"Я із сім"ї колгоспників. Старші брат і сестра довоєнні, а я після народився", — каже начальник Бершадського центру поштового зв"язку Леонід Івасишин. 26 листопада він відзначив 60-річчя.
На фронті батько Леоніда Івасишина зустрів собі свата, а ще ненародженому синові — тестя.
— У 1944-му батькові було 35. А мій майбутність тесть — хлопчина, із сусіднього Могилів-Подільського району, село Сороки. Як земляк, батько взяв Марка Когаєвського під опіку. Воювали разом рік. При штурмі Вєни обох поранило, разом у госпіталі лежали. Тесть виписався раніше. Пообіцяли листуватися. Але батько був малограмотний. Казав — класів не кінчав, а кінчив коридор. Через те не склалося з перепискою.
Першого листа фронтовому товаришеві Максим Івасишин написав 1966-го.
— Тоді Україна паспортизовувалася і треба було зібрати купу документів, — продовжує Леонід Івасишин. — Я розібрав сімейний архів і знайшов батькову солдатську книжку. У ній було записано, що за ним числиться автомат, сапоги, портянки, пара бєлья. А на звороті — якийсь адрес. Як виявилося, його фронтового друга. "А ти хоч знаєш, де він? Чи живий? Писав йому?" — запитав у батька. "Ні, — каже, — післявоєнні роки тяжкі були, не до пісєм було".
Живий-здоровий, приїжджайте в гості
Тоді батько й син Івасишини написали Когаєвському листа. За тиждень отримали відповідь: живий-здоровий, приїжджайте в гості.
— На майські празніки ми з батьком поїхали в Сороки. У Марка Аврамовича оказалися син і три дочки. Я приглядів наймолодшу і женився. Правда, не зразу. Бо Аня тоді була у дев"ятому класі, а я — вчився в технікумі. Між нами різниця три роки.
Із Ганною Когаєвською Леонід Івасишин одружився 2 травня 1969-го. Він тоді закінчував четвертий курс Харківського сільськогосподарського інституту.
— Казали, весілля у маю — будеш все життя маятися. Але нічого. Маюся зі своєю Аньою 40 років. Якось і не сварилися серйозно й разу. Я вічно на роботі, вона теж. Часу не було сваритися.
Після Харківського інституту Леонід Івасишин працював у Бершаді на біофабриці.
— Робота дуже подобалася, тож коли мені запропонували перейти на вищу посаду, відмовився, — каже Івасишин. — Пригрозили: ти ж комуніст! Це був 1981-й. Протестуючи, я двинув на Сєвєр. У Нижньовартовську працював у підсобному господарстві, а потім вступив заочно в інститут нафти й газу і доріс до заступника генерального директора об"єднання. Відстукав 15 років. Але прижало серце. Клімат важкий. Тому щоліта старалися втекти додому або в Крим. А на вихідні — рибалка. У річках — нельман, щука, осетрина, білуга... Якось у магазині побачив величезні, кілограмів на 30, щуки. Кажу до продавщиці, аби відрубала кілограм на вечерю. Колега до мене: "Ти що, ніщий, щуку купуєш?" У нас щуку цінують, а там її їли бомжі.
1996-го Івасишини повернулися додому, в Бершадь. Шість років Леонід Максимович очолював районний вузол "Укртелекому", уже сім років — начальник пошти. Керує жіночим колективом — 300 жінок.
— Дружина не ревнує, бо я поводу не даю, — каже.
Ганна Марківна на пенсії. Син Івасишиних 36-річний Павло живе на Півночі. Одружений, виховує двох доньок — 15-річну Ганну й Лізу, 5 років.
3 
1
Комментарии