Буває, що готуєшся до чогось поганого, бо не хочеш, щоб це застало тебе зненацька. Думаєш собі: ось нехай вони придумають іще щось таке, що зробить твою батьківщину вже зовсім малою, неважливою й непотрібною. От, скажімо, вони ухвалять ще й оцей чи якийсь інший закон — нехай. Це не застане мене неготовим, і тоді, коли воно трапиться, у мене буде залізне лице й презирливий погляд, я дивитимуся крізь них усіх, мов крізь ніщо. При тому не опускатиму очей і говоритиму тільки по-нашому, навіть із тими, з ким завжди говорив по-їхньому, бо вони погано вміють інакше. Й мені буде їх дуже шкода, бо це ще з юності мої давні добрі друзі. Одначе моє лице зостанеться суворим і незворушним, і я не дозволю собі нікого жаліти. А ще краще — просто мовчатиму і відвернуся, коли вони запитають, чому я мовчу. І всі бачитимуть: ось іде чоловік, якому в цьому світі нема з ким і нема про що говорити.
Ось іде чоловік, якому нема з ким і нема про що говорити
Але ось трапилося те, до чого я так старанно готувався. І моя душа, як то часто буває, повелася зовсім не так, як було задумано. Очевидно, вона краще знає, що їй більше треба в екстремальних випадках. Отже, коли на початку нинішнього тижня я дізнався, що вони таки ухвалили той закон — зі мною сталося зовсім не те, що я собі запланував. Якби мене хтось побачив у цей момент, то, мабуть, подумав би: цей чоловік одержав якусь добру звістку. Бо я в цю мить несподівано уявив собі високі осокори за греблею, над стежкою, що веде до діда Сьомки, і небо в тій стороні чорне, бо йде гроза, і птахи враз усі кудись поділися, а вітер такий, що листя на деревах зіщулилось і стало видно потойбічно-білі гілки осокорів проти темного неба. І це водночас весело й страшно, наче ти стоїш сам на краю царства небесного, і ніхто не зможе забрати його в тебе.
Комментарии
6Так жеж хочеться повірити вам, пане Віталію! Якщо таки станеться - стану до кулемета, й пригадуватиму вашу усмішку Хоча от пишу - й не уявляю, як стрілятиму, ніколи свідомо фізичної шкоди нікому не чинила.
Читаю, а по радіо звучить "Грузинская песня". Окуджава - хто він:батьки грузини, жив в Росії, рідної мови не знав, думав, говорив, писав, співав російською? Чи любив він Грузію? Бесперечно! Чи почував він себе сином Грузії? Чи люблять Україну ті, які проголосували закон К-К, чи почувають себе її синами? Ось вони накинули на шию України черговий зашморг, накинуть ще, допоки не задушать. Не встигнуть - справу продовжать їхні діти, внуки. І що тоді - Україна збережеться лише як територія? І як до цього підготувати себе, пане Жежеро? Хоча нас тоді не буде. Чи гризтимуть докори сумління тих, які будуть жити тоді, коли Україна стане лише географічним поняттям? І як жити зараз тим, які вважають, що мова- душа народу?
Щоб була гроза, потрібні лідери. А їх поки що встигають "вичислити" і вчасно усунути. Останній приклад - хвороба Турчинова. Але, але, але. Якось тріпається в конвульсіях фракція ПР у Раді. Дуже багато залежить від поведінки Литвина. Але вже однозначно ясно, що система голосування в Раді - підроблена для інтересів ПР. Тому останні закони ухвалені Радою - абсолютно нелигітимні.
щось подібне відчуваю..
А ось вам і куплетик нелюбою мовою, але ж гарно написано:
"Случай неожиданен, как выстрел,
Личность в этот миг видна до дна:
То, что из гранита выбьет искру,
Выплеснет лишь брызги из г..на"
Добре аби була гроза. А то мені здається, що погримить, погримить, та й перестане... в надії, що вибори все розставлять на свої місця. А насправді після виборів буде теж саме болото. А на болоті ніякого гроза не може зробити шторм.