До кінця XVIII ст. київську торгівлю не обкладали податками. Бо місто було вільним - жило за Магдебурзьким правом. Його надав городянам великий князь литовський майже 300 років до того.
Безподаткова благодать тривала до 1775-го. Того року імператриця Катерина ІІ обклала київських підприємців "гильдейным налогом". Займатися комерцією тепер мали право лише члени щойно утворених трьох купецьких гільдій. Щоби вступити до однієї з них, слід було задекларувати капітал не менш як 500 руб. і сплатити 1% від заявленої суми. Тих, хто в декларації вказав понад 10 тис. руб., записували до першої гільдії, від тисячі до десяти - до другої, менше тисячі - до третьої. Тогочасна тисяча рублів - це місячний бюджет усієї київської поліції. Комерсант щорічно мав сплачувати фіксований податок, встановлений для його гільдії.
Більшість підприємців одразу пішли в "тінь" - почали прокручували оборудки нелегально. Інші, щоб сплачувати найменший податок, задекларували мізерні статки і вписалися до третьої гільдії. 10 років влада намагалася морально тиснути на ошуканців: біля входу до магістрату вивішували списки з прізвищами тих, хто приховує капітали. Розрахунок був такий: закиди в непорядності створять порушникам проблеми, адже чесне купецьке слово на той час важило більше за письмові угоди. Та на списки ніхто не зважав.
Гільдієць міг офіційно "відкупити" від призову до армії себе, синів і навіть найманих працівників
1785 року моральні аргументи замінили матеріальними. За новими правилами, "казённые подряды", тобто держзамовлення, могли одержати лише члени купецьких гільдій. Вони ж користувалися правом оренди державної власності - приміщень і землі, а трактирники могли придбати державні патенти "по питейному уставу". Крім того, гільдієць міг офіційно "відкупити" - за легальні гроші - від призову до армії себе, синів і навіть найманих працівників. Хід спрацював: "тіньовики" помчали записуватися до гільдій. Уряд передбачав такий варіант, а тому вдвічі збільшив ценз вступу до купецької спільноти.
Заманити якомога більше купців до першої гільдії взялися пільгами. Наприклад, лише "первогильдейные" отримували право торгувати із закордоном. Лише їм дозволили бути власниками великих промислових підприємств. Щодо них заборонялися тілесні покарання. Тобто, коли якесь "их превосходительство" з пересердя чи напідпитку відлупцює члена першої гільдії, піде відповідати до суду. Якщо ж підніме руку на купця нижчих гільдій - вийде сухим із води.
"Первогильдейным" купцям дозволили роз"їжджати у власній кареті - майже як генерал-губернатор. Купці другої гільдії могли їздити лише у фіакрі, та й займатися тільки середнім бізнесом. Якщо раніше, щоб потрапити до цієї гільдії, досить було легалізувати тисячу рублів, то тепер ця сума збільшилася вп"ятеро. Удвічі зріс майновий ценз і для членів третьої гільдії - вони мали "показувати" не менш як 1тис. руб. Декларуєш менше - втратиш статус купця, а заразом і право вести бізнес. Переваг у членів найнижчої гільдії не було, проте без перебування в ній забороняли, приміром, утримувати шинки, лазні, заїжджі двори тощо.
Нові правила гри змусили купців декларувати більш-менш реальні доходи. І протягом десятиліть ця система працювала безвідмовно. 1863 року Олександр ІІ виявив, що багато городян, які насправді не займаються комерцією, записуються до третьої гільдії, щоб урятувати синів від армії. Імператор дозволив представникам малого бізнесу працювати на підставі промислових свідоцтв, але без набуття купецького стану. І скасував третю гільдію. А першу та другу ліквідували 1920-го більшовики. Подеколи разом з їхніми членами.
2 
1
Комментарии