– А я їй: "дєвушка, як дасте телефончик, на чай 10 гривень лишу", – чую позаду грубий чоловічий голос і жіночий регіт.
Компанія вмощується на крісла в другому ряді Театру юного глядача. За кілька хвилин розпочинається вистава "Кайдашева сім'я" Луганського муздрамтеатру, який приїхав до Львова на фестиваль "Золотий Лев". Перші ряди партеру зарезервовані для партнерів, влади та журналістів. Сиджу перед сценою. Компанія позаду попиває джин-тонік із бляшанок і продовжує обговорювати офіціантку.
Гасне світло. Старий Кайдаш із синами садять грушу. Згодом під цим деревом закоханий Карпо пристрасно цілується з Мотрею.
– Харашо пацан грає, аж сам збудився, – коментує чоловік позаду.
– Женя, заткнись! – шипить жінка поруч. Дехто з глядачів пирскає від сміху. Навіть актор, що грає Карпа, зиркає в наш бік. В антракті працівниця театру просить моїх сусідів поводитися тихіше. Ті кивають.
Актор, що грає Карпа, зиркає в наш бік
Після антракту ідилія в родині руйнується. Старий Кайдаш помирає, нова невістка Мелашка вирушає до Києва на прощу. Сусідка баба Параска каже, що вона залишилася там або поїхала на заробітки.
– В Італію! – не стримується Женя.
Півзалу регочуть. Жінки з обох боків штурхають його ліктями.
Під час сварки, коли три родини ділять хату, землю, а потім і грушу, Женя мовчить. Чути, як крутиться на стільчику, ногою перекочує підлогою порожню бляшанку, зітхає. Після вистави найгучніше кричить "браво" та найдовше аплодує.
– Дівчатка, а ви хотіли в кіно, – у гардеробі впізнаю Женін голос. – Якби я раніше знав, що в театрі так весело, завжди ходив би. На які вистави у нас ще є запрошення?
– На дитячу, – порпається в сумці його супутниця.
– А нє, тоді не йдем. Там не поматюкаєшся. Міняй, я більше класику люблю.
5 
1
Комментарии
16Мене, особисто, дуже дратують глядачі, котрі "забувають" вимикати телефони, приймають вхідні дзвінки під час вистави, розмовляють між собою, та ще й на теми далекі від театру, шарудять всілякими обгортками, дозволяють собі запізнюватися з антракту (черга в буфеті, розумієте...) і т.д., і т. п.Тобто, всіляко заважають культурно відпочивати.
Але ж щастя культурного відпочинку можливе! Всього лиш, коли збираєшся до театру, потрібно виконати декілька простих правил - не забути квитки, роботу з голови викинути (разом з мобільним), коньяк заздалегідь перелити в кишенькову фляжку, шоколадну плитку, подрібнивши на шматочки, загорнути у салфетку та покласти до сумочки (там вже повинні бути бутерброди) дружини (коханки, подруги), і НЕ ХРОПІТИ після антракту, інакше можна стати героєм подібної замальовки.
веселий пост))))Женя маргынал!чого доколупались!)))
а я пригадую часи, коли "жені" чвітили лазером акторам в очі....Дякую, Олю, з гумором про серйозне. Як завжди - цікаво і корисно
Приємно. Старатимуся
Мені чомусь такі Жені завжди в театрі трапляються. Одни навіть поп-корн їв...
Його на виставу Подерв'янського треба. Там від буде тільки ржати
насправді напрягають такі люди... не розумієш цінності театру, якого хрена туди пхатись? іди в кабак з друганами анегдоти травити. Я можу собі тільки уявити як було важко в цей момент акторам..
А тим часом, коли втрачають усі…
Актори, хочеш-не-хочеш почувають настрій залу, і орієнтують свою гру, насамперед, дивлячись на зал. Тихіше, гучніше, повільніше, швидше – багато в чому залежить від публіки, і її реакції на те, що відбувається на сцені. Театр – не кіно – тут все єдиний організм. А коли виникає така "пухлина", страждають також всі. Актори недограють, а глядачі отримують неякісний продукт, а, значить втрачають ті гроші, які потратили на квиток. От і дилема – сиди мовчки.
Олю, добре написано, браво. Класик української літератури, доповнений інтерактивними репліками, перебуваючого в залі незакомплексованого Жені.
Зате він найдовше аплодував і найгучніше кричав "браво". Це акторам найголовніше. А то бачила я таких, котрі вважають, що вони заплатили за квитки, то аплодисменти - це вже занадто від них багато хочуть.
щирість і безпосередність, це ті риси які вітаються в сучасній європі
, снобам мінус 
Як кажуть, "нацiонального характера дуже важко змiнити" !...