Українці одружуються з релігійних переконань, щоб мати спільний холодильник, отримати нових родичів, заспокоїти батьків
Вільгельм МЕНЬШОВ
24 роки
менеджер із реалізації
киянин
Олена КОТИКОВА
26 років
психолог
приїхала із Санкт-Петербурга
Олена: Познайомилися сім років тому по інтернету, щодня спілкувалися. Почали вважати себе парою, коли Віллі сказав: "Я тебе люблю". Я так само відповіла, легковажно - по інтернету це легко.
Вільгельм: Я тоді вперше закохався.
О.: Неправильно по інтернету ставати хлопцем і дівчиною. Це дуже важко - не бачити його, не знати, коли зустрінеш. Через рік такого листування я подумала, що майбутнього в нас немає, і одного дня сказала: "На цьому крапка". Вранці встала вся сіра. Віллі сподівався, що передумаю, кілька разів писав. А я набралася сил не відповідати.
Через п'ять років він на декілька днів приїжджає до Петербурга. А раз я там живу, то домовилися, що зупиниться в мене.
В.: Тоді, на вокзалі, ми вперше зустрілися.
О.: І добре, що не вважали себе парою - не треба було хвилюватися. Принаймні я не намагалася справити враження. Спокійно одне до одного придивилися. Сама не знаю, як усе вийшло... Думаю, я йому сподобалася.
В.: За ті 10 днів у Петербурзі відчув, що не уявляю життя без Олени.
О.: Ми разом відпочивали, їли, друзів приймали. І я відчула: от так і хочу жити. За 10 днів зрозуміли, що хочемо бути родиною.
В.: У січні я їй освідчився, і ми почали готуватися до весілля. Одружуємося, щоб бути парою перед Богом. На обручках вигравіювали: Deus nos lunxit - "Бог поєднав нас".
О.: З одруженням стався великий перелом. Коли прийшла дівчина робити макіяж і зачіску, до мене раптом дійшло, що я - наречена. Навіть передати цих відчуттів не можу. Такий трепет. І водночас розумієш, що це настільки природно. Я була дуже весела. А коли зайшли до РАГСу, почула марш Мендельсона - і сльози покотилися! Не можу стриматися - ні сказати нічого, ні поворухнутися. Віллі шепоче: "Дихай глибоко та стій". Через те що розплакалася, не змогла вчасно відповісти "Так".
В.: Я замість неї сказав.
О.: Ми не просто символічно одягнули обручки. Відчула, що стала наче власністю Віллі. Сьогодні починаємо спільне життя - досі не жили разом. У весільну подорож поїдемо до Львова. Звідти буду вивчати українську мову. І громадянство, звичайно, зміню.
В.: Для мене ніякого перелому не було. Бо ще в Петербурзі усвідомив, що ми - єдине ціле.
О.: Тепер у нас спільний дім, спільний холодильник.
В.: Дітей хочемо років за два.
О.: П'ятеро.
В.: Четверо.
О.: Одну дитину всиновимо.
Борис ЦИМБАЛ
37 років
таксист
родом із Вінницької області, має 16-річну доньку
Наталія ЗАХАРЧЕНКО
36 років
таксистка
киянка, має 17-річну доньку
Наталія: Ми працюємо в одному таксі. Рік просто працювали вчотирьох - троє хлопців і я. Дружили, святкували дні народження, зустрічалися на вечірках. Але я помітила, що Боря виявляє до мене знаки уваги.
Борис: Не бреши.
Н.: Ну, я вважаю так, а він досі впирається. Спочатку сприймала його як друга. І от на день народження вирішила зробити собі подарунок - зателефонувала Борі: "Я тебе люблю". А він відповів: "Нема питань". Якось ми лежали разом, і він спитав: "Чи вийшла би ти за мене заміж?" Для мене це була дуже сокровєнна мисль. Тому уточнила: "Це пропозиція чи просто запитання?" - Він сказав, що запитання. - "Ну, коли буде пропозиція, тоді відповім". Потім почали жити разом. До того зустрічалися... два чи три місяці?
Б.: Не помню.
Н.: Думала, що на 10 років старший за мене - на вигляд йому під 50. Якось ще до того попросив познайомити з кимось. Кажу: у мене є подружка, підійде тобі - хазяйновита, весела. Приїхали, обідаємо, дивлюся - у нього пика кисла. Я йому: "Ти чого скривився? Вона чудова жінка". - "Вона старша". - "А скільки ж тобі років? - "36". Тоді я й замислилась.
А одного разу розчулив. Стояли ми стомлені після роботи. Кажу: "Так їсти хочу". Він дав мені картоплі з салом, нагодував так по-домашньому. Борис - добрий чоловік. Але не може відкрито сказати, що думає. Тільки через півроку почав говорити, що кохає мене.
Б.: А вона впиралася прізвище змінити.
Н.: Не хотіла, бо треба багато документів міняти. Але ж поміняла. Потім ми відмітили це собитіє.
Після одруження нічого не змінилося. Але якщо десь офіційно спитають: "Ви хто йому?", то знаю, що відповісти. Я хотіла створити сім'ю. Обручка, печатка - воно все-таки зближує. Раніше як? Щось не подобається, він міг повернутися й піти, деінде переночувати. А тепер куди піде від сім'ї?
Б.: Мені подобається ця жінка, і я хочу бути відповідальним за неї. Знаєте, коли просто живеш - не те. А коли офіційно це все діло, то вже не тільки відповідальність, а й обов'язки. Стабільність, упевненість, спокій.
Олександр СКРИННІК
29 років
менеджер із продажів
киянин
Ірина СТРАТІЄНКО
29 років
тимчасово не працює
киянка
Ірина: Дев'ять років тому познайомилися в супермаркеті, як це не банально. Я працювала промоутером, а Саша...
Олександр: ...торговим представником мінеральної води, яку просувала Іра.
І.: Прийшов мене перевіряти - як пропонуємо товар, чи правильно все говоримо. А потім запропонував підвезти додому.
О.: На той час Іра зустрічалася з іншим.
І.: Так. Але Саша дуже красиво залицявся, приносив величезні червоні троянди з блискітками й стразами, які тоді були в моді. І так склалося, що ми лишилися разом. Почався доволі довгий період зустрічань.
О.: Тоді ще не мали змоги жити окремо. Із батьками не хотілося, а зняти квартиру не вистачало грошей. Потім винайняли спільне житло, два роки мешкали. А ось нещодавно купили власну квартиру в кредит. Живемо разом чотири роки.
І.: Мені подобається, що він - надійна людина, із ним приємно будувати сім'ю. Звісно, без кохання тут не обійшлося. Не було кохання з першого погляду, але згодом виникли міцні почуття.
О.: Іра імпульсивна, у неї спочатку емоції, а потім здоровий глузд. Дуже любить, щоб увага була присвячена їй. Інколи, ревнує, що час витрачаю на друзів, футбол. Часом виникають труднощі, коли перехилю чарку. Строїть мене.
І.: А що ж - не можна розпускатися.
О.: Днями лишилися ввечері одні. Захотілося драйву - купили в Борисполі квитки й полетіли до Львова на добу. Буваємо там раз на рік точно.
І.: Після одруження в усвідомленні нічого не змінилося. Просто цікаво стало - я вже чиясь дружина. Це мій чоловік, як не дивно.
О.: Ми себе чоловіком і жінкою вже давно відчуваємо. Тому це більше був штамп, щоб планувати дитину. Не хочеться, аби була безбатченком.
І.: Спочатку думали прийти в звичайному одязі - у капцях і шортах. А потім я нагледіла (побачила) цю сукню в одному весільному салоні Сімферополя. Коштувала 3 тисячі гривень.
О.: Просто розписалися, без свідків, тільки з батьками. Взяли на прокат кабріолет, покаталися містом, пофотографувалися та ввечері посиділи в ресторані. Бучне весілля - це не для себе, а для когось. Викидаєш купу грошей, при цьому бігаєш весь у милі. Всі сидять і після третього келиха вже не розуміють, що відбувається. Кому це треба?
Олександр ШЕПЕЛЬ
24 роки
начальник планово-економічного відділу Київськогому ювелірного заводу
родом із Черкащини
Настя КОРНІЄВА
24 роки
фінансовий аналітик в юридичній компанії
чернівчанин
Олександр: Ми вчилися в Київському національному економічному університеті, мешкали в одному гуртожитку, на одному поверсі. Побачив Настю на першому курсі, але довго вагався: підійти чи не підійти... Це був перший курс. Ми - не з Києва, призвичаювалися взагалі до цієї обстановки. Потім якось на кухні перетнулися, розговорилися. День за днем - зав'язалася дружба. Почали зустрічатися під кінець навчання. Після дискотеки йшли разом додому, і воно саме собою сталося. Голова лягла на плече, перший поцілунок. Виявляється, нам не вистачало усамітнення - усе компанії заважали. Тоді закінчили університет, зняли квартиру.
Настя: Три роки живемо разом. Сашко змінився, як одружилися. Не знала, що він може так ставитися до сім'ї, готовий так про когось дбати, допомагати.
О.: Дивує, яка вона спокійна. Сперечаємося рідко й тихо. Наприклад, Настя хоче, щоб я пішов у магазин саме зараз, а я не пішов чи пішов пізніше. Ще любить витягувати гуляти, коли мені хочеться подивитися футбол. Підсадила на іноземні мови. Ніколи не думав, що захоплюся. Вона вчила англійську, і я почав за нею. Їй ще подобається французька, і я вже думаю, що доведеться, мабуть, і мені вчити.
Н.: Ізз дитинства планувала, що маю вийти заміж до 25 років. Якби цього не сталося, не комфортно почувалася би.
О.: А по-моєму, воно саме собою вийшло. Ну, скільки можна чекати зі шлюбом? Коли починали жити разом, думали: підійде чи не підійде? Як будемо уживатися? Тепер пройшли виховання побутовою рутиною й успішно її подолали. У Насті немає ненормальних звичок, вона в мене спокійна.
Н.: Поки що не відчуваю, аби щось змінилося після одруження.
О.: Я над цим замислювався. Формально нічого не зміниться - як жили разом, так і будемо жити. Буду тільки місяць-два усвідомлювати, що можу її називати дружиною. Ми розписалися зараз, а весілля буде пізніше. Неодмінно повінчаємося.
Н.: Через кілька місяців.
О.: Улітку це сильно втомлює, тих же гостей.
Н.: Повінчатися важливіше. Це йде від серця. Весілля будемо гуляти в Києві - на нейтральній території.
Михайло ШЕЛЕСТЮК
27 років
програміст
киянин
Катерина КУХАР
26 років
архітектор
киянка
Михайло: Вчилися в одному університеті - КІСІ (Київський інженерно-будівельний інститут. - "Країна"), але не були знайомі. А коли я здав (???) диплом, пішов до друзів, і там була Катя.
Катерина: На той час у мене був хлопець. Ми два з половиною роки зустрічалися, все було наче непогано. А тут я в компанії з Мішою. Додому в одну сторону їхали. Розбалакалися. Він розповів зовсім несмішний анекдот. І я подумала: "Який безглуздий анекдот, а наче ж нормальний хлопець".
М.: Анекдот класний. Пацієнт приходить до лікаря й запитує: "Я буду жити?" - "Так, будете". - "Ура! Я буду жити в лікаря!"
К.: Безглуздий, правда? Але щось мене зачепило. Коли їхали в метро, Міша попросив назвати три речі, які я люблю. Відповіла, що люблю, коли мені вітер крізь пальці продуває... - таке, що незнайомій людині не сказала б. І якась іскра між нами пролетіла. У середу ми познайомилися, у п'ятницю ще раз зустрілися, у суботу було перше побачення, а в понеділок я розійшлася з колишнім. Сказала, що зустріла іншого хлопця. Було страшно, але я прислухалася до своїх почуттів.
М.: Я відразу побачив, що це моя людина. Упродовж життя складається ідеальний образ, і коли зустрічаєш, одразу все розумієш.
К.: Міша дуже надійний, завбачливий. І часто дивував. Коли ми зустрілися на першому побаченні, повів мене на дах 5-поверхівки біля Софіївського собору. Взяли їжу й сиділи там кілька годин. А в місті щось святкували, і на Майдані був салют. Ми з даху все бачили. Це був незвичний вечір.
М.: Коли почали жити разом, батьки казали: "Що ж ви просто живете? Одружуйтеся". Нам добре й так, але хай і вони радіють. Тому одружилися.
К.: У стосунках для мене це нічого не міняє. Хіба що сьогодні вперше назвала Мішу чоловіком - були незвичні відчуття. У глибині душі розумієш, що це вже всерйоз і надовго. Тепер у тебе збільшилася родина. Його родичі стали твоїми, і їхні проблеми треба намагатися з ними розділити. Це приємно.
М.: Весілля дуже дорого організувати. До 50 чоловік - 10 тисяч доларів. Ми своїх музикантів запросимо. У мене є знайома група - вони в парку грають.
К.: У РАГСі - просто жах. Думаєш, що вже ведуть у залу на розпис. Але ні - заводять у кімнату й починають розповідати, як на турецькому базарі: "Я зараз зроблю 40 фотографій, потім купите". Пропонували відео за 750 гривень - стоїть дядько з камерою в жахливій безрукавці, знімає з плеча, усе тремтить.
Олексій ОДРИНА
26 років
лікар-інтерн санітарно-епідеміологічної станції Солом'янського району міста Києва
родом із Білої Церкви
Оля ГРИЦЕНКО
22 роки
студентка п'ятого курсу Національного медичного університету ім. Богомольця
родом із Чернігівської області
Оля: На першому курсі цікавилася музикою. Друзі порадили підійти до нього - усе запише, розкаже. А він такий великий, я боялася. Думаю: "Ну як до нього підійти?" А потім наважилася, почали товаришувати.
Олексій: Почуття приходили з часом. До весілля зустрічалися чотири роки.
О.: Я завжди намагалася його зацікавити, а він ніяк не реагував. Узяло те, що до мене інші хлопці залицялися. Коли побачив, одразу почав рішуче діяти.
Мені подобається, що він чесний, ніколи не скаже неправди. Я навіть не така. Але впертий. Кажу: "Помий посуд". Не хоче. Такий щур! А як він мені пропонував руку! Місяць тому каже: "Поїдемо до ресторану, збирайся, будь красивою". Увечері дзвонить: "Виходь не на ґанок, а до дороги". Вийшла - його ніде немає. Стою така вся гарна, а його нема. Бачу: під'їжджає лімузин, красивенний. Я в шоці. І пішла до нього автоматично. Думаю: "А якщо це не він? А якщо він не вийде?" Потім двері відчиняються - Льоша з букетом квітів. Так класно! Ми поїхали спочатку до Дніпра. Подарував мені перстень. І весь вечір відзначали. О 23.00 приїхали додому. Не знала, що він збирався зробити пропозицію.
О.: Я планував ще давно. Кілька років тому в магазині, ніби мимохідь, запитав, які персні їй подобаються, каміння, який розмір. А з лімузином головне було встигнути, бо орендував його на декілька годин.
О.: Ціла епопея була, коли знайомилися з моїми батьками. Готувалися за місяць: шпалери клеїли, тини фарбували. Я думаю, пошвидше б його привезти, бо вони скоро ніг не чутимуть.
Після розпису нічого не змінилося. Весілля - це свято для батьків. Мама сказала, що в неї з'явився ще один син. А нам важко було пережити напругу того дня.
О.: Одруження - це офіційне підтвердження для інших, що в нас справжні та серйозні стосунки. Мені приємно вважатися одруженим чоловіком. А інші бачать, що я вже зайнятий і мене не можна чіпати. Наступний важливий етап - діти. Але почекаємо ще кілька років. Коли з'являться діти, повінчаємося. Поки що важливо стати на ноги, працювати й зняти житло. Зараз мешкаємо в гуртожитку, в одній кімнаті.
2 
1
Комментарии