвести на Вас впечателение...А может и то и другое.
На базарі в Лондоні півстоліття тому ще молодою купила моя хрещена мати крихітну срібну скриньку, а в
тій сринці: крихітний якір - Надія; хрестик - Віра; сердечко - Любов. Напевне, як талісман для кожного моряка. Сподобалися Оліни сережки із якірцями.
Так, це символізовано християнські цінності. У монастирі в Єрусалимі таке придбала.
Відкрила випадково сторінку тлумачного словника, де красувалося в рамочці МАТРОС - той, хто розділяє свою їду за столом разом із товаришами довгий час на борту корабля. Прадід пережив дві Світові, був впевнений, що Ангел сидить на правому плечі, а нечистий на лівому, тому й хрестився правильно, чобіт взував спочатку на праву ногу, роззувався навпаки. Мудра дружина ніколи не докоряла його, коли він був напідпитку, а тільки наранок, коли той протверезів.
у авіаторів їйБо, забобон менше
Девять лет прослужил на СФ. Могу констатировать, что если идет пьяный капитан-лейтенант или мичман, то на них приятно посмотреть. Новые туфли, отглаженная форма, чистый черный галстук на фоне белой (нейлоновой рубашки)... В 1974 году посетил учебный (армейский) центр в Адажах (под Ригой). И, о Боже, прапорюги и офицеры в засаленныых галстуках и в стоптанных туфлях...
Черти что - ни о чем, ни о ком... Таланту малувато чи що?
База Сєвєроморськ, ескадренний міноносець біля причалу, прапори розцвічування на всіх кораблях, свято. На корабель запрошені дружини офіцерів і мічманів, вони ступають на правий шкафут, але в цей час по матроській трансляції лунає команда "Команді в душ!!! Митись!". І тут голий натовп натовп по лівому шкафуту біжить в душ. Із натовпу голос. ЖЄНЩІНИ!!!
Не рано ли увлекаться Одноклассниками?)))) или фото с журнала?)))
Отак взяла, і здала "діда"... З потрохами... Тепер йому кок промасує спину черпаком